Re: цензії

23.10.2017|Ігор Ольшевський
«Против рожна перти, против хвиль плисти…»
21.10.2017|Антоніна Мовчун, канд. пед. наук, заслужений вчитель України
Які вони, роси над Росавою?
20.10.2017|Світлана Бреславська
Нація нізвідки: непримарна небезпека
19.10.2017|Ігор Астапенко
Восьмикласниця стукає в літературні двері
17.10.2017|Володимир Півень
Правдиві казки про світ і тебе в ньому
Роман, на який всі чекали
16.10.2017|Інна Долженкова
«Ультрас» поза трибунами
15.10.2017|Буквоїд
«Шарлатовий» роман Готорна
15.10.2017|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Гартування серця
13.10.2017|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Гартування серця
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Літературний дайджест

Генрі Марш: Лікар більше не є священиком з Біблією, яку вміє читати тільки він

Британець Генрі Марш – добре знаний у світі й Україні нейрохірург і письменник.Телекомпанія ВВС зняла про нього фільм під назвою "Англійський хірург" саме в Україні. Нині триває підготовка до створення нової документальної стрічки про Марша. І місцем дії знову стане Україна.Марш не боїться відверто говорити про своє життя та лікарську практику. Саме це він робить у своїх книжках. І саме це робить їх популярними.Другу з них, "Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга", він презентував на цьогорічному Форумі видавців у Львові.

УП.Культура скористалася нагодою і поговорила з Маршем про нову книгу і, за одним разом, про українську, британську та американську медицину.
 
– Нині ви презентуєте свою другу книжку. Як на її створення вплинула реакція на вашу попередню письменницьку роботу?
 
– Я хотів написати трохи іншу книжку – не хотів розповідати ще більше історій, як у першій книзі. Вона була схожа на медичний трилер. Читаючи історію, ви не знаєте, що ж трапиться у кінці глави – виживе пацієнт чи ні. Друга книжка є більш філософською, вона розповідає про багато різних речей. У ній описано, як я завершував кар’єру нейрохірурга. Це було дуже важко, адже я й досі цілковито закоханий у нейрохірургію. Вона також про мою роботу в Україні та Непалі. Про дуже болючі питання смерті та її юридичного виміру – чи можемо ми попросити лікаря нас вбити.  Про мозок тварин. Про мою сім’ю та мою персональну історію.
 
Я вважаю, що ця книга дуже добре підходить британцям. Серед них вона певний час була бестселером. Якщо ти вже встиг написати хорошу книжку, то повторити цей успіх дуже складно. Так, мій дебют був перекладений 30 мовами і став бестселером у багатьох країнах, наприклад, в Україні, Росії, Іспанії та США. Не думаю, що друга книжка буде продаватися так само добре. Вона трохи меланхолійна, адже я старію, мені вже майже 70. Я бачив багато смертей, і у своєму творі я рефлексую про це все (усміхається). До речі, тепер збираюся написати книгу про мозок для дітей. Мене попросило про це відоме британське видавництво.
 
 
– У новій книжці, як і в попередній, ви наполягаєте на цілковитій відвертості між лікарем та пацієнтом. Чи коли-небудь ви шкодували про те, що сказали пацієнтові правду?
 
– Шкодую, що колись був занадто оптимістичним. Я намагаюся говорити пацієнтам правду, але при тому прагну передати їм силу та відвагу. Деколи це надзвичайно важко. Я дуже рідко шкодую, що був занадто песимістичним. Якщо все йде добре, то пацієнти приємно здивовані. А якщо ти занадто оптимістичний, а все йде погано, то після того дуже важко. Тому дуже важливо віднайти баланс між оптимізмом, надією і правдою.
 
Українським пацієнтам важче дізнаватися правду. В США люди хочуть чути правду – якщо рак, то рак. У Непалі  часто доводиться ставитися до пацієнтів та їхніх сімей як до дітей. Вони не можуть прийняти правду. Це питання освіти та культури. 
Я пам’ятаю одну дівчину, яку прооперував декілька років тому. В неї був дуже складний випадок раку мозку. Після операції їй довелося проходити хіміотерапію. Урешті-решт вона видужала. Кілька років потому я знов її зустрів і дізнався, що хвороба повернулася у ще гіршій формі. Лікування їй вже не допоможе. Це жахливо – дивитися людині у вічі й сказати, що я не можу їй допомогти.
 
Деколи баланс між холоднокровним науковцем і добросердечною людиною може бути проблемою. Лікарі бачать багато сумних і жахливих речей. Але медицина нікуди б не рухалася, якби все було добре, якби кожна операція була легкою і кожен пацієнт виліковним. Якби ми могли вилікувати кожного свого пацієнта, це б стало тривіальним. Добре й погане йдуть пліч-о-пліч. Нам треба навчитися з цим жити. Змінити те, що ми не можемо прийняти, й прийняти те, що ми не можемо змінити.
 
 
– В Україні низьку якість медичних послуг часто виправдовують недофінансуванням галузі і, як наслідок, низькими заробітними платами лікарів. На вашу думку, брак коштів справді може бути причиною проблеми чи він є лише виправданням непрофесіоналізму?
 
– Я мушу сказати, що ця проблема глобальна. Американський політик Бенджамін Франклін сказав багато років тому, що тільки смерть та оподаткування є безсумнівними в нашому житті. Від себе я б ще додав, що не можна просто зменшити щось одне у своєму житті. Якщо ви платите менше податків, отримаєте гіршу медицину. В Україні добре розвинутий інтернет-зв´язок з усім світом, і ви можете побачити, на що здатна сучасна медицина. Проте вона дуже дорога.
 
Уряд, якщо він не корумпований (сміється), завжди намагається знайти найдешевший, проте й найефективніший метод лікування для людей. Уряд повинен заохочувати чесний та критичний підхід лікарів до своїх же колег. Ви можете витратити мільйони на лікування раку і не отримати жодною результату, якщо ставитиметеся до цього некритично. Це, знову ж таки, залежить великою мірою від лікарів. Якщо вони фінансово зацікавлені в лікуванні більшої кількості людей, як це буває в Америці, тоді вони проводять непотрібні обстеження та операції. Це саме те, що я спостерігаю в Україні. У вас, порівнюючи із Західною Європою, занадто багато лікарень і лікарів. 
Якість медицини покращиться, якщо лікарі працюватимуть разом та ділитимуться досвідом. Якщо у вас є багато маленьких відділень з малим штатом, з малою кількістю пацієнтів, лікарі ніколи не стануть експертами своєї справи. Вам потрібна раціоналізація. Британська національна служба охорони здоров’я публікує в інтернеті перевірену інформацію про те, що слід робити пацієнтові в певних ситуаціях. Пацієнти мають бути краще обізнані в цій сфері й сприймати все критично. 
 
Специфіка українців полягає в тому, що вони знають про проблеми у сфері охорони здоров’я і мають можливість обирати, до якого лікаря звернутися. В Англії система змушує пацієнтів просто прийняти того лікаря, який їм надається. Вони не обирають і не завжди правильно його сприймають. В Україні цей вибір є, і він змушує людей думати, кому довіряти.
 
 
– В Україні вчиться багато студентів-медиків з інших країн. Щоправда, навесні цього року декілька країн відмовилися визнавати українські медичні дипломи. На вашу думку, яка найбільша проблема української медичної освіти?
 
– Я знаю не так багато про власне систему навчання в українських медичних навчальних закладах. Проте в ЄС зараз намагаються стандартизувати медичну освіту в різних країнах. Україна може орієнтуватися саме на ці європейські стандарти. Я захоплююся американською системою, де в університет вступають лише після коледжу. Там немає студентів-медиків молодших за 21-22 роки. Вони старші, більш зрілі, в них краща загальна освіта, оскільки вони опанували в коледжі загальні дисципліни. 
– Поява нових технологій змінила медицину. Якою вона буде, скажімо, через 10 років?
 
– Це дуже важко передбачити. Я припускаю, що комп’ютери та штучний інтелект більшою мірою займатимуться діагностикою. Складніше перебачити, як вони будуть працювати під час хірургічних втручань. Ми вже відчуваємо наслідки інформаційної революції. Лікар більше не є своєрідним священиком, що має Біблію, яку вміє читати тільки він. І це добре. Пацієнти мають доступ до більшої кількості інформації, вони краще обізнані. Проте всю доступну інформацію треба сприймати критично, адже в мережі є дуже багато "сміття".
 
 
– Що ви як лікар ви можете порадити робити щодня, щоб залишатися здоровими й активними в будь-якому віці?
 
– Перш за все, це фізична активність. Я бігаю щодня, хоча тут, у Львові, цього ще не робив (сміється). Це не означає, що треба бігати марафони. Забагато фізичних вправ теж можуть нашкодити. Згідно з останніми науковими дослідженнями, краще тренуватися дуже активно протягом короткого періоду часу. Краще дуже швидко бігти протягом 5 хвилин, ніж повільно 15 хвилин. А все інше банальне. Не курити. Не вживати алкоголь надміру. Говорити іноземною мовою – це дуже добре впливає на мозок.
 


коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери