Дорогі друзі, всі, хто був із нами в останні дні на зв´язку реально і віртуально! Дякую всім! Ви не уявляєте, що може зробити така підтримка і широкий розголос справи. Бо 2,5 роки тому я боролася з того ж приводу сама і потерпіла повний провал, бо, як сказали мені в прокуратурі: «Ви що, не знаєте, що в нашій країні дитина - власність батьків, що хочуть, те й роблять з нею, бо мають право». Немає закону, який би гідно захищав права дитини. Навіть коли ті, хто є провідником цього закону на практиці 100% розуміють, хто є ким у даній ситуації. Але ми з молодшою донькою продовжуємо боротьбу у віримо у перемогу Добра. Хороших людей дуже багато. Ми переможемо!

В заяві є неточності (Ані - 3,5 роки). Але я розумію, як терміново із а відсутністю інформації її писали - але ваша підтримка, приїзд телеканалу, допомога юристів із українсько-гельсінської групи - все це нам уже допомогло - після двох днів у міліції м. Чернігів ми вдома. Разом із Анечкою. Офіційно. Далі - суд.

Мені переказали, що був сюжет на ICTV, ми саме були у дорозі. Не знаю, що втрапило до нього з майже 40 хв. інтерв´ю. Але народ шокований висновком ведучого про те, що я «винайняла» двох амбалів для нічних розборок із зятем. Я теж. Тому що, навіть якби у мене виникла така ідея, то нічний виїзд по форс-мажору до Чернігова стався настільки раптово, що аж ніяк не змогла б цього реалізувати. О 23.35 я встигла крикнути мейлом Ларисі Денисенко, що терміново виїжджаю, ще не знаючи, що робити. Відповіді отримати не встигла. Хіба що «амбали» у мене про всяк випадок завжди із собою у багажнику :)

Люди! Це було страшно і виснажливо. Але дзвінкий сміх дитини і її тупотіння по квартирі того варті 100 разів. Я маю багато фоток з цих днів, але з питань безпеки дитини не викладаю їх. Як і не маю ніяких гарантій безпеки моєї молодшої доньки, власної та безпеки росіянки Ірини Одоєвцевої, яка ризикувала собою та своїм дворічним сином, щоб врятувати Анічку. Це просто свята жінка, вклоняюся їй.

P.S. А щодо матері дитини - мені настільки боляче говорити про те, як з дівчинки-медалістки, художника-дизайнера та неймовірно талановитої людини один «уроджений геній-програміст» зміг зробити зомбі своїми безумними ідеями психоделічного характеру та експериментами над її свідомістю, що дозвольте мені не виправдовуватися. Це і так неймовірне горе нашої родини, яке я менш за все хотіла виносити на люди. Але в даному випадку доля малої Ані мені дорожча мого іміджу та можливих звинувачень та згадок необізнаних людей. Якщо я останні роки посміхалася з усіх фоток і підтримувала своєю творчістю та енергією багатьох людей, тільки я і мої найближчі люди знали, чого мені те вартувало.


Дякую всім добрим людям! Твердо вірю, що на наступні «Медвіни» та «Країни мрій» ми ходитимемо вже разом із Анечкою!!!!
 
ЩИРО - МІЛА ІВ.