Мавро Ветранович-Чавчич (по-хорватськи: Mavro Vetranović-Čavčić, Mavro Vetranić; по-італійськи: Mauro Vetrani) є видатним представником літератури хорватського відродження. Його письменницький доробок є значним, навіть визначним. Про нього пам’ятають, його твори вивчають, досліджують, інтерпретують.

Мавро (світське ім’я – Нікола) Ветранович-Чавчич народився у 1482 році (або, за іншими відомостями, у 1483 році, але менше з тим) у Дубровнику в родині торговця Домініка Ветрановича (Ветранича), який мав родинне прізвисько Чавчич. Хоча він в історії літератури переважно зафіксований як Мавро Ветранович-Чавчич, проте родинне прізвисько часто відкидають. Тож хай він і тут буде просто Мавро Ветранович.

Після підготовки на острові Млет вступив до ордену бенедиктинців у 1507 р. (або у 1509 р.) у монастирі на Локрумі, навчався в Італії в Монте-Кассіно. У 1515 році повернувся на Млет, де двічі був головою Млетської конгрегації (Congregatio Melitensem) і декілька разів обирався абатом монастиря. Через проблеми, пов’язані, ймовірно, з реорганізацією бенедиктинського ордену, у 1517 році вирушив до Італії, найімовірніше у Феррару, де мав родичів. Після самовільного від’їзду Ветрановича дубровницький Сенат покарав його вигнанням із Республіки. На Локрум Мавро Ветранович повернувся у 1522 році. Після того, як три роки обіймав посаду абата на Млеті, у 1527 році став настоятелем об’єднаних монастирів на віддалених острівцях св. Андрії та монастиря св. Якова поблизу Вишниці. У 1549 році, у віці 67 років, повністю усамітнився на осторві св. Андрії (на якому був пріором у 1531 році), з якого переселився лише в кінці життя у менш ізольовану Вишницю, в її монастир св. Якова, де й помер у глибокій старості.

До літературного доробку Мавро Ветрановича належать ліричні вірші, релігійна поезія, політичні та сатиричні вірші, масничні (маскарадні) пісні, віршовані послання, переспіви псалмів, драми, церковні проповіді.

Значна частина ліричних творів Мавро Ветрановича втрачена, на сьогодні збереглося 132 вірші. У ранній молодості, ймовірно, він писав любовну поезію, це відчутно в пізніших віршах (вплив петраркізму), про це також є згадки в інших письменників (наприклад, у віршованих посланнях Н. Налєшковича).

Релігійні вірші займають найбільшу частину доробку Мавро Ветрановича, завдяки їм він вважається найпліднішим поетом цієї тематики періоду раннього хорватського ренесансу. Обробляв біблійні повчальні притчі в ренесансному дусі, традиційні теми Христового народження та воскресіння, кінця світу. Цікавився теологічними та філософськими питаннями про смерть, гріх, пізнання, Святу Трійцю. У цих віршах з’являються і нехристиянські символи, і мотиви з античної міфології. Мавро Ветранович переспівав деякі псалми, властиво – вільно парафразував (вони набагато довші від оригіналів) п’ять псалмів, насичуючи їх алюзіями до сучасності, особливо до антитурецької тематики та своєї власної долі. Найвідомішими є такі релігійні вірші Мавро Ветрановича: «Боголюбні роздуми про муки Ісуса Христа» («Bogoljubno razmišljanje od muke Isukrstove»), «Еолові, королю вітрів» («Eolu, kralju od vjetar»), «Богородичний плач» («Gospin plač»), «Молитва Ісусові» («Molitva Jezusu»), «На ніч Божого народження» («Na noć od Božjega poroda»), «Пісенька Аполлонові» («Pjesanca Apollu»), «Пісенька діві» («Pjesanca djevici»; властиво дев’ять пісеньок Богородиці), «Пісенька Феніці» («Pjesanca Fenici»), «Пісенька Ісусові на хресті» («Pjesanca Jezusu na križu»), «Пісенька місяцю» («Pjesanca mjesecu»), «Пісенька молодості» («Pjesanca mladosti»), «Пісенька музам» («Pjesanca muzam»), «Пісенька німфі Еко» («Pjesanca nimfi Eko»), «Пісенька Орфеєві» («Pjesanca Orfeu»), «Пісенька про Йова» («Pjesanca o Jobu»), «Пісенька про пізнання» («Pjesanca o spoznanju»; аскетичний песимізм – все слухається Бога окрім людини), «Пісенька смерті» («Pjesanca smrti»), «Пісенька страшному судові» («Pjesanca sudu napokonjega»; традиційна візія кінця світу), «Пісенька цвіркунові» («Pjesanca šturku»; петраркістські мотиви, хоча автор насправді звертається до Богородиці), «Розіп’ятому Ісусові» («Propetom Jezusu»), «Тілові Ісусовому» («Tijelu Jezusovu»), «Скарга діви Марії» («Tužba djevice Marije»), «Скарга короля Давида на Авессалома» («Tužba kralja Davida vrhu Absalona»), «Скарга короля Давида на Саула та Йонатана» («Tužba kralja Davida vrhu Saula i Jonate»).

Мавро Ветранович є найвизначнішим політичним поетом свого часу, в нього антитурецька тематика поєднується з антивенеційською. Відомими стали такі його політичні вірші: «Галери» («Galijun»; з гордістю прославляє дубровницький флот), «Моя білявка» («Moja plavca»), «Пісенька панам християнським» («Pjesanca gospodi krstjanskoj»; закликає християнських володарів примиритися між собою й об’єднатися заради порятунку європейського Заходу), «Пісенька латинянам» («Pjesanca Latinom»; гірко докоряє Італії, осередкові християнства, країні колишньої слави, а тепер пристановищу зіпсутості), «Пісенька Марину Држичу на допомогу» («Pjesanca Marinu Držiću u pomoć»; тут спростовує чутку, наче саме він написав драму «Тірена» М. Држича), «Пісенька славі царевій» («Pjesanca slavi carevoj»), «Пісенька під час епідемії» («Pjesanca u vrijeme od pošljice»; закликає підряд муз, віл, сатирів, Аріона, Орфея, пастухів, дівиць і пань, звірів, птахів і рослинність – плакати разом із ним, таким чином самі заклики цього 616-рядкового вірша зайняли понад 300 рядків), «Пісенька кінцю отченаша» («Pjesanca vrhu očenaša»; алюзії до протестантизму, міжхристиянських воєн і роз’єднання, а також до турецьких завоювань), «Оракул Котору пророкує» («Orlača riđanka Kotoru govori pronostik»; застерігає Котор не послуговуватися венеційською допомогою проти турків), «Оракул, мовлено у Блаті рибакам» («Orlača riđanka, rečeno u Blatu ribarom»; вірш скерований проти Венеції, це й низка інвектив проти дубровницьких суперників), «Світ і мої пісні» («Svijet i moje pjesni»; прощання зі світом, «який даремно над ним знущається, бо не вартий і гнилого горіха»), ламентації «Скарга міста Будима» («Tužba grada Budima») та «Тужне моє зітхання» («Tužni moj uzdaše»).

Мавро Ветранович писав і сатири моралі та звичаїв, із християнськими ідеологемами: засуджував гордість і марнославство, підкреслював швидкоплинність земного життя, ілюструючи це прикладами людських гріхів. Найвідомішими є такі його сатиричні вірші: «Вік золотий» («Aurea aetas»; славить золотий вік, коли людина жила невинно у єдності з природою, не знаючи, «що є твоє, а що моє»), «Пісенька ягняті» («Pjesanca jaganjcu»; звинувачення насилля та жорстокості), «Пісенька раненому півневі» («Pjesanca košuti ranjenoj»), «Воякам» («Bojnikom»), «Безлад» («Remeta»; старець-пустельник слізним тоном жаліється на своє самотнє життя на віддаленому острові, серед непривітної природи та лихих людей, тут присутні автобіографічні елементи, автоіронія), «Пісенька Плутонові» («Pjesanca Plutonu»), «Пісенька жадібності» («Pjesanca lakomosti»).

Масничні, або маскарадні пісні Мавро Ветрановича є найдавнішими дубровницькими віршами такого типу. Вони написані у світлому тоні, у них відсутня любовна тематика та сенсуальність, виділяється патріотизм, тематикою ж більшості цих віршів є прибуття іноземців у Дубровник, возвеличення краси городянок, похвала аристократії, політики, ладу, міщан і торгівлі. Набули популярності такі масничні пісні Мавро Ветрановича: «Дві рабині» («Dvije robinjice»), «Німці, ланці, сурмачі, найманці» («Lanci Alemani, trumbetari i pifari»; див. «Додаток»), «Пастухи» («Pastiri»), «Торговці вірмени й індійці» («Trgovci Armeni i Indijani»), «Вовк вівці через річку» («Vuk ovci priko rijeke»).

Із віршованих послань Мавро Ветрановича найвідомішими є «Хварській знаті» («Vlasteostvu hvarskom») і «Петрові Гекторовичу» («Petru Hektoroviću»; це найдавніший поетичний документ про стосунки поетів Хвару й Дубровника).

Мавро Ветранович є зачинателем пасторальної драми в хорватській літературі, йому належать такі твори цього жанру: «Історія Діани» («Istorija od Dijane», або «Dijana») і «Мисливець і віла» («Lovac i vila»). Міфологічна драма Мавро Ветрановича «Орфей» («Orfeo») збереглася не повністю. Збережені фрагменти драми не дозволяють визначити точний час її виникнення – сам початок чи кінець творчого шляху Мавро Ветрановича. Написана драма двояко римованими дванадцятискладовиками із вставними діалогами, складеними восьмискладовими катренами. Темою драми є відвідини Орфеєм того світу у пошуках Евридіки.

Мавро Ветранович створив п’ять церковних інсценізацій, вони є радше діалогізованими ілюстраціями побожних текстів, аніж справжніми драмами. «Христове воскресіння» («Uskrsnutje Isukrstovo») нараховує 1072 віршові рядки, з двояким римуванням дванадцятискладових рядків; темою є лише відвідини Ісусом пекла. «Чиста Сюзанна» («Suzana čista») нараховує 1308 віршових рядків, це обробка старозаповітної біблійної легенди про спроби спокушення старцями чистої Сюзанни. «Жертва Авраамова» («Posvetilište Abramovo») – це інсценізація (яка існує у п’яти варіантах) старозаповітної теми жертви Ісаака, вона відрізняється від давніших анонімних варіантів багатшою й заокругленішою формою, а також використанням дванадцятискладовика замість восьмискладовика. «Від народження Ісуса» («Od poroda Jezusova») є сюжетною інсценізацією, яка складається з понад двох тисяч двояко римованих дванадцятискладових рядків, до дійства залучено тридцять осіб. «Як брати продали Йосифа» («Kako bratja prodaše Jozefa») є першим відомим дубровницьким музично-сценічним твором, поставленим у супроводі сольного та збірного співу та музикування.

Незакінченим залишився епічний твір Мавро Ветрановича «Піліґрим» («Piligrin») про шлях піліґрима крізь грішні стани до очищення та блаженства (збереглося 4374 віршові рядки).

Хорватський академік, дослідник його творчості Франьо Швелец поділяє її на три періоди. У першому, який обіймає 1527–1530 роки, були написані «молодечі твори» на любовну та міфологічну тематику, драми, масничні (маскарадні) пісні. Це період більш чи менш безтурботного життя ченця.

Другий період, який тривав до 1549 року, пов’язаний із «серйознішими» справами, тоді Мавро Ветранович створив свої інсценізації. У поезії цього періоду переважає релігійна тематика, тоді були написані моралізаторські та рефлексійні вірші з елементами антики, середньовіччя та ренесансу. Умів поет бути й гострим і критичним, що й породило його політично-сатиричні твори цього періоду. Це період, коли в автора виникають сумніви у всьому, навіть у Божій праведності, тому він тяжко розчаровується і втікає в самотність.

Третій період тривав від 1549 до 1550 року, він був не лише коротким, але й особливим. У цей час Мавро Ветранович створив 17 віршів під збірною назвою «Вірші відмінності» («Pjesni razlike»), в яких повернувся до міфологічної тематики першого періоду, замкнувши таким чином коло власного життя та творчого шляху. Це період пошуку виходу з розчарувань і сумнівів, захоплення природним способом життя та містицизмом.

У своїх творах Мавро Ветранович заторкує і питання поетики, роздумує про виникнення поезії, про її види та функції. У вірші «Пісенька на допомогу поетам» («Pjesanca upomoć poetam») Мавро Ветранович інтерпретує думку Горація про свободу творчості поета та митця, додавши приклад гончаря, який може ліпити ручки на глечиках за власною волею, як і поети можуть вільно йти за своєю Музою:

 

Гончарам дано лиш глину,

щоб горшки виготовляти,

їх ретельно обробляти,

аби мати хоч хлібину.

 

А художникам – лиш вінця,

щоб додати глекам карбу, –

не шкодують жодну фарбу,

аби мати ще й червінця.

 

А поетам – честь народу,

хай же музу поважають

і про волю вірш складають,

аби мати всім свободу.

 

У «Пісеньці Плутонові» Мавро Ветранович веде мову про наслідування як основний принцип творчості, наголошує на важливості зразків, на які треба взоруватися. У «Пісеньці Марину Држичу на допомогу» Мавро Ветранович обороняє М. Дрижича, якого звинуватили в тому, що його «Тірена» є плагіатом із самого Ветрановича, пише, що до справжньої поезії можна дійти лише тоді, коли поети ламають свою свідомість, живуть без спокійного сну, а Муза їм вказує істинний шлях; тут він синтезував платонівську й аристотелівську естетику.

Українською мовою окремі вірші Мавро Ветрановича-Чавчича переклав Олесь Шевченко (увійшли вони до виданої 1970 року у Львові збірочки його перекладів з дубровницької поезії).

 

 

Додаток

 

Мавро Ветранович-Чавчич

 

НІМЦІ, ЛАНЦІ, СУРМАЧІ, НАЙМАНЦІ

 

Ми прийшли в цей край багатий

(вам про те не варто знати),

дубровчан аби навчати

у трембіти трембітати.

 

Хоч ми й ланці, та музики –

добрі майстри – кожен знає,

сурмимо ми марш цей дикий

і платні не вимагаєм.

 

За любов до вас ми граєм,

не берем за те з вас плати,

тільки випити бажаєм,

як закінчимо вам грати.

 

Ми прийшли в цей край багатий

(вам про те не варто знати),

дубровчан аби навчати

у трембіти трембітати.

 

Звіддаля ми йшли – в нагоді

завернули в славне місто.

Хай серця в нас будуть в згоді, –

марш зіграєм урочисто.

 

Більш нічого не бажають

німці, ланці, новобранці,

хай же келих піднімають

дубровчани з нами в танці.

 

Ми прийшли в цей край багатий

(вам про те не варто знати),

дубровчан аби навчати

у трембіти трембітати.

 

Хай і в німцях кожен чує,

що ми ланці, хлопці справні,

що Дубровник нас шанує,

perche stare boncompagni! [Добрі друзі, весельчаки ( італ .)].

 

Бо здалік ми привалили,

аби вам сурмити вправно,

ми Дубровник похвалили,

ваше місто, вельми славне.

 

Ми прийшли в цей край багатий

(вам про те не варто знати),

дубровчан аби навчати

у трембіти трембітати.

 

Інших ми турбот не знаєм –

тільки б щелепам жувати,

як у труби вам пограєм,

нум барила вихиляти.

 

А як стомимося, милі,

і натішимося грою,

то мальвазію в барилі

не розводимо водою.

 

Ми прийшли в цей край багатий

(вам про те не варто знати),

дубровчан аби навчати

у трембіти трембітати.

 

Наші браття, дубровчани,

ми для вас жадаєм грати,

а ще хочемо, кохані,

разом з вами погуляти.

 

Тож піднімем дружно чаші;

погуляєм як годиться,

всі ми любим вина ваші,

коли вина без водиці.

 

Ми прийшли в цей край багатий

(вам про те не варто знати),

дубровчан аби навчати

у трембіти трембітати.

 

І коли вже повертати

прийде час нам по домівках,

там вас будем вихваляти

нашим фрау, нашим дівкам.

 

Їм ще будем говорити,

як вам німець був жаданий,

як у милості ходити

поміж вами, дубровчани.

 

Ми прийшли в цей край багатий

(вам про те не варто знати),

дубровчан аби навчати

у трембіти трембітати.

 

Хай же знають наші фрау,

що на заході гористім

учта нам була на славу

у преславнім вашім місті.

 

Не забути місто славне –

компаньйони-ланці з вами

без води вино прадавнє

розпивали кадубами.

 

Ми прийшли в цей край багатий

(вам про те не варто знати),

дубровчан аби навчати

у трембіти трембітати.

 

Переклав з хорватської Олесь Шевченко