Re: цензії

09.08.2020|Ірина Слободяник, поет, член НСЖУ
Світ різнобарвний, таємничий…
Гірке радянське молоко
09.08.2020|Володимир Самойленко, кандидат географічних наук
Світи Жаббура Дуейги
07.08.2020|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Причини й наслідки одної зради
27.07.2020|Сергій Дзюба, Чернігів
Вишукана іронія Фолькера Маасена
27.07.2020|Тетяна Сидоренко, член Національної спілки письменників
Про магію, містику й Заліщики
20.07.2020|Ігор Ольшевський
Есхатологія Ігоря Павлюка, або “Буг пам’ятає все”
18.07.2020|Богдан Вакуленко
Розмова розуму і сердець
Розгадати задум Творця
17.07.2020|Віктор Вербич
«Радості диво, таїнства проблиск», або «Нескінченний берег любові» Броніслави Волкової
Головна\Події\Культура

Події

10.09.2019|14:23|Богдан Дячишин, Львів

«Пісня натхненним кружля веретеном, ніби на веретені срібляться слова...»*

До 85-річчя Миколи Ільницького

Гортаю «Знаки доби і грані таланту» Миколи Ільницького (К.: ТОВ «Видавництво “Кліо”», 2014. – 432 с.). В душу і серце запав розділ «Над материною піснею». Жили люди працею і піснею, в любові та праці ростили дітей, бо ж народжуємося для праці, щоб радіти ділами своїми: «У печі поліна потріскують – / Мовби супроводом до пісні» (с. 395). Радіти ділами своїми – це про автора книжки. Живе він у праці і з працею: «І я бачив, – нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти...» (Екклезіяста 3:22). «На веретені срібляться слова...» – це про його веретено життя, де «зустрічається слово зі словом» («Образ Овідія в українській свідомості», с. 238), бо він у літературі живе, дихає словом, чує, смакує його: «Література починається зі слова – це аксіома. Бо ж література – словесність» («Співзвучності і дисонанси, або діалог О. Потебні та Ф. де Сосюра», с. 253). Живе Микола Ільницький сьогоденням, і болить воно його: «Бо як спускаємося на грішну землю, то бачимо цілеспрямовану політику денаціоналізації» (с. 267). Мова – серце України, наше серце. У цьому й таїна, одна із граней проблеми самопізнання, усвідомлення свого «Я», сутності українця. Мусимо усвідомлювати, що боротьба (словом і ділом) за рідну мову має тривати доти, доки не запанує «В своїй хаті своя й правда...». Найважливіша реальність полягає в тому, що ми живемо в хаосі одиничок (1) і нулів (0). Задля захисту ідентичності українців слід прокладати  містки між науковою думкою і масовою свідомістю. Кожен мусить усвідомити, що Україна – це держава, яку потрібно будувати власними руками: «Власне, в перенаціленості на живу людину, з “жужлів” якого (Гейдеґґера [його ідею стосовно сенсовності життя]. – Б. Д.), за твердженнями І. Франка, викристалізовується ідея, де реалії побуту переходять у буттєвісну сферу, на наш погляд, виявляється Шевченкове “переписування” Сковороди. Цитуючи вірш Ліни Костенко “Кобзареві”:  

 

Кобзарю!

Знов

до тебе я приходжу,

бо ти для мене совість і закон, –

 

Д. Козій підкреслює, що “совість і закон промовляють до нас у Шевченкових креаціях не абстрактними поняттями, а словом і ділом (виділення моє. –  Б. Д.) живих втілень. Шевченкові креації не тільки промовляють, але й діють, бо вони виросли з глибин народного життя”» (с. 190). Наше завдання – повернути повагу до слова, повернути його пошанування в глибини народного життя. Суспільність не схильна заглиблюватись у роздуми – мислити здатні одиниці. Багато людей уникають думання,  роздумування або ж мислять і висловлюються недбало, через що маліють, мовби повіривши Германові Гессе: «І певна річ, вони (люди. – Б. Д.) не хочуть мислити, бо створені для того, щоб жити, а не щоб мислити» («Степовий вовк»). Українці ж – думаюча нація із вродженим менталітетом господаря рідної землі. Бог подарував нам мову, яку ми вважаємо мовою любові, інтелектуалів, тож негоже засмучувати нашого Небесного Отця непошануванням Його дару.

         Шевченко, Франко, Леся Українка, Ліна Костенко, пісня... А як же без пісні жити? «Пісня і праця – великі дві силі!» (Іван Франко).

 

Промчали коні повз мою в’язницю.

Копита б’ють вже десь біля воріт.

Це вперше, Грицю, це уперше, Грицю,

виходить полк без пісні у похід!

         Ліна Костенко, «Маруся Чурай»

 

         Я ж, на превеликий жаль, не пригадую материних пісень, можливо, їх і не було. Батьків у 1946 році переселили з Польщі в Тернопільську область (це передувало операції «Вісла») – бабуся, троє дітей і я з братом народилися рік за роком, а з собою дозволяли взяти те, що можна було довести підводою до товарняків... Життя...

         Микола Ільницький щасливий вже тим, що записав і видав у «Музичній  Україні» 1981 року пісні, записані від своєї мами Галини Іванівни Ільницької під назвою «Ой зацвіла черемшина». Яке то щастя! Пісні, почуті дитиною,  запам’ятовуються на все життя. Син висловив мамі свою вдячність віршованими рядками. Порозмислюймо над змістом тільки ось цих чотирьох рядків:

 

Мамин голос мені лунає –

Мама пісню мені співає

............................................

В тої пісні кінця немає –

Мамин голос в мені лунає (с. 394).

 

         А я вдячний Миколі Ільницькому за глибинні розмисли про одну з найпоширеніших пісень сучасного весільного репертуару – «Горіла сосна». Не в рабстві жити нам: «Я честь віддам титану Прометею, / що не творив своїх людей рабами» (Леся Українка, «В катакомбах»), бо вогонь – символ перемоги, як символ життя вважався і є найбільшою святістю. В цій пісні ядром є «міф первісних стихій вогню і води», і він є «... віконцем у світ космологічної свідомості, завдяки якому людина не втрачає свого містичного зв’язку із Всесвітом, зберігається єдність мікро- і макрокосмосу» (с. 416). Таким чином людина зберігає своє коріння – символ вічності родини, України!

         З роси та води Вам, дорогий наш ювіляре! Попри всі тягарі щоденного життя, Ви завжди були собою. Щастя, добробуту, наснаги до праці на ниві українськості, бо час – це те, що в ньому (тобто праця, праця і праця). Будьмо!

         «І скільки б іще не накувала зозуля літ, таким він і залишиться у нашому літературознавстві – цей львівський “естет” Микола Ільницький, чаклун, якому подобається “ворожити” над художніми текстами» (Володимир Панченко, «Дослідницькі номінанти Миколи Ільницького». В кн. «Знаки доби і грані таланту», с. 8).

         P. S. Мико́ла Микола́йович Ільни́цький (нар. 23 вересня 1934, с. Ільник Турківського району Львівської області) – український літературознавець, критик, поет, перекладач. Член-кореспондент Національної академії наук України, доктор наук, професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, провідний науковий співробітник відділу української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН Украіни, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (Вікіпедія).

__________________________________

*Богдан-Ігор Антонич, «До моєї пісні»



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

10.08.2020|16:16
Повний По і надія на Патріка – 5 нових перекладів, які ми чекали
10.08.2020|12:23
Ольга Тернова здобула перемогу у найбільшому в Україні конкурсі дитячої літератури «Корнійчуковська премія»
10.08.2020|05:28
Бестселер Саллі Руні «Нормальні люди» виходить українською
07.08.2020|08:57
Оголошено перекладачів-учасників онлайн-резиденції Українського ПЕН та translit e.V
06.08.2020|18:49
У видавництві «П’яний корабель» вийде книжка «Мансарда» сербського письменника Данила Кіша
05.08.2020|09:40
The New Yorker склав словник «епохи коронавірусу»
05.08.2020|09:38
Обрано довгий список претендентів на Премію Львова — міста літератури ЮНЕСКО
04.08.2020|11:37
Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ оголосив цьогорічних учасників
31.07.2020|12:13
Вийшов новий ретро-детективний роман Богдана Коломійчука - «Експрес до Ґаліції»
29.07.2020|13:14
Обрано учасників Харківської літературної резиденції 2020

- фільми в кінотеатрах України

Партнери