Народився Йован Стерія-Попович (по-сербськи: Јован Стерија Поповић, Jovan Sterija Popović) 13 січня (1 січня за юліанським календарем) в 1806 році в сім’ї торговця у воєводинському місті Вршац, яке тоді входило до складу Австрійської імперії. Навчався в початковій і середній школі в Вршаці, Тімішоарі та Пешті, а право студіював у Кежмароку. Ще малою дитиною, через слабку статуру та крихке здоров’я, не допускався до дитячих ігор, постійно перебував із матір’ю, вже тоді був напрочуд спостережливим. Їх будинок розташовувався на початку Площі вршацької, неподалік від Соборної (або ж Великої) церкви. Коли його мати раптово померла, Йован мусив виборювати у батька можливість продовження освіти. Батько його був чужинцем (найімовірніше греком з походження), але Йован Стерія-Попович не занотував, звідки саме той переселився до Вршаца. Написав лише біографію свого діда, художника Ніколи Нешковича. Є свідчення, що старшого Стерію у той час неусталених прізвищ записували не лише як Стефан Попович (як записано у Протоколі охрещених, з нагоди хрещення первістка Йована), але і Штерія Молеров. Коли одружився, пішов приймаком у дім свого тестя. Під час навчання в Пешті Йован Стерія-Попович мав змогу в одному німецькому театрі переглядати класичні вистави, бачити гру найкращих акторів Угорщини, а також і менш класичні драматичні постановки, у яких з’являлися комедійні типи, близькі його дотогочасному уявленню про бідермаєр. У Пешті зблизився із двома особами, родом із Вршаца: Джордже Станковичем, одним із пізніших засновників Матиці сербської, і Юліаною Віятович-Радивоєвич, дочкою вршацького сенатора, яка здобула освіту у Відні і вийшла заміж за модного кравця Радивоєвича, сама ж також була письменницею. Певний час Йован Стерія-Попович був приватним учителем і адвокатом у рідному місті, доки його не запросили до Крагуєвця на посаду професора тамтешнього Ліцею. Йован Стерія-Попович перебрався до Белграда, де став керівником Міністерства освіти (від 1842 року), і на цій посаді, упродовж шести років, був головним організатором сербської шкільної освіти, став одним із засновників Сербського вченого товариства. Був ініціатором створення Академії наук, Національної бібліотеки та Національного музею. Брав участь в організації першого белградського театру, який у 1841 році відкрився постановкою його трагедії «Смерть Стефана Дечанського» («Смрт Стефана Дечанског»). Від 1848 року жив у Вршаці, самотній і розчарований. Там Йован Стерія-Попович і помер 10 березня (26 лютого за старим стилем) 1856 року.

Як керівник Міністерства освіти (1842–1848) Йован Стерія-Попович багато зробив для організованого розвитку шкільної освіти. У 1844 році прийняв шкільний закон «Усталення офіційного шкільного викладання» («Устројеније јавног училишног наставленија»), у якому вперше в Сербії була узаконена гімнастика як шкільний предмет від першого до шостого класу гімназії, але ще не обов’язковий для всіх учнів. Особливо значними та важливими були його зусилля робити акцент на вивченні та збереженні культурної спадщини Сербії. Він запропонував Раді прийняти Указ про захист старовини, тож Сербія (завдяки заслугам Йована Стерії-Поповича) прийняла перший правовий акт про охорону пам’яток культури.

Йован Стерія-Попович свою літературну діяльність розпочав слабими віршиками, написаними на честь грецьких народних героїв. Його батько був греком (за іншими відомостями, арумуном, тобто влахом), тож у молодості співчував грецьким повстанцям. Це були незґрабні школярські спроби. Вже парубком, він потрапив під вплив Мілована Відаковича, тож за його зразком написав роман «Битва на Косові, або Мілан Топліца і Зоріада» («Бој на Косову или Милан Топлица и Зораида»). Це була незґрабна та наївна переробка одного роману французького письменника Флоріана з XVIII ст. Як і Відакович, який був його зразком, він намагався вставити той матеріал в рамки сербської минувшини. Роман переповнений алогічностями та невідповідностями всіх ґатунків. Пізніше, в одному зі своїх сатиричних творів («Роман без роману» – «Роман без романа») Йован Стерія-Попович висміяв такий тип роботи, гостро нападав на слізливі та фантастичні романи Мілована Відаковича та його епігонів, пропагував літературу, яка тверезіше та серйозніше розглядає життя. Таке розуміння стало плодом його зрілішого віку, і що глибше він входив у життя та літературу, то ставав більш реалістичним.

Йован Стерія-Попович перш за все драматург, перший сербський письменник, який у цьому літературному жанрі створив щось якісне та тривкіше. Письменники, які до нього працювали над історичними драмами та драмами із сучасного життя, не мали літературного успіху. Він став першим сербським письменником, який серйозно поставився до цієї праці, віддав усього себе театрові, творив на ширшій основі і з глибоким розумінням. Він працював над історичними драмами та комедіями, але історичні драми йому менш вдавалися. На літературу дивився очима освітянина, педагога та раціоналіста.

Перші спроби Йована Стерії-Поповича у драматургії були невправними, переобтяженими романтичною драматизацією народних пісень: «Невинність, або Светислав і Мілева» («Невиност или Светислав и Милева»), «Мілош Обилич» («Милош Обилић») і «Знайдух Симеон» («Наход Симеон»). Пізніше він створив кращі та сильніші історичні драми, не високої літературної якості, але відповідні розумінню тодішньої патріотичної сербської публіки. Такими були трагедії «Смерть Стефана Дечанського», «Владислав», «Скендербеґ», «Лахан» (на матеріалі болгарської історії), а також п’єса «Гайдуки» («Ајдуци»), яка користувалася чималою популярністю, ще кілька принагідних п’єс.

Хоча Йован Стерія-Попович вважається засновником сербської драми, він набагато важливіший як комедіограф, адже саме в комедіях виявився його справжній літературний талант. Першою його комедією була «Брехун і підбрехач» («Лажа и паралажа»), потім були написані комедії «Жмикрут» («Тврдица»), «Бундючна пришелепа» («Покондирена тиква») та «Зла жінка» («Зла жена»), все це були комедії характерів. Із комедій вдач найкращими є «Оженіння та заміжжя» («Женидба и удадба»), «Кир Яня» («Кир Јања»), «Патріоти» («Родољупци») та «Белград у давнину й тепер» («Београд некад и сад»). Крім того, він написав кілька другорядних, менш значних театральних п’єс, гумористичного або сатиричного змісту. Як драматург, Йован Стерія-Попович належить до сентименталістів, а творив під впливом Семюела Річардсона, відомого автора міщанських романів. У його творах значне місце займають такі риси, як культ почуттів, природа, ідеалізація життя, дружба та любов.

Тверезий і раціональний дух, Йован Стерія-Попович не був поетом високого духовного розмаху та багатої уяви, тому його драми, хоча вартісніші та грамотніші в літературному плані від схожих спроб до нього, все ж вони не мають справжньої мистецької вартості. У них мало життєвої правди, мало поезії та мало історичної правди, натомість багато показної риторики, неприродності та вимушеності. Дуже грамотний і дуже освічений письменник, він своїми історичними драмами скромно задовольняв потреби свого часу в патріотичному репертуарі, тож мав чималий успіх. Визнані свого часу, ці драми тепер цілком забуті; трохи довше в історичному репертуарі затрималася хіба драма «Смерть Стефана Дечанського».

У комедії Йован Стерія-Попович перевершив все, що було створено в сербській літературі перед ним, і досьогочас він залишається найкращим сербським комедіографом. Він є письменником великої літературної культури; він знає класичні зразки із зарубіжної літератури, і першим почав розумно, об’єктивно та критично змальовувати сучасне (стосовно нього) життя сербського суспільства. За своєю природою він був призначений тільки для чисто інтелектуального творення, тому лише в комедії він виявив себе повною мірою. Але й комедії його не бездоганні. Перш за все, в жодній комедії йому не вдалося виразити гумор, цей найвищий показник комічного. Його комедії, як правило, є гострою сатирою на збочені характери та вдачі.

Йован Стерія-Попович є занадто моралізаторським і тенденційним письменником: характеризує героїв і розвиває дію заради повчального завершення. Та й він не цілком оригінальний письменник: у нього часто трапляються запозичення з інших письменників, з Мольєра найбільше. Усі його комедії характерів нагадують Мольєрові комедії, і композицією, і комічним обрамленням окремих персонажів. Та й, зрештою, це не дивно, адже Йован Стерія-Попович перекладав Мольєра (його «Витівки Скапена»).

Все ж Йован Стерія-Попович є вправним літератором і вельми плідним письменником, який тверезо та реалістично зображав сучасне йому життя, змальовуючи сильно та рельєфно комічні типи та громадські сцени. Наприкінці життя Стерія-Попович повернувся до поезії, якою займався ще юнаком. У 1854 році вийшла його збірка віршів «Співаник» («Даворје»). Літературним курйозом є той факт, що свій «Співаник» Йован Стерія-Попович надрукував старими церковними літерами, які сам же ж рекомендував замінити новою «гражданською» буквицею. Це вдумлива лірика, зболена, доволі песимістична, лірика досвідченого та зрілого чоловіка, інтимна філософія про велич болю, страждань і смерті, про непоправну біду людську.

Комедії Йована Стерії-Поповича були багатократно екранізовані, за ними знято чимало телефільмів.

У Сербії присуджують літературну премію імені Йована Стерії-Поповича за найкращу виставу, режисуру, акторську діяльність, найкращий драматичний текст, сценографію, театральний костюм, музику для театру.

Українською мовою комедію Йована Стерії-Поповича «Белград у давнину й тепер: Весела вистава у двох діях» переклав М. Пилинський; вона була надрукована в репертуарному збірнику «Райдуга» (Київ, 1989).