Видавничі новинки

Економіка: як вона працює (і не працює) у словах та малюнках
Книги | Буквоїд
В Україні вперше видано роман сучасного ліванського письменника у перекладі з арабської мови
Книги | Буквоїд
Кетрін Беннер. “Дім на краю ночі”
Книги | Буквоїд
Побачила світ історія української розвідки прадавніх часів
Книги | Буквоїд
Евґенія Йорданова. «Таємниця. 33 історії про любов»
Проза | Буквоїд
Побачила світ збірка оповідань «Львів. Шоколад. Кам’яниці»
Проза | Буквоїд
Перше дитяче видання про коронавірус – психологічна підтримка для українських малюків
Дитяча книга | Буквоїд
Побачили світ історичні есе "Карпатська Україна" Романа Офіцинського
«Пригоди динозавриків» від Еліни Заржицької
Дитяча книга | Буквоїд
Олександр Дан. "Інсомвіта, або Життя та сновидіння Роберта Бланша"
Книги | Буквоїд
Головна\Події\Культура

Події

01.01.2018|18:39|Іван Лучук

Орел вилетів рано

Бранкові Чопичу виповнюється 103 роки

Добре пригадую, з яким захопленням на одному подиху я прочитав, будучи ще зовсім підлітком (ще тим раннім підлітком, мається на увазі), роман «Орли вилітають рано», підписаний мені дядьком Іваном (так я його йменував, і він себе, підписуючи мені перекладені ним книжки), тобто Іваном Ющуком (він, як видатний мовознавець, та й інші «занадті пуристи» (але все ж не він сам, звісно, бо надто тактовний) могли б мені закинути непотрібне вживання пасиву, але я його таки вживаю, бо ж не активом єдиним). Автором цього захопливого роману був Бранко Чопич, з того часу я його й запам’ятав. До слова, перший свій друкований твір Бранко Чопич опублікував у чотирнадцятилітньому віці (десь у тому ж, що я й читав його підлітковий роман) в молодіжному часописі «Вінок» («Венац») у 1928 році. Як бачимо, цей орел рано вилетів зі свого боснійського гніздечка в літературу, властиво – влетів у неї.

Сербський письменник Бранко Чопич (по-сербськи: Бранко Ћопић, Branko Ćopić) народився 1 січня 1915 року в селі Хашани в Боснійській Країні біля підніжжя гори Ґрмеч у сербській родині. Боснія тоді належала до Австро-Угорської імперії. Закінчив початкову школу у своєму рідному селі, а нижчу гімназію в Біхачі. Його батько Від, як солдат австро-угорської армії, воював десь на фронті в Карпатах, а його стрийко Ніджо, сербський доброволець, воював у сербській армії проти австро-угорської армії. Коли йому було чотири роки, його батько помер. Бранко разом із його молодшим братом і сестрою залишився жити з матір’ю Соєю, дідом Раде та стрийком Ніджом. Першою його прочитаною книжкою була «Міґель Сервантес», яку третьокласником придбав в учительки. У тій книжці було описане життя славного іспанського письменника, а також розміщено декілька уривків із роману «Дон Кіхот». Бранко Чопич навчався в учительській школі в Баня-Луці, Делницях і Сараєві, а закінчив у Карловці. Закінчив філософський факультет Белградського університету в 1940 році. Ще студентом здобув опінію обдарованого письменника та звернув не себе увагу літературної критики. У 1939 році був нагороджений премією імені Мілана Ракича. Напередодні Другої світової війни перебував у студентському батальйоні в Маріборі. Під час Квітневої війни, із групою своїх друзів, він намагався чинити опір ворогові біля Мрконич-Граду. Після того повернувся до рідних країв, а на початку повстання вступив у ряди повстанців і залишався серед них протягом усієї національно-визвольної боротьби. Упродовж цілої війни був військовим кореспондентом, разом із нерозлучним другом і кумом, боснійським письменником Скендером Куленовичем. У партизанах контактував із сербською письменницею Мірою Алечкович і македонським письменником Блаже Конеським.

Після війни якийсь час Бранко Чопич працював редактором різних дитячих газет у Белграді, після чого почав професійно займатися літературою. Чопич вважається одним із найвидатніших дитячих письменників, що народилися на югославських просторах. Ціле життя після Другої світової війни Чопич провів у Белграді, але часто їздив по Югославії та інших європейських країнах. 28 липня 1951 року одружився з Богданкою Ціцою Ілич. Здобув чимало літературних премій, відзнак і нагород. Бранко Чопич був членом Сербської академії наук і мистецтв та Академії наук і мистецтв Соціалістичної Республіки Боснії та Герцеґовини. Свою квартиру в Белграді (на вулиці Короля Мілана, 23), в якій він жив до 1972 року, подарував Сербській академії наук і мистецтв. В останні роки Бранко Чопич почував себе надзвичайно самотнім, впав у глибоку депресію. Під впливом таких умонастроїв він 26 березня 1984 року на своєму 69-му році покінчив життя самогубством, стрибнувши з мосту через річку Саву «Братство та єдність» («Братство и јединство», назва походить від одного з найкультивованіших югославським комуністичних гасел, але тоді цей міст був більш відомий як Бранків міст (Бранков мост) – від вулиці Бранко; після самогубства Чопича ця назва набула додаткового, сумного значення).

Перш за все Бранко Чопич відомий як прозаїк. Та є в його доробку і поетичні збірки «Вогненне народження батьківщини» («Огњено рађање домовине», 1944), «Вірші» («Пјесме», 1945) та «Воякова весна» («Ратниково прољеће», 1947), а також дві комедії – «Пригоди Вовка Бубала» («Доживљаји Вука Бубала») та «Вимирання ведмедів» («Одумирање међеда»).

Прозові твори Бранка Чопича пройняті ліризмом і яскравим реалістичним змальовуванням сільського життя, знанням життя та менталітету людей із сільської місцевості, свіжістю та бадьорістю духу. Бранко Чопич створив багато незабутніх і яскравих персонажів, описав чимало цікавих подій, майстерно використовуючи оповідну техніку. Писав свіжою, соковитою та барвистою мовою, черпаючи натхнення зі спогадів про дитинство на своїй малій батьківщині. У довоєнних оповіданнях його найбільше цікавили бідні селяни, мрійники та жебраки, діти, волоцюги, про яких він розповідав із турботливим, апологетичним розумінням. У лірично забарвлених оповіданнях про війну Бранко Чопич натхненно описував подвиги, мучеництво та самовідданість своїх героїв.

На початку 1950-х років Бранко Чопич почав писати також сатиричні оповідання, в яких різко критикував і таврував потворні явища тогочасного життя. Одним із таких творів було «Єретичне оповідання» («Јеретичка прича»), опубліковане в часописі «Їжак» («Јеж»), яка викликало лавину осуджень з боку партійної та державної верхівки, ба навіть критику самого Йосипа Броза Тіто. Літературознавець Ратко Пекович написав цілу книжку «Осудження Бранка Чопича» («Суданије Бранку Ћопићу»), у якій детально описав цькування письменника.

Більшість прозових творів Бранка Чопича гумористично забарвлена, гумор притаманний характеру та ментальності його героїв, які і в найскладніші моменти життя здатні зберігати спокій і рівновагу, уміють сміятися навіть із власних негараздів. Окрім того, Чопич належить до тих письменників, які свій спостережницький талант особливо виявляли у висвітленні дрібних людських ґанджів і недоліків.

Хоча Бранко Чопич був письменником епічної ширини та розмаху, із вродженим оповідним і гумористичним даром, у його творах відчувається і ліричний струмінь, не лише в описах боснійських пейзажів, але й у зображенні близьких і дорогих для нього персонажів. Цей поетичний струмінь особливо помітний у його військовій ліриці, перш за все у збірці «Вогненне народження батьківщини».

Бранко Чопич видав такі збірки оповідань: «Під Ґрмечем» («Под Грмечом», 1938), «Бійці та втікачі» («Борци и бјегунци», 1939), «Горяни» («Планинци», 1940), «Роса на багнетах» («Роса на бајонетима», 1946), «Святий віслюк» («Свети магарац», 1946), «Сувора школа» («Сурова школа», 1948), «Люди з хвостом» («Људи с репом», 1949), «Вибрані воєнні оповідання» («Одабране ратне приповетке», 1950), «Вибрані гумористичні оповідки» («Изабране хумористичке приче», 1952), «Любов і смерть» («Љубав и смрт», 1953), «Дорогі обличчя» («Драги ликови», 1953), «Гіркий мед» («Горки мед», 1959), «Сад кольору мальви» («Башта сљезове боје», 1970), «Василіса і чернець» («Василиса и монах», 1975). Повість Бранка Чопича «Пригоди Ніколєтини Бурсача» («Доживљаји Николетине Бурсаћа», 1955) здобула чималу популярність.

Бранко Чопич видав романи «Прорив» («Пролом», 1952), «Прихований порох» («Глуви барут», 1957), «Не сумуй, бронзова сторожо» («Не тугуј бронзана стражо», 1958), «Восьмий наступ» («Осма офанзива», 1964), «Завзятці в Біхачі» («Делије на Бихаћу», 1975). Він досягнув чималих успіхів у написанні романів, хоча природі його літературного таланту більш відповідали короткі форми – оповідання та новели. Романи «Прорив» і «Прихований порох» змальовують участь селян Боснійської Країни у народно-визвольному повстанні, а «Не сумуй, бронзова сторожо» – пристосування тих самих селян, тепер вже колоністів, до нових умов життя у Воєводині.

Здобув визнання Бранко Чопич і як дитячий письменник, перш за все завдяки жвавій уяві та талантові вміло формулювати свої спостереження, а також безсумнівному гумористичному обдаруванню.

Для дітей та юнацтва Бранко Чопич написав дуже багато творів. Вийшли такі його збірки оповідань для дітей: «У світі ведмедів і метеликів» («У свијету медвједа и лептирова», 1940), «Оповідки партизанки» («Приче партизанке», 1944), «Загін героїв» («Дружина јунака», 1945), «Казка про сестру Ковильку» («Бајка о сестри Ковиљки», 1946), «Пригоди кума Торби» («Доживљаји кума Торбе», 1946), «Шибайголові оповідки» («Вратоломне приче», 1947), «Оповідки з-під змієвих крил» («Приче испод змајевих крила», 1950), «Півень і кицька» («Пијетао и мачка», 1952), «Пригоди коцура Тоші» («Доживљаји мачка Тоше», 1954), «Сумні партизанські казки» («Партизанске тужне бајке», 1958), «Оповідки хвацького хлопчини» («Приче занесеног дјечака», 1960), «Голова на горі, ноги на огирі» («Глава у кланцу, ноге на вранцу», 1971), «Ліян водить каравани» («Лијан води караване», 1975).

Бранко Чопич написав чотири романи для дітей та юнацтва: «Орли вилітають рано» («Орлови рано лете», 1957), «Ослячі роки» («Магареће године», 1960), «Славне воювання» («Славно војевање», 1961), «Битва у Золотій долині» («Битка у Златној долини», 1963).

Бранко Чопич видав чимало поетичних книжок для дітей, зокрема: «Пісні піонерки» («Пјесме пионирке», 1945), «Бойова ліра піонера» («Бојна лира пионира», 1945), «Армія – твій захист» («Армија одбрана твоја», 1947), «Сонячна республіка» («Сунчана република», 1948), «Шахтар і місяць» («Рудар и мјесец», 1948), «Їжакова хатка» («Јежева кућица», 1949; один вірш), «Лалай Бао, чарівний ліс» («Лалај Бао, чаробна шума», 1957), «Вечірні оповіді» («Вечерње приче», 1958; віршовані оповіді), «Млин діда Триші» («Дједа Тришин млин», 1960), «Моя мала з Боснійської Крупи» («Мала моја из Босанске Крупе», 1971). Його вірші для дітей користувалися великою популярністю серед маленьких читачів і слухачів. Показовим у цьому плані є хоча б вірш «П’ятиповерховий хворий» («Болесник на три спрата»):

 

До нашого знаного лікаря Яна

телефонують з Калемегдана.

 

– Лікарю любий, захворів наш гість,

він кашляє дуже, нічого не їсть!

 

– Маєте гостя?

Він що – нетутешній?

 

– З Африки він. Африканець справдешній.

 

– Уже вирушаю. Тільки, прошу,

скажіть мені поверх, нехай запишу.

 

– Поверх який це?.. то важко сказати:

болить його третій, а, може, і п’ятий.

 

Лікар дивується: – Що це за хворий?

Він, слід розуміти, п’ятиповерховий?

 

– Лікарю любий, так! Саме так!

Це вас турбує міський зоопарк.

В нас гостює жираф – довгоногий, цибатий,

горло болить його – це і є поверх п’ятий.

 

(Переклала Оксана Сенатович).

 

Зібрані твори Бранка Чопича вийшли у 12 томах (1960) та 14 томах (1978). Його твори були перекладені англійською, французькою, німецькою, польською, чеською, болгарською, румунською, словенською, російською, єврейською, іншими мовами.

Українською мовою повість Бранка Чопича «Пригоди Ніколєтини Бурсача», роман «Прорив» та оповідання «Преображення Гармаша Міле» переклав Андрій Лисенко, роман «Орли вилітають рано» – Іван Ющук, повість «Підлітки» – Людмила Петік, казку «Рибалка і Кіт» – Микола Лукаш, оповідання «Сестрині опанки» – Віль Гримич, окремі вірші – Оксана Сенатович.

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери