Мати Софії згадується лише кілька разів. Наприклад, коли Софія просить бабусю дозволити називати її мамою, але та забороняє. Натомість вона майструє разом із онукою Венецію на болоті, де в одному будиночку живуть мама, тато і дочка – омріяне життя.

 

Попри те, що бабуся з Софією сміливо обговорюють дуже різні теми, вони ніколи не говорять прямо про те, що їх турбує насправді…

 

У Софії різко змінюється настрій. Вона може раптово розридатися, закричати, а потім швидко заспокоїтися. Іноді вона сердиться на бабусю. Проте вони не ображаються одна на одну довго. Взагалі, бабуся – єдина людина, з якою розмовляє Софія. Вони не просто добре спілкуються, а й підтримують одна одну. Говорять про страх, повагу, про птахів і дивовижний ліс. Софія не раз ставить запитання про Бога і смерть так легко, ніби питає, що цього разу бабуся знайшла на березі моря. І старенька так само без напруги відповідає. І одразу замислюєшся – а чи не так воно й має бути? Хто сказав, що говорити на ці теми заборонено? Але люди ховають запитання в собі, бо вони лякають та бентежать. Так само мовчать про найважливіше і героїні «Літньої книжки». Попри те, що бабуся з Софією сміливо обговорюють дуже різні теми, вони ніколи не говорять прямо про те, що їх турбує насправді і навіть словом не згадують про трагедію та свою самотність.