Головна\Події\Культура

Події

17.07.2018|19:53|Іван Лучук

«Багато є речей, що божеволять»

69 років з дня народження Новіци Тадича

Сербський поет Новіца Тадич (по-сербськи: Новица Тадић, Novica Tadić) народився 17 липня 1949 року у невеличкому селі Смрієчно в общині Плужине на півночі Чорногорії (у т. зв. Старій Герцеґовині). До гімназії ходив у Нікшичі. Закінчив філософський факультет Белградського університету. Від 1976 року був членом Спілки письменників Сербії (Удружење књижевника Србије), від заснування у 2001 році Сербського літературного товариства (Српско књижевно друштво) був також і його членом. Новіца Тадич був редактором часописів «Літературне слово» («Књижевна реч»), «Горизонти» («Видици»), «Літературна критика» («Књижевна критика»), головним і відповідальним редактором видавництва «Праця» («Рад»). Від 2007 року і до смерті жив у статусі вільного митця. Помер Новіца Тадич 23 січня 2011 року в Белграді.

Новіца Тадич був видатним поетом, нагородженим багатьма преміями, присутнім у багатьох антологіях сербської та світової поезії. Його поезії притаманні похмурі картини, мізантропія, іронія, сумнів у собі (наприкінці життя і в собі, і в Бозі), бентега, глузування, чорнота, темні справи та страх. Яскравим прикладом підтвердження цього може слугувати вірш Новіци Тадича «Мумія» («Мумиjа»):

 

Поглянь: народжую тебе як і ти мене

народжуєш. Тварини кам’яніють й опускаються

під землю. Птахи є пернатими рукавицями,

крилатою сіллю, знаками. Сніг падає у горах.

Суша є балконом відкритим до моря.

Ти тут з’являєшся і свистиш, безодне.

Твій поцілунок то сьома печать, закон над

законами. Ніщо поруч нічого, прах єсмо

над пустелею. На першому ж розі нас

як сувеніри продадуть. Мумія підніметься

щоб нас благословити. Останній буде мати

білі, перевернуті очі. Застогне й посивіє

раптово. На парканах висить худоба, з неба

капають отрути. Мучитель вже поспішає, жінки

склоокі.

 

(Тут і далі переклав Іван Лучук).

 

Видав Новіца Тадич такі поетичні збірки: «Присутності» («Присутства», 1974), «Смерть у кріслі» («Смрт у столици», 1975), «Глотка» («Ждрело», 1981), «Жар-курка» («Огњена кокош», 1982), «Поганська мова» («Погани језик», 1984), «Посміховисько» («Ругло», 1987), «Про брата, сестру та хмару» («О брату, сестри и облаку», 1989), «Вірші» («Песме», 1989), «Кобець» («Кобац», 1990), «Вулиця» («Улица», 1990), «Напасть» («Напаст», 1994), «Прянощі» («Потукач», 1994), «Непотрібні попутники» («Непотребни сапутници», 1999), «Покров» («Окриље», 2001), «Темні речі» («Тамне ствари», 2003), «Невідоме» («Незнан», 2006), «Дияволів друг» («Ђаволов друг», 2006), «Блукаючий вогонь» («Лутајући огањ», 2007), «Вибрані вірші» («Изабране песме», 2009). Посмертно вийшла збірка «Тут я, у тьмі» («Ту сам, у тами», 2011).

Вірші Новіци Тадича увійшли до найпомітніших антологій сербської поезії: «Шум Вавилону» («Шум Вавилона», 1988) Михайла Пантича та Васи Павковича, «Смак вісімдесятих» («Укус осамдесетих», 1989) Міодрага Перишича, «Модерна сербська поезія» («Модерно српско пјесништво», 1991) Стевана Тонтича, «Між явою та сном» («Међу јавом и мед сном», 1997) Вука Крнєвича, «Поезія й останні дні» («Поезија и последњи дани», 2009) Добривоє Станоєвича, «Золотий вік сербської поезії» («Златни век српског песништва», 2010) Селимира Радуловича.

«Вибрані вірші» Новіци Тадича закінчуються віршем зі збірки «Дияволів друг», який починається рядками «Боже благий і преблагий, / Довершую цей вік», а закінчується так: «Бо збігає час покаяння, / Помилуй мене, впалого». У віршах свого останнього часу, який передчував і бачив і до якого (як глибоко віруючий християнин) готувався, Новіца Тадич все частіше та безпосередньо звертався до інстанції Творця неба та землі, всього видимого та невидимого, всього постійно баченого у страхітливому вигляді: «Дуже розгнівався наш Отець. / Дуже розгнівався / і покарав нас праведно», – написав Новіца Тадич у вірші «Кімната, сутінь» («Изба, тама»), – «Багато є речей, що божеволять. / У віддалених містах / лютує безлад, зблискують зради». У своїх поетичних засадах надто диявольськи їдкий, Новіца Тадич часами ставав світлішим і стишеним. Критичний опис поетики Новіци Тадича завжди базувався на означеннях «темне» та «диявольське», але інтерпретатори, як правило, уникали аналітичного занурення у своєрідну природу такої, драстичної та спотвореної, картини світу. Зупинялися на згаданих загальних визначеннях, адже вони були схожі на ті, завдяки яким Шарль Бодлер був визнаний провідником модерного перевороту в поезії. Але, як і Бодлер дійсно не був, а ще менше Новіца Тадич хотів би бути промотором, апологетом темряви, яка його переслідує та яку він викидає на поверхню тексту. Новіца Тадич занотоване відчуття себе та інших засновував на рідкісній духовній чутливості, ба навіть гіперчутливості, як джерелі непорозумінь, відторгнення, екзистенційної драми та страждань. В епоху, коли негативно означений досвід був значною мірою справою інтелектуальної пози, самозрозумілої й очікуваної, Новіца Тадич через кожну проникливу ліричну картину страждав, заплативши духовною кров’ю.

Творчість Новіци Тадича легше зрозуміти у контексті розвитку сербської поезії ХХ ст., до якого більшою частиною й належав. У товаристві найкращих, без огляду на покоління та періоди, поетів бачимо його справжню вартість. Максимальна конденсованість мовного виразу споріднює Новіцу Тадича з такими «маґістральними» поетами, як Момчило Настасієвич і Васко Попа, безумовно глибокими, модерними та «тутешніми» голосами. Новіца Тадич від Момчила Настасієвича успадкував духовну драму, яка не надається до вирішення «тут унизу», а від Васка Попи – страхітливу фреску «десакралізованого космосу». Окрім того, у жодного сучасного йому сербського поета неможливо знайти такого поєднання урбаністичного виразу з мовою перекладених Вуком Караджичем «Нового Заповіту» та Джурою Данічичем «Старого Заповіту», звідки він часто брав епіграфи для своїх віршів. Старогерцеґовинська мовна основа була глибоко закорінена в Новіці Тадичі, щоб ізсередини ословитися в поезії.

Новіца Тадич був лауреатом багатьох літературних премій: ім. Любіци Йоцича (1982, за збірку «Жар-курка»), ім. Мілана Ракича (1984, за збірку «Поганська мова»), ім. Станіслава Вінавера (1993, за збірку «Кінець року (вибрані та нові вірші)»), ім. Йована Йовановича-Змая (1994, Змајева награда Матице српске, за збірку «Напасть»), ім. Владислава Петковича-Діса (2000, Дисова награда, за життєвий поетичний доробок), ім. Бранка Чопича (2000, за збірку «Непотрібні попутники»), ім. Джури Якшича (2000, за збірку «Непотрібні попутники»), ім. Васка Попи (2000, за збірку «Нічна свита» – «Ноћна свита (Погани језик / Ругло)»), ім. Меші Селімовича (2006, за збірку «Невідоме»), премія «Ramonda serbica» за життєвий поетичний доробок (2009), премія «Схід – Захід» за неопублікований рукопис (2010).

Вірші Новіци Тадича перекладені багатьма мовами. Англійською мовою вірші Новіци Тадича переклали Чарльз Сімік, Андрей Кодреску та інші.

Українською мовою окремі вірші Новіци Тадича переклав Іван Лучук.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

19.09.2020|16:24
Сьогодні Києвом гуляв «Іван Франко»
18.09.2020|12:46
Книжка Оксани Драчковської стала лауреатом премії BookForum Best Book Award 2020
17.09.2020|23:15
Гран-прі премії BookForum Best Book Award 2020 отримала «Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута»
17.09.2020|21:23
III Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» відбудеться у жовтні
17.09.2020|21:18
Оголошено літературний конкурс #Рак_боятись_не_можна
15.09.2020|00:57
"Вова купує квиток до Ростова". Гурт Жадан і Собаки презентував новий трек
14.09.2020|20:25
Олег Сенцов презентує у Києві щоденник голодування та збірку малої тюремної прози
12.09.2020|08:27
Ахтем Сеітаблаєв став лауреатом Премії імені Василя Стуса 2020 року
11.09.2020|09:55
Відомі лауреати ІІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
09.09.2020|23:34
3 дні, 32 події, 30 митців із 5 країн: фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ відбувся в оновленому форматі


Партнери