Головна\Події\Інтерв'ю

Події

14.03.2013|16:17|Валентина Січкоріз

Роман Росіцький: «Фантастика – альфа і омега літератури»

Валентина Січкоріз поговорила з фантастом Романом Росіцьким про його нову книгу, перспективи української фантастики та місію письменника.

- Пане Романе, як і коли літературна діяльність прийшла у Ваше життя?

– Моя літературна діяльність почалася відтоді, як навчився читати, бо читацька праця теж належить до цього виду діяльності. За великим рахунком – читання є зворотною стороною писання. І ці два процеси завжди йдуть поряд, такі собі інь та янь. А якщо відповідати на це питання у традиційному руслі, то спроби витворити якесь квазіоповідання чи квазівірш почалися в школі, як це буває у всіх нормальних людей. То гарний період життя, бо процес вдосконалення відбувався настільки швидко, що речі, написані вчора, вже завтра здавалися недосконалими. Динаміка змін спонукала до подальшої діяльності. З віком дійшов простого висновку, що кожна грамотна людина з певним багажем досвіду і знань – потенційний письменник. От тільки бувають письменники письмові і письменники усні – оповідачі.

- У тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилаcя Ваша збірка фантастичних оповідань «Місія». Що звернуло Вашу увагу саме до жанру фантастики?

– Фантастика, на моє глибоке переконання, належить до літератури найширшого впливового діапазону. Тому йшов за лідером. Декому може здатися, що насправді фантастика – аутсайдер сучасного літературного процесу, але це не так. Зараз намічається тенденція звернення до фантастичної стежини цілком серйозних людей, що мають значну вагу у літературних колах. Прогляньте лишень номінаційні списки до «Єврокону», що пройде незабаром у Києві. Не буде перебільшенням сказати, що фантастика – альфа і омега літератури. І якщо альфа – це казки, то омега – філософська проза найвищого ґатунку.

- На яку читацьку аудиторію передусім розрахована книга «Місія»?

– Пам’ятаю, як у третьому класі я прочитав Мольєрового «Міщанина-шляхтича». Та ще й російською мовою. Сподобалося, хоч і не все там до кінця зрозумів, але, принаймні, сюжетну інтригу второпав. Тому вважаю, що кожна книжка має бути призначеною для найширшої аудиторії. Хочеться вірити, що й моя буде цікавою не лише молодим людям, а й старшим за віком.

- Які саме образи головних героїв використовуєте у книзі? У якому часовому й просторовому вимірі живуть Ваші персонажі?

– Колись чудового російського фантаста і видатного вченого-палеонтолога Івана Єфремова критикували за картонність персонажів. Зараз цим прийомом теж залюбки користуються злобливі критики. І не допомогли авторські пояснення, що люди далекого майбутнього досконаліші за нас, а тому не будуть нашим віддзеркаленням. Я не хочу у своїх оповіданнях писати про людей ницих, хоча без них не буде конфлікту і потрібного градуса напруження; мені боляче писати про людей легковажних і безвідповідальних, бо спогади про власну безвідповідальність руйнують віру в краще; врешті, я вірю, що з плином часу на тій планеті таки відбудуться позитивні зміни, бо інакше й жити не варто. Тому хочу бачити людей кращих, ніж ми, мудріших, ніж ми, і розважливіших, ніж теперішнє покоління верхоглядів. А що стосується часових і просторових вимірів, то це минуле і майбутнє, близьке і далеке. От, наприклад, дія оповідання «Подарунок» розгортається за кілька мільйонів років до нашого часу.

- Чи сягають рядки Ваших творів майбутнього? Якщо так, то яким воно постає?

– Майбутнє народжується сьогодні. Тому не думати про нього ми не можемо. І не маємо права не думати. Це наш обов’язок, якщо хочете. І те майбутнє мислиться різним. Будуть мир і спокій, буде небувалий розквіт культури і мистецтв, але будуть війни і революції, тоталітарні режими і концтабори – буде так, як було уже не раз в історії, малесенький відрізок якої у три-чотири тисячоліття відкрився перед нашою сучасною цивілізацією.

- Про яку саме місію йдеться в однойменному із назвою книги оповіданні? Чи вдається цю місію здійснити персонажам твору? Яка її ціна?

–Чудовий російський фантаст Володимир Михайлов написав роман «Може, знайдеться там десятеро…», маючи на увазі, що навіть у запаскудженому світі є чисті душі, заради яких варто зберегти цей світ. Якщо там перемагає зло, дуже важливо, щоб ті, хто йому не бажає коритися, мали надію. І не тільки надію, а й силу для боротьби. Вони – насінини, з яких виросте майбутнє. Головний герой «Місії» – непогана людина, але змушений пройти прискорену еволюцію, щоб тримати на собі свій рідний світ, щоб шукати однодумців і навчати їх так, як навчала його місіонерка з Землі.

- До яких роздумів чи дій спонукає читача книга «Місія»?

– Я не прихильник дидактичних оповідок, у яких немає місця для маневру думки, тому не можу сказати, які збурення у свідомості тих небагатьох, хто її прочитає, створить ця книжка. Але я переконаний твердо, що жодній живій душі вона не зможе отруїти ні думки, ні надії, ні поривання.

- Якою вбачаєте сьогодні місію письменника у суспільстві? Чи існує вона?

– Я не скажу нічого нового про місію письменника у суспільстві. Відкинувши патетичні висловлювання про «інженерів людських душ», зазначу, що писання, як і читання книг, що є своєрідним зануренням у досвід інших людей, покликане насамперед сприяти еволюції самого письменника. Якщо ж він при цьому ще комусь допомагає піднятися з бруду, то його місія просто архіважлива.

- Які, на Ваш погляд, є перспективи в сучасної української фантастики? У чому її найбільші труднощі?

– Не забувайте, що 50-70 відсотків так званої російської фантастики твориться вихідцями з України. Тому перспективи були, є і будуть. Ви тільки погляньте, як за останні п’ять років рвонула вперед українська україномовна фантастика. Скільки нових імен! Скільки хороших творів! І навіть ті, хто відійшов свого часу від справ фантастичних, повертається на її орбіту. Гірше, коли людини просто нема. Дев’яності багатьох зламали, довівши до відчаю, що вилився у невиліковну хворобу. А покоління 80-х мало величезні перспективи. Як і покоління 90-х, 2000-х. Питання у тому, наскільки вистачить тим людям енергії для боротьби з ентропією. Зрозуміло, що значна кількість людей, які починали свій старт у часи горбачовської перебудови, зараз успішні і знані, але належать до іншої культури, тож записувати їх в український актив не можемо. Фатальну роль тут зіграла радянська ідеологія, за якою українська мова програвала російській на всіх фронтах суспільного життя. Навіть зараз відчувається той ганебний імперський слід, що, мовляв, селянська мова не має засобів для вираження високих істин. Панове зневажальники українського, не забувайте, що проста українська селянка раніше за Пушкіна, для якого слово «очі» було ознакою високого стилю, вживала це слово і десятки інших, що стали центрами конденсації для сучасної російської мови. А труднощі української фантастики полягають у парадоксальності видавничих пріоритетів. Посудіть самі, адже якщо фантастика – жанр низький і розважальний, то чому видавці навперебій не друкують фантастичних творів? Якщо ж фантастика – жанр високий, то чому відсутня державна підтримка? Але я знаю, що часи зміняться. Чекати вже недовго.

- Ціла низка науково-фантастичних винаходів Жуля Верна, втілених на сторінках його творів, знайшла втілення і у реальному житті. Як гадаєте, чи можуть і сучасні фантасти претендувати на такий же успіх?

– Жуль Верн жив у дещо іншу епоху. Кінець ХІХ – початок ХХ століть вирізнявся наступом науки широким фронтом. Зараз ми спостерігаємо картину не таку масштабну. Природничі науки дійшли до меж, за якими має бути злам свідомості, наукова революція. От тільки революціонерів бракує. Ми ж потихеньку під гамір рекламних роликів невпинно вичерпуємо убогу криничку електроніки і електротехніки, в якій уже видніється дно. Далі за всіма законами нас чекає стагнація, після якої має бути або новий ривок, або катастрофа.

- Працюючи вчителем, що можете сказати про бажання читати художню літературу школярами? Які книги, які теми, жанри їх цікавлять?

– «Революціонерка» Дж. Ролінґ дала дітям такий потужний поштовх до читання, що успіх багатьох сучасних видавництв, які спеціалізуються на дитячій літературі, зумовлений саме її енергією і натиском. Сучасним дітям бракує казки. Дітям бракує літератури про їхні шкільні будні. Бракує не тому, що текстів нема, а тому що нема текстів у достатній кількості. Бачили б Ви, з якою увагою слухають шестикласники переказані усно казки. З іншого боку книжку собі дозволить не кожна родина, бо книжка зараз – предмет розкоші. Проблему могла б вирішити держава, якби більше книг закуплялося у видавництв для бібліотек. Принаймні, на порядок більше. А так змушені виховуватися голодні до книжки діти на телевізійних ерзацах, гратися в отупляючі ігри. Сумно.

 - Як письменник-фантаст, як гадаєте, що може чекати Землю через століття? А Україну? Чи можливі якісь прогнози?

– Призначення письменника-фантаста не у вгадуванні майбутнього. Не будемо відбирати хліба у астрологів. Та й не треба бути фантастом, щоб спрогнозувати, що буде через сто років. Дефіцит енергоресурсів, раціональне землевикористання, увага до екології, повноцінне харчування, нові хвороби – ось топові теми наступного століття. А Україна ростиме потихеньку. Вона ж іще молода. Новий український етнос тільки-тільки формується. А що земля у нас гарна, то ще й повоювати доведеться. І нікуди від того не дітися.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери