Хорватський і боснійський письменник Мілєнко Єрґович (по-хорватськи: Miljenko Jergović) народився 28 травня 1966 року в боснійській столиці Сараєві. Закінчив студії філософії та соціології на філософському факультету Сараєвського університету. Його літературний талант виявився вже в дебютній поетичній збірці «Обсерваторія “Варшава”» («Opservatorija Varšava», 1988), за яку він отримав премії ім. Івана Ґорана Ковачича та ім. Мака Діздара. Потім Мілєнко Єрґович видав ще такі поетичні збірки: «Чи вчить цієї ночі в цьому місті хтось японську» («Uči li noćas neko u ovom gradu japanski», 1990), «Небесна команда» («Himmel Comando», 1992), «По заледенілому мості» («Preko zaleđenog mosta», 1996), «Гаусмайстер Шульц» («Hauzmajstor Šulc», 2001), «Айва 1983» («Dunje 1983», 2005), «Вибрані вірші Нани Мазутха» («Izabrane pjesme Nane Mazutha», 2011). Характерним для поетики Мілєнка Єрґовича є вірш «Загублений перстень»: 

Мій кузен Руді у Фойниці миє золото

Взуває чоботи, бреде через річку, форель його ходу впізнає

Бо щоліта, як настає липень, а за ним серпень

Мій кузен Руді у Фойниці проводить відпустку

Ріка й місцевість однаково звуться, декого це дивує

Це нагода заплутатися добряче

Від плутанини він лікує цей світ, миючи золото

Замість ловити рибу, збирати суниці й шукати гриби під буками

Він збирає золото в річці, яка була золотою

Більше не є, бо шукачі втратили віру

Мій кузен Руді має стільки віри, що по церквах її продавати може

Коли назбирає достатньо золота, перстень йому зробить

Найкращий ювелір у місті

І тоді він вночі покотить його вздовж нашої вулиці

І хто знайде – тому й дістанеться.

(Переклала Катерина Калитко).

6 січня 1992 року Мілєнко Єрґович послав із Сараєва написаного спільно з чотирма однодумцями відкритого листа президентові Хорватії Туджману, згодом став працювати в тижневику «Недільна Далмація» («Nedjeljna Dalmacija») спершу журналістом, а потім і заступником головного редактора. У 1993 році переселився до Загреба. Тепер живе в селі під Загребом.

Його перша, найвідоміша й найуспішніша збірка оповідань про хаотичне повсякденне життя в охопленій війною Боснії та Герцеґовині «Сараєвське “Мальборо”» («Sarajevski Marlboro», 1994) забезпечила йому міжнародне визнання. За цю збірку Мілєнко Єрґович отримав премії ім. Еріха Марії Ремарка та ім. Ксавера Шандора Джальського. Потім Мілєнко Єрґович видав такі збірки оповідань: «Карівани» («Karivani», 1995), «Мама Леоне» («Mama Leone», 1999), «Іншалла, Мадонно, іншалла» («Inšallah, Madona, Inšallah», 2004), «кішка людина пес» («mačka čovjek pas», 2012). Окремими виданнями вийшли новели Мілєнка Єрґовича «Б’юїк Рівера» («Buick Rivera», 2002), «Фріляндер» («Freelander», 2007), «Волга, Волга» («Volga, Volga», 2009). Вийшло декілька книжок вибраних оповідань Мілєнка Єрґовича: «Сараєвське “Мальборо”, Карівани та інші оповідання» («Sarajevski Marlboro, Karivani i druge priče», 1999), «Рабія і сім ангелів» («Rabija i sedam meleka», 2004), «Другий поцілунок Ґіти Данон» («Drugi poljubac Gite Danon», 2007), «Танґо-бал та інші оповідання» («Tango bal i druge priče», 2010).

Мілєнко Єрґович написав романи «Палати з горіхового дерева» («Dvori od oraha», 2003), «Слава во вишніх» («Gloria in excelsis», 2005), «Рута Танненбаум» («Ruta Tannenbaum», 2006), «Срда співає в сутінках, на Трійцю» («Srda pjeva, u sumrak, na Duhove», 2007), «Батько» («Otac», 2010), «Пси на озері» («Psi na jezeru», 2010), «Роман про Коріну» («Roman o Korini», 2010), «Вілімовський» («Wilimowski», 2012).

За спостереженням Катерини Калитко, всі великі романи Мілєнка Єрґовича стартують із дуже приватних історій та розгортаються в історичні полотна. «Палати з горіхового дерева» – пам’ять дубровницької родини, прочитана у зворотньому напрямку, від 2001 до 1878 року, жива панорама ХХ ст. «Рута Танненбаум» – історія єврейської дівчинки, маленької акторки, якій навіть слава не допомогла врятуватися з-під колеса історії. А роман «Срда співає в сутінках, на Трійцю» – позірно детективна історія, розслідування смерті малої циганки Срди Капурової, вуличної танцівниці; проте ця історія дивовижним чином оживляє, осмислює цілу історію колишньої Югославії, а оповідачами виступають п’ятеро героїв, які втілюють екстреми тієї самої югославської ідентичності, про яку Мілєнко Єрґович ніколи не втомлюється писати.

Мілєнко Єрґович видав збірки статей, оглядів та есеїв «Нацистський бонтон» («Naci bonton», 1998) і «Жертви мріють про велику воєнну перемогу» («Žrtve sanjaju veliku ratnu pobjedu», 2006), есеїстичні збірки «Історична читанка» («Historijska čitanka», 2001), «Історична читанка 2» («Historijska čitanka 2», 2004) і «Мускат, цитрина й куркума» («Muškat, limun i kurkuma», 2011).

В один рік вийшли збірки газетної хроніки та колонок «Загребські хроніки» («Zagrebačke kronike», 2010), есеїв та інтерв’ю «Боснія та Герцеґовина, майбутнє незакінченої війни» («Bosna i Hercegovina, budućnost nezavršenog rata», 2010; у співавторстві з Іваном Ловреновичем), проектів, шкіців і начерків «Чи пам’ятає світ Оскара Шмідта» («Pamti li svijet Oscara Schmidta», 2010).

У доробку Мілєнка Єрґовича є також п’єса «Кажеш ангел» («Kažeš anđeo», 2000).

У 2012 році Мілєнко Єрґович отримав польську літературну премію «Анґелус» за роман «Срда співає в сутінках, на Трійцю».

Катерина Калитко дала таку характеристику постаті Мілєнка Єрґовича: «Етнічний хорват Єрґович, який народився і виріс у Сараєві, а нині живе та працює в Загребі – найуспішніший письменник Західних Балкан. Він є водночас яскравим представником хорватської та боснійської літератур, носієм югославського світогляду і борцем із хорватськими стереотипами. Його обожнюють або ненавидять, із його історіями починають день і не можуть заснути, він проникливо описує війну в рідній Боснії та не дає дрімати національній совісті в Хорватії – настільки невтомно, що йому часом закидають ворожість. Проте головна зброя Міленка Єрґовича – хірургічний гуманізм. Він однаково тонко працює з колективною пам’яттю і з родинною історією, однаково вражаюче описує відчуження і ворожнечу, що спалахує від дрібної іскри. Каже, що пише завжди про ідентичності, а європейська критика уперто пророкує йому Нобеля».

Питання, чи станеться колись літературний «балканський бум» в Європі, Мілєнко Єрґович прокоментував таким чином: «Я в нього не вірю, з низки причин. Наші літератури, особливо на пост-югославському просторі, спустошені всіма видами націоналізму та західними літературними модами, що на літературній продукції відбилося доволі депресивно. Окрім того, якщо говорити про Хорватію, більшість сучасних хорватських письменників не визнають такого очевидного факту, як розташування Хорватії на Балканах. Отже, участі в якомусь ”балканському бумі” взяти вони не можуть. Щоправда, на просторах колишньої Югославії є письменники, які просто мусять перекладатися і читатися. Перелічу кількох: Драґо Янчар зі Словенії, Мірко Ковач із Хорватії, Давид Албахарі та Светислав Басара з Сербії… Всі вони блискучі прозаїки і дуже свідомі люди. Можливо, вони могли б спровокувати ”балканський бум”?».

На запитання Катерини Калитко «Чи може література щось врятувати у цьому світі та житті?» Мілєнко Єрґович відповів: «Література, звісно, не може нічого врятувати. Але література є єдиним сенсом цього світу та життя. Все інше більш чи менш безглузде. Все інше – це просто тривалі страждання, страх та ущербність… Це, звісно, у вимірі суспільному. Але й у приватному вимірі, з перспективи особистісної, окрім літератури є ще тільки одна по-справжньому важлива річ у людському житті: бути щасливим і любленим у вузькому колі людей, яких любиш сам».

Мілєнко Єрґович став одним із найвідоміших у світі хорватських письменників, його твори перекладені більш ніж двадцятьма мовами.

В Італії вийшли його книжки «Сараєвське “Мальборо”» («Le Marlboro di Sarajevo», 1995, 2005), «Карівани» («I Karivan», 1997), «Мама Леоне» (2002), «Гаусмайстер Шульц» («Hausmajstor Šulc il custode della memoria», 2004), «Б’юїк Рівера» (2004), «Палати з горіхового дерева» («La dimora di noce», 2006), «Іншалла, Мадонно, іншалла» («Insallah, Madona insallah», 2007), «Фріляндер» (2010), «Срда співає в сутінках, на Трійцю» («Al dì di Pentecoste», 2011), «Волга, Волга» (2012).

У Франції вийшли такі книжки Мілєнка Єрґовича: «Сараєвське “Мальборо”» («Le Jardinier de Sarajevo», 1995, 2004), «Б’юїк Рівера» (2004), «Палати з горіхового дерева» («Le Palais en noyer», 2007), «Фріляндер» (2009), «Рута Танненбаум» (2012).

У Німеччині побачили світ такі книжки Мілєнка Єрґовича: «Сараєвське “Мальборо”» («Sarajevo Marlboro», 1996, 2009), «Карівани» (1997), «Мама Леоне» (2001, 2007, 2008), «Б’юїк Рівера» (2006, 2007, 2008), «Палати з горіхового дерева» («Das Walnusshaus», 2008, 2010, 2011), «Фріляндер» (2010, 2011), «Волга, Волга» («Wolga, Wolga», 2011, 2013).

У США та Великобританії були видані книжки «Сараєвське “Мальборо”» («Sarajevo Marlboro», 1997, 2004), «Рута Танненбаум» (2011), «Мама Леоне» (2012).

В Іспанії вийшли книжки «Сараєвське “Мальборо”» («El jardinero de Sarajevo», 1999), «Карівани» («Los Karivan», 2000), «Мама Леоне» (2003), «Б’юїк Рівера» (2005), «Палати з горіхового дерева» («La casa de nogal», 2007), «Фріляндер» (2012). Каталонською мовою вийшла книжка «Сараєвське “Мальборо”» («El Jardiner de Sarajevo», 1999).

У Болгарії вийшли «Сараєвське “Мальборо”» («Sarajevo Marlboro», 1998) і «Б’юїк Рівера» (2011).

В Угорщині вийшли «Сараєвське “Мальборо”» («Szarajevoi Marlboro», 1999) і «Рута Танненбаум» (2009).

У Македонії вийшли «Сараєвське “Мальборо”» («Сараевско Марлборо», 1999), «Мама Леоне» (2011), «Батько» («Татко», 2012), збірка вибраних віршів «Зміна часу» («Промена на времето», 2013).

У Польщі були видані «Б’юїк Рівера» (2003), «Рута Танненбаум» (2008), «Фріляндер» (2009), «Срда співає в сутінках, на Трійцю» («Srda śpiewa o zmierzchu w Zielone Świątki», 2011), «Батько» («Ojciec», 2012).

У Словенії побачили світ «Сараєвське “Мальборо”» (2003), «Мама Леоне» (2003), «Б’юїк Рівера» (2005), «Палати з горіхового дерева» («Dvorci iz orehovine», 2006), «Рута Танненбаум» (2007), «Історична читанка 1» («Zgodovinska čitanka 1», 2009), «Історична читанка 2» («Zgodovinska čitanka 2», 2009), «Срда співає в сутінках, на Трійцю» («Pleše v somraku», 2012).

У Литві вийшов роман «Палати з горіхового дерева» («Riešutmedžio rūmai», 2006).

У Білорусі вийшли «Сараєвське “Мальборо”» («Сараеўскае мальбара», 2011), «Іншалла, Мадонно, іншалла» («Іншала, Мадона, іншала», 2012).

Збірка «Сараєвське “Мальборо”» вийшла в Португалії («Marlboro Sarajevo», 2004), Туреччині («Sarajevo Marlboro», 2001), Чехії («Sarajevské Marlboro», 2008).

Новела «Б’юїк Рівера» вийшла в Швеції (2004), Фінляднії (2005), Нідерландах (2006).

У Словаччині вийшла п’єса Мілєнка Єрґовича «Кажеш ангел» («Vravia, anjel», 2006).

Українською мовою окремі твори Мілєнка Єрґовича переклали Катерина Калитко, Соломія Вівчар, Оксана Охрім-Брезвин, Наталя Чорпіта: «Прощення» (Потяг 76: Балканський експрес. – Чернівці, 2007), «Вільний» (Кур’єр Кривбасу, 2013, № 278/280), «Історії про людей і тварин» (Київ, 2013), «Рута Танненбаум» (Харків, 2014), «Срда співає в сутінках, на Трійцю» (Київ, 2014).

У вересні 2014 року на Форумі видавців у Львові ми познайомилися особисто з Мілєнком Єрґовичем, але розмовляли дуже коротко, він пішов на свою презентацію, а я – повернувся на відзначання своєї презентації. Здається, я йому таки сказав, що скомпонував про нього енциклопедичну статтю. Або ж ні.