Головна\Події\Культура

Події

07.07.2018|17:49|Іван Лучук

Філомат і філарет

221 рік з дня народження Яна Чечота

Білоруський і польський письменник Ян Чечот (по-білоруськи: Ян Чачот; по-польськи: Jan Czeczot) народився 7 липня 1797 року в селі Малюшичі, Новогрудський повіт, Гродненська губернія, Російська імперія (тепер Білорусь), в родині безземельного шляхтича, орендатора Тадеуша Чечота (гербу Остоя; матір’ю його була Клара з дому Гаціських). Був хрещений у парафіяльному костелі у Ворончі, до того ж – двічі, спершу уніатським, а пізніше римо-католицьким священиком, який дав йому друге ім’я – Антоній. Раннє дитинство пройшло у фільварку Репіхово (під Барановичами) в маєтку графа Тизенгауза, де його батько був економом. Початкову освіту отримав у Новогрудській домініканській школі (1809–1815). У 1815 році переїхав у Вільно (Вільнюс), де в 1816 році вступив на відділення моральних і політичних наук Віленського університету. Та, не маючи коштів на оплату навчання, через рік покинув навчання. Щоб заробляти на хліб, влаштувався писарем у Віленське бюро з упорядкування архівів князів Радивилів, в його обов’язки входило впорядкування та копіювання документів про спадщину, у зв’язку з цим часто їздив у Новогрудок, Мінськ, Варшаву, інші міста. Незважаючи на велику зайнятість, відвідував вільним слухачем окремі лекції Йоахима Лелевеля та Ігната Даниловича, вивчав літературу, історію, мови та особливо право, сподіваючись стати адвокатом.

У 1818 році Ян Чечот став членом таємного Товариства філоматів. Активно виступав на засіданнях із власними творами (зокрема поетичними), з розглядом творів друзів, з науковими повідомленнями та оглядами друкованих видань. Користувався великою повагою друзів за веселі пісні та вірші. Саме у «філоматський» період Ян Чечот захопився писанням віршів рідною мовою, його твори користувалися великим успіхом на засіданнях товариства. Ритуальною, наприклад, стала пісня на його слова «Що ми вашесті скажемо…» («Што мы вашэці скажам…»), яку філомати співали на кожній урочистості. Як відзначає польський літературознавець Станіслав Сьвірка у книжці «З кола філоматського преромантизму»: «Найбільше відбивалася на житті філоматів пісенна творчість якраз Чечота. Не було іменин чи дружньої забави, яку б Янак (або Ян з Миші – як його також називали) не оздобив своїми сердечними пісеньками, як завжди, патріотичними, народними за своїм духом, часто написаними на мотив пісні білоруського люду». На поетичному турнірі, який відбувся 21 грудня 1818 року, Ян Чечот був визнаний третім поетом після Адама Міцкевича та Томаша Зана.

Після створення Товариства філаретів Ян Чечот був обраний керівником найповажнішого Блакитного відділу (союзу) – літературного. Там він вельми активно взявся за виховання літературної молоді, з великою вимогливістю ставлячись до її творчості, за що молоді літератори жартома прозвали його Ментором.

У 1819 році Ян Чечот написав чимало білоруськомовних іменних привітань і драматичних сценок, заснованих на білоруському фольклорі, в тому числі «Та покиньте горло дерти» («Да пакіньце ж горла драць») і «Їдеш, миленький Адаме» («Едзеш, міленькі Адам»). Одночасно з білоруськими віршами Ян Чечот продовжував писати і по-польськи. У цей час він створив лібрето опери «Малґожата та Зембатина» (1819), віршовану історію Литви та Польщі, на базі хронік Мартина Бєльського та Яна Длугоша. У межах лібрето Ян Чечот оспівав епізод повернення з війни лицаря Миколая якраз у той момент, коли його віддана дружина Малґожата може стати жертвою інтриг спокусника Степана і його служниці Єви. Адам Міцкевич вважав це лібрето творчим успіхом друга, давав високу оцінку музичності вірша в початкових аріях.

Написав Ян Чечот також романтичні балади, зокрема «Світязь», «Мишанка», «Новогрудський замок», «Калдичевський щупак». Найвідомішою стала балада «Світязь» («Świteź»), на яку взорувався Адам Міцкевич, пишучи свою баладу під такою ж назвою. Балади Яна Чечота зібрані у зшитку «Щоденник Чечота» («Raptularz Czeczota»). В основі його балад лежать перекази, які він почув у дитинстві на Новогрудщині. Цими творами Ян Чечот прославився як поет-фольклорист і увійшов в історію білоруської літератури.

У 1820 році Ян Чечот розпочав активне вивчення німецької мови, що, однак, не вплинуло на його поезію та обмежилося перекладом кількох німецьких віршів. Виступав у якості редактора і коректора першої поетичної збірки Адама Міцкевича, коли той перебував в Ковні (Каунасі). Клопотався про її видання у Вільні.

У 1823 році Ян Чечот організував поетичний клуб «Касталія». Після викриття царською владою віленських молодіжних (студентських) угруповань, 10 жовтня 1823 року був арештований і ув’язнений у тюрмі у Вільні, де пробув до 22 жовтня 1824 року. До арешту вже зібрав значну кількість народних пісень, які увійшли до його рукописного збірника «Пісеньки та інші твори» («Песенькі і іншыя творы»), складеного в тюрмі поміж допитами та переданого на зберігання його безнадійно коханій Зосі Малевській, сестрі відомого філомата Францішека Малевського. До рукописного збірника, окрім пісень, входили також елегії (т. зв. трени).

Потім Ян Чечот був засланий за Урал, де відбував тюремне ув’язнення у фортеці Кизил, у 1825 році переведений в Уфу, в 1831 році – у Твер. Лише в 1833 році йому дозволили повернутися в Білорусь, в містечко Лепель. На батьківщині влаштувався працювати канцеляристом управи Березинським каналом, яка розташовувалася в Лепельському повіті. За старанну службу отримав чин губернського секретаря. У Лепелі Ян Чечот зайнявся збором народних пісень, які потім увійшли в його збірники. Лише в 1839 році Яна Чечота відпустили додому, на Новогрудщину, і зняли з нього поліційний нагляд.

Після повернення Ян Чечот переїжджає в Щорси, де влаштовується на посаду бібліотекаря в опікуна філоматів і філаретів графа Адама Храптовича. Там він безуспішно намагається підтвердити дворянське походження своєї гілки родини Чечотів. Активно займається збиранням і публікацією білоруського фольклору. Після смерті господаря Щорсів (1844) розраховував на службу в бібліотеці в Лагойську, проте Костянтин Тишкевич не відгукнувся на його пропозицію. Пізніше жив у своїх друзів на Новогрудщині.

У надії поправити своє надломлене здоров’я, навесні 1847 року виїхав у Друскенікай «на води», де в серпні його розбив параліч. Лікування не дало результату, він незабаром (11 серпня) помер у поближньому селі Ротниця Трокський повіт, Віленська губернія, Російська імперія (тепер Литва), і був похований біля костелу.

Ян Чечот збирав білоруські й українські народні пісні, видав їх у шести збірниках «Селянські пісні» (1837–1846), туди увійшло понад тисячу пісень у перекладі польською мовою. Коло сотні українських пісень увійшло до видання «Пісеньки сільські з-над Німана, Дніпра та Дністра» («Piosenki wieśniacze z nad Niemna, Dniepra і Dniestra», 1845).

Музику до віршів Яна Чечота активно компонував його сучасник Станіслав Монюшко; загалом на оригінальні тексти та переклади усно-поетичних творів Яна Чечота композитор написав 22 пісні, більше, ніж на слова будь-якого іншого автора.

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери