Однак проголосити ще не означає втілити. Кожне покоління має свою плату за Незалежність рідного дому – України: хто кров´ю, хто молитвами, хто інтелектом, хто фізичною працею, а дехто – нічим. Кожен має вибір, абипримножити або відняти у самих себе Незалежність.

Що означає це вимріяне віками поняття? Пригадую, як у школі ми вели "Щоденники відвертості" і писали там про свої найбільші життєві цінності. Для мене завжди було визначальним і першорядним поняття НЕЗАЛЕЖНОСТИ. Бо воно зі сфери ДУХУ. Воно першопричина вільного розвитку.

Незалежність народжується з аристократичного Духу, що не приймає жодної форми приниження та поневолення і діє через найрізноманітніші форми спротиву: від збройного до мирного. Потреба незалежности виправдує будь-які методи її досягнення у боротьбі з ворогом.

Незалежність народжується з людської і національної гідности. Гідність – це злагода з Богом, це відчуття господаря у власному домі, це пріоритет закону совісти. Невільники не знають гідности. Їм не потрібна незалежність – вони потребують лише зручнішого хомута.

Незалежність народжується з полярностей: любови і ненависти. Любови до істини та добра. Ненависти до насильства та зла. Любов треба захистити, насильство та зло – щоденно знищувати.

Незалежність народжується з рівноваги прав та обов´язків. Бо лише права – це сваволя. Лише обов´язки – це неволя. Незалежність – це гармонія прав та обов´язків перед своїми батьками, дітьми, батьківщиною.

Незалежність народжується з пізнання Правди. Правда робить нас вільними і сильними, омана – сліпими й дурними.

Чи маємо ми державну незалежність: політичну, економічну, інформаційну, ментальну. Я навмисне у зворотному порядку розташувала визначальні складники Незалежности, бо перший її складник – це зовсім не державні інституції, а спосіб мислення та світогляд громадян. Народ визріває до політичної незалежности лише тоді, коли одержимий ідейним пріоритетом – націєцентричним самоусвідомленням. Економічна незалежність – це всього лиш товарно-грошовий вияв політики. Інформаційна незалежність – це всеохопний культ власної мови та культури. Чому ми всього цього ще не маємо? Тому що рівень масового національного самоусвідомлення не сягнув ще своєї незворотної кульмінаційної точки радикального протистояння колонізаторам і плебеям. Підтвердження цього – чинна неукраїнська влада як типова колоніяльна адміністрація, що смакує свою нікчемну московську залежність та у своїй позірній силі демонструє абсолютне безсилля у незалежному державотворенні. Теперішня митна війна з Московією така справедлива, закономірна і логічна, що не викликає ані найменшого співчуття до нашого горе-бізнесу. Бо чи він реально наш? Де цей бізнес, коли чавлять нашу мову, здають московським попам церкви, змосковлюють український інформпростір, маргіналізують українську культури ? Чи стане ця війна уроком для духовних невільників? Це винятково їхній клопіт, блискуче уособлений кримінально-здичавілою і плебейською москвоязичною владою.Незалежність – це усвідомлення народом свого значеня для себе, для нації і держави та людства. Коли ні, то чому хтось має усвідомлювати проблеми несвідомих, а понад то їх вирішувати?

Отож нарощуймо нашу внутрішню питому силу, творімо самодостатню націоналістичну політичну та економічну еліту – і зовнішня сила прийде сама, а про Московію навіть китайці забудуть. "Той, хто розширив межі римського Духу, переважає того, хто розширив кордони римського володіння," – мав рацію Цезар, кажучи так про Цицерона.