Словенський письменник Фран Левстік (по-словенськи: Fran Levstik) був поетом, драматургом, критиком і мовознавцем, вважається першим класиком словенської прози. Народився він 28 вересня 1831 року селянській родині в селі Дольнє-Ретьє. Навчався в середній «нормальній» школі та гімназії в Любляні. Але гімназійної матури через конфлікт із шкільними властями не здав. У 1854 році як стипендіат німецького рицарського ордену почав навчатися в духовній семінарії в Оломоуці в Моравії. Наступного року був змушений покинути богословські студії через звинувачення в аморальності його першої поетичної збірки «Вірші» («Pesmi», 1854), яка вийшла в Любляні. Через Відень, де відвідав лекції Франца Міклошича та познайомився з Вуком Караджичем, повернувся на батьківщину. На прожиття заробляв як домашній учитель, спочатку в домі графа Пацея в Турні, потім в домі поета Мирослава Вилхаря в Калці. Потім працював секретарем і редактором. Від 1861 року був секретарем Слов’янської бібліотеки в Трієсті. У 1863 році став редактором політичного часопису «Вперед» («Naprej»), що його видавав Мирослав Вилхар. Через рік часопис був закритий через критику Франом Левстіком політичної ситуації, а Вилхар навіть був ув’язнений. У 1864 році Фран Левстік став секретарем Матиці словенської в Любляні, потім редактором словенсько-німецького словника Вольфа. У 1868–1869 роках співпрацював із виданням «Словенський народ» («Slovenskinarod»). У 60-х роках ХІХ ст. Фран Левстік був одним із найвидатніших словенських громадських і культурних діячів. Брав участь у всіх галузях національного життя – в політиці, в соціальному та моральному вихованні народу, в діяльності національних культурних (Матиця словенська), театральних (Драматичне товариство), навіть гімнастичних (Південний сокіл) організацій, тому його значення сягає і поза межі словесності. Фран Левстік був в осерді політичного та громадського життя, найбільший вплив справив на словенське студентство. Був рішучим і безкомпромісним у боротьбі за словенську мову та національність, яскравим вільнодумцем, найвидатнішим «младословенцем» у боротьбі з консервативною політичною течією «старословенців». У 1869 році у Відні почав видавати грайливо-гумористичну газету «Блазень» («Pavliha»). У 1870 році був звинувачений у національній зраді, бо «Блазня» перетворив у сатиричний часопис за державні гроші. На сьомому числі був змушений припинити видання часопису, бо втратив усіх передплатників. Потім працював у редакції часопису «Люблянський дзвін» («Ljubljanskizvon»), був контрольним редактором словенського перекладу Державного кодексу. У 1872 році за допомогою директора ліцейської бібліотеки Ґоттфріда Муйса та Франца Міклошича отримав місце скриптора в люблянській ліцейській бібліотеці, на цій посаді працював до кінця життя. Після повернення в Любляну не брав жодної участі в громадському та політичному житті. Через тілесні та психічні перенавантаження став душевнохворим. Помер Фран Левстік 16 грудня 1887 року в Любляні.

Фран Левстік виявив талант у різних областях літературної діяльності. Він писав вірші, прозу, драми, есеї, літературно-критичні й історичні статті. Фран Левстік був зачинателем літературного напряму, який з’явився в 1858 році і став явищем словенського реалізму, розвинувши літературні концепції Єрнея Копітара, які базувалися на просвітництві, а в естетичному плані були близькими до класицистичних і передромантичних засад. На Франа Левстіка справила вплив творчість німецьких романтиків. У своїх юнацьких віршах Фран Левстік взорувався на Йоганна Вольфґанґа Ґете, Фрідріха Шіллера, Франце Прешерна. Любовна лірика займає центральне місце в поетичному доробку Франа Левстіка, про що свідчать цикли «Тонині вірші» («Tonine pesmi», 1859) і «Франині вірші» («Franjine pesmi», 1870). Для любовних віршів Франа Левстіка властиві депресивні почуття, настояні на меланхолії. У віршах Франа Левстіка присутні роздуми про мистецтво («Елегія» – «Elegija»), про власну долю («Відчай» – «Obup»), а також критика, сатира й полеміка («Стріли» – «Puščice»), захист від ворогів («Ворогам» – «Sovražnikom»). Писати вірші Фран Левстік почав ще в гімназії. Перший вірш «Побажання» («Želje») був опублікований у 1849 році. Фран Левстік друкувався практично у всіх тодішніх словенських періодичних виданнях. Свої юнацькі вірші він включив у збірку «Вірші», яка викликала великий інтерес у молоді. Викладач словенської мови люблянської гімназії, священик Янез Єленец увів її в лектуру для учнів старших класів. Проте видавець через декілька місяців був змушений майже на 12 років вилучити збірку з продажу, адже катехит Антон Ґлобочнік наклав заборону на деякі вірші, зокрема на «Студентську здравицю» («Študentovska zdravica») і «На день усіх святих» («Na vseh svetnikov»). Це ж уплинуло і на виключення Франа Левстіка із семінарії в Оломоуці. У збірці «Вірші» домінує реалістичний погляд на життя, у ній найвідчутніші юнацькі любовні мотиви, життєвий оптимізм і сатира. До збірки входять чуттєві, вдумливі, епічно-ліричні та сатиричні вірші. Мова її проста й дохідлива. У багатьох віршах першої частини збірки описано бажання та пригоди веселого молодика в обстановці ідилічного сільського світу («Молодеча хода» – «Pomladnji sprehod», «Студентська здравиця»), трапляються мотиви мандрівки («Мандрівник» – «Popotnik»), любовного неспокою («Танці» – «Plesalki», «Зітхання» – «Vzdihljaji»), боротьби між еґоїзмом і любов’ю до ближнього («Різні голоси» – «Razni glasovi»). До другої, сатиричної, частини збірки входять цикл епіграм «Стріли» і ґротескний драматичний твір «Їзда на Парнас» («Ježa na Parnas»). У цьому другому розділі відчувається вплив Ґете, а також Аристофанових комедій і німецьких карнавальних ігор.

Під час вчителювання Франа Левстіка був створений перший із двох його любовних циклів віршів – «Тонині вірші». Цикл присвячений Тоні Зідаревій, доньці заможного господаря з Морави. У цих віршах оспівано миттєвості спочатку щасливого, а вкінці невдалого любовного зв’язку. Любовні переживання часто пов’язані з описами природи («В лісі» – «V gozdu», «Дві гілки» – «Dve otvi»). Це дуже особистісні, сповідальні та безпосередні вірші. Частини циклу були опубліковані в 1859 році. Другий цикл любовних віршів «Франині вірші» присвячений Франі Коширевій, з якою Фран Левстік познайомився у 1868 році в таборі під Шмарною горою. Перипетії цього кохання описані у вигляді щоденника. У віршах йдеться про любовні розчарування, ревнощі та внутрішні переживання закоханого («Прохання» – «Prošnja», «Слово» – «Slovo»). Цикл був опублікований у 1870 році в «Люблянському дзвоні».

Писав Фран Левстік також балади, романси й оповідні вірші («Pripovedne pesmi»). Найвідомішими стали балада «Збіглий король» («Ubežni kralj») і романс «Живописець і Марія» («Živopisec in Marija»). Є в доробку Франа Левстіка також сатиричні вірші, елегії та послання. У 1860–1870-х роках Фран Левстік писав переважно вірші для дітей («Pesmi za mladino»). У 1880 році Фран Левстік опублікував цикл із п’ятнадцяти віршів «Дитячі ігри в пісеньках» («Otročje igre v pesencah»).

Хоча Фран Левстік не створив якогось великого прозового тексту, все ж належить до перших класиків словенської прози. Писав Фран Левстік короткі прозові тексти (наприклад, оповідання «Мартин Крпан з Врха» – «Martin Krpan z Vrha», 1858), є в його прозовому доробку подорожні нотатки «Подорож із Літії до Чатежа» («Popotovanje iz Litije do Čateža», 1858), повість «Десятий брат» («Deseti brat», 1863), сатиричний ґротеск «Святий доктор Бежанец у селі Тожбані» («Sveti doktor Bežanec v Tožbanji vasi», 1870).

Літературні подорожні нотатки «Подорож із Літії до Чатежа» складаються із двох частин. У першій частині автор описує свою з товаришем подорож із Літії через ліси та виноградники до Чатежа. Веде мову про людей, яких зустрічає на своєму шляху, роздумує про господарські, суспільні та культурні питання. У другій частині пише про залишки народної словесності, про письменників-самоуків, врешті переходить до есеїстичних роздумів про завдання, жанри та мотиви сучасної йому словенської літератури. Цю частину подорожніх нотаток називають літературною програмою Франа Левстіка. Основними вимогами Франа Левстіка є такі: література повинна служити народові, бути для нього і розвагою, і освітою; письменник простою, зрозумілою для народу, мовою повинен описувати життя народу, щоб той у книзі, наче в дзеркалі, бачив свою подобу; у прозі головну роль має відігравати словенський герой, наприклад вольовий селянин; письменник повинен описувати характер людини та її вчинки. Літературна програма Франа Левстіка виражала актуальні на той час думки.

У 1858 році Фран Левстік опублікував у «Словенському гласнику» фольклорно-реалістичну історію «Мартин Крпан з Врха», яка є вершиною «фольклоризуючого» підходу в літературі, який, коли відкинемо пародійність, відповідав усім вимогам його літературної програми. У цьому творі Фран Левстік поєднав народні первні зі своїми ідеями, які з почуттям гумору оформив у розповідь про невдячність правителів стосовно безкорисливого та щедрого народу.

«Десятий брат» Франа Левстіка є короткою, частково автобіографічною повістю, розказаною від першої особи. У ній йдеться про зустріч із пропащим, але надзвичайно обдарованим співучнем Юрієм Златорепцем. Через життєві негаразди та непристосованість до середовища він залишився самотнім і не зрозумілим. Повість була опублікована в 1863 році в часописі «Вперед».

У часописі «Словенський народ» у 1868 році Фран Левстік опублікував кількома подачами «Опівнічні роздуми словенського провідника» («Ponočne misli slovenskega prvaka»), які назвав побожним оповіданням. Писав Фран Левстік також сатиричні та ґротескні прозові твори, почасти політичного (хоча й морально-полемічного) змісту. Перу Франа Левстіка належить і відома казка «Хто зробив Відкові сорочечку» («Kdo je napravil Vidku srajčico», 1877). Фран Левстік записав велику кількість словенських народних казок (наприклад, «Лисиця і півень» – «Lisica in petelin», «Козяче око» – «Kozje oko», «Золоте яблуко» – «Zlato jabolko»), деякі сербські та хорватські народні казки.

Українською мовою вірш Франа Левстіка «Дівчинонька брала воду…» переклав Павло Грабовський. Про переклади українською мовою прозових творів Франа Левстіка мені зараз нічого не відомо.