Хорватський письменник Анте Ковачич (по-хорватськи: Ante Kovačić) народився 6 червня 1854 року в маленькому селі Оплазник біля міста Марія-Гориця на півночі Хорватії. Був одинаком у бідній селянській родині Івана Ковачича й Ани Вугринець. До середньої школи ходив у Марії-Гориці, яку в 1954 році назвуть його ім’ям. Вивчав юриспруденцію в Загребі, життя під час навчання було виснажливим і важким. У 1875–1880 роках був стажистом в адвоката Йосипа Франка в Загребі. Здобувши докторат, став писарем у писарській конторі доктора Банявича в Карловці, потім – у конторі Ґолдамна і Шрама в Загребі. Був палким прихильником Партії права. Власну адвокатську контору мав у Глині, в убогій місцевості, де часто гербовий збір за клієнтів мусив платити з власної кишені. За декілька днів перед очікуваним переїздом до Джурджевця пережив нервовий зрив, його на підводі привезли з Глини в Стенєвац у Загребі, по дорозі він заробив запалення легень і незабаром помер 10 грудня 1889 року.

Першим великим прозовим текстом Анте Ковачича є роман «Кохання баронеси» («Baruničina ljubav», 1877). Це роман на межі романтизму й реалізму, виник він за зразком творів Ежена Сю та Оноре де Бальзака: це суміш динамічних і часто неймовірних подій. Мовна феєричність цього роману довела, що Анте Ковачич, як і Авґуст Шеноа, є одним із головних творців хорватської літературної мови в ХІХ ст., за рівнем впливу набагато важливішим від багатьох академічних філологів. Роман рясніє образами фатальних жінок (наприклад, Софія Ґрефштайн), перелюбами, інцестами й самовбивствами, а композиційно він є новаторським, навіть у загальноєвропейському контексті. Наступного 1878 року вийшов твір «Смерть баби Ченгічкині» («Smrt babe Čengićkinje»), травестія, яка з правих націоналістичних позицій висміювала іллірійську та югослов’янську ідеологію, пародіюючи культові твори Івана Мажуранича.

Анте Ковачич написав чимало визначних повістей, зокрема «Загорський дивак» («Zagorski čudak», 1878), «Сільський учитель» («Seoski učitelj», 1880) і «Сільська секта» («Ladanjska sekta», 1881). У повісті «Сільський учитель» Анте Ковачич змалював патріотів, які віддано служать народові. У повісті «Сільська секта» він висміяв соціалізм як німецьку вигадку.

У наступному великому романі «Адвокат» («Fiškal», 1881) Анте Ковачич повертається до своїх основних тем, до свого характерного стилю: реалістичний підхід межує з фантастикою і нерідко перетворюється на ґротеск. У романі знову присутні образи фатальних жінок, нещадна сатира на іноземців (німців, угорців) і югослов’янську ідеологію. Анте Ковачич жорстоко нападає на омертвіння хорватської шляхти та бюрократичний менталітет, на розпад особистості головних протагоністів, схильних до божевілля та самогубства. Головним героєм роману є людина з низів, яка намагалася увійти в шляхетське середовище, прижитися в ньому. Герой гине, надірвавшись у боротьбі, розтративши всі свої життєві сили.

Перед своїм найвидатнішим твором, романом «У реєстратурі», Анте Ковачич опублікував незакінчений роман «Поміж жаб» («Među žabari»), вбивчу сатиру на тогочасних політичних провідників, які злякалися, щоб їх не упізнали в образах роману, тож посприяли тому, щоб роман перестали друкувати (він друкувався фрагментами в додатку до газети).

У своєму головному творі, романі «У реєстратурі» («U registraturi», 1888), Анте Ковачич рясно використав автобіографічний матеріал. Ця особливість зумовила присутність у романі чималої кількості місць, написаних із надзвичайною теплотою, безпосереднім ліризмом і сердечним ставленням до героїв роману. Особливо це стосується опису дитинства Івиці Кічмановича, головного героя роману. Хоча Анте Ковачича зараховують до класиків хорватського реалізму, у цьому романі знаходимо спектр ситуацій і мотивів, які відповідають канонічним правилам і романтизму, і реалізму, і натуралізму. Написаний у лихоманці, непоправлений і пошматований, «magnum opus» Анте Ковачича є найбільш імпресивним твором хорватської наративної прози другої половини ХІХ ст. Роман «У реєстратурі» друкувався частинами в 1888 році в часописі «Вінець» («Vijenac»), окремим виданням вийшов щойно в 1911 році. Дехто називав його сенсаційним романом, а дехто авторитетом свого суспільного становища оцінював його вкрай негативно, головно через образ фатальної жінки Лаури. Про роман не писали ціле десятиліття після його створення, він був заборонений. Мовчанку порушили Мілан Мар’янович і Антун Ґустав Матош, молоді письменники в Анте Ковачичі відкрили безкомпромісного прихильника теорії свободи мистецької творчості. Цей роман є прикладом мистецького твору, який не можна розглядати лише в одному вимірі ні з огляду на зміст, тему та ідею, ні на стиль викладу. Цей твір повен різноманітних тонів, як і саме життя. Роман є духовною біографією другої половини ХІХ ст., побаченою очима прихильника правих поглядів, який із правдивим обуренням і благородними намірами все перебільшує, коли бачить у Хорватії тільки відсталість, сервілізм і розпусту. Це є основою його сатири. У біографії головного героя роману Кічмановича в перших трьох частинах твору Анте Ковачич відтворює власних душевний стан і органічний психоз. Трагічною є доля бідного селянина, який потрапив у місто – осердя розпусти та оманливої культури. У романі зображено цілу галерею типів – розорений аристократ, голодний чиновник, лихвар, повія тощо.

Весь доробок Анте Ковачича є найсильнішим вираженням хорватського реалізму, до того ж у характерній для хорватської літератури формі. У хорватській літературі не надто багато творів, присвячених буденності та звичайним речам: романи Анте Ковачича на сучасну тематику (на відміну від творів Авґуста Шеноа, в якого домінує історична проблематика) є дивною сумішшю романтизму, реалізму та брутального натуралізму, присмаченою вбивчою сатирою та розпачем, зумовленим станом хорватського суспільства, культом фатальної жінки, бурхливими та великими пристрастями. Герої творів вдаються до злочинів, чинять убивства, впадають у божевілля, закінчують самогубством. Розіп’ятий між романтизмом і натуралізмом, Анте Ковачич завдяки своїй чутливості став попередником великої традиції хорватського роману екзистенційного та політично-сатиричного спрямування.