- Яким був рік, що минає для книжкового ринку?

- Наврядчи я можу компетентно відповісти на це запитання, бо для цього треба мати цілісну картину, таку собі мапу місцевості, піднявшись над тим ринком, побачити його згори, чи опиратися на маркетингові дослідження. А як доволі скромна «одиниця літературного процесу» можу лише мати власні враження від Львівського книжкового форуму, від Київських Медвінів, опиратися на слова видавців та продавців із книгарень — часи не найкращі, не найлегші (а коли вони були такими для української книги?), але - ще не вмер книжковий ринок! І, сподіваюся, таки не вмре. Про це свідчить, попри кризу та падіння купівельної спроможності українців, велика кількість людей на всіх літературних заходах та найрізноманітніші вікові категорії покупців/читачів на книжкових ярмарках, хоч видавці і зітхають, що раніше виторги були кращими.

- Який проект  був найбільш вдалим (невдалим)?

- Під словом «проект» я розумію доволі різні речі (більш чи менш глобальні в плані розвитку літератури).
Наприклад, нещодавно мене вразила продумана театралізована презентація книги «Таємниці письменницьких шухляд» Пилипа Селігея та Станіслава Цалика в Національному музеї літератури України.
І також не залишив байдужою проект зовсім іншого маштабу – «Українська література у європейському контексті і Європейська література в українському контексті» з ініціативи та за участі видавництв «Фоліо», «Кальварія», «Нора-Друк», «Грані-Т». Викликає велику повагу те, що замість «скласти лапки» та «залягти на дно», щоб перечекати важкі часи, деякі наші видавці та книгорозповсюджувачі вперто шукають вихід на європейський ринок, правомірно вважаючи нашу літературу гідною уваги та конкурентноздатною і там. При цьому вони не опираються на допомогу держави та державних структур.
Звісно, мене тішить і мій особистий «проект» – вихід  у світ нового роману «Вітражі», і те, що він вже має чимало відгуків.

- Ваш особистий вибір: книга року-2010.

- Рік 2010 (а особливо Львівський форум у вересні та листопадовий Медвін) поповнив мою домашню бібліотеку такою кількістю нових книжок, що я ще не всі встигла прочитати. Тому про непрочитане не можу і судити. Але орієнтуюся в морі нових книжок і за порадами друзів, і за рейтингами (наприклад, конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі»), і за анонсами та рецензіями на свіжі книжки тут, на «Буквоїді».
З нещодавно прочитаного мені були цікавими доволі різні книжки (порядок подачі не є рейтинговим):
- збірка «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років»
- «Урізька готика» Галина Пагутяк
- «Садовник из Очакова» Андрій Курков
- «Мрія про маленьке життя» Вікторія Горбунова
- «Таємниці письменницьких шухляд» П.Селігей, С.Цалик
- «Елегантна Їжачиха» Мюріель Барбері (переклад Євгенії Кононенко)
Маю ще три книжки, які наразі читаю, але кожну за різних обставин. Вони мені так само цікаві, але говорити про них рано, кожну треба пережити разом із автором та його героями, а потім наодинці з собою пережити та усвідомити враження від твору.
Взагалі я читаю повільно. Категорично не можу читати в маршрутках, метро, в черзі. Це місця хіба що для поглинання журнальних статей, і то не всіх. І ще (може, це й погано) – дозволяю собі не дочитувати деякі книжки. Просто відкладаю «до іншого разу» до іншого настрою та стану душі, щоб до них повернутися, чи взагалі віддаю комусь, якщо розумію, що це річ абсолютно не моя, і я втрачаю час. На щастя – я не літкритик, не літредактор, не член журі, які мусять читати задане. Я читаю, бо хочу, і те, що мені подобається, що співзвучне. Інколи беруся за книжку після особистого знайомства з автором, бо хочу побачити світ його очима.
.
Бажаю читачам, авторам, видавцям та книгорозповсюджувачам у новому книжковому році нових прекрасних творів (хоча, здається, про що ще не написано?!), великих накладів, хороших продажів, відкриття нових, а не згортання існуючих книгарень, цікавих заходів та проектів, нових плідних контактів на користь розвитку української літератури, а ще – поваги та підтримки з боку держави та уряду (бо десь же це працює!).