Літературний дайджест

26.10.2016|09:19|Gazeta.ua.

"Коли наважилася писати відверті еротичні тексти, почався тиск і несприйняття", - Леся Мудрак

Письменниця Леся Мудрак розповіла Gazeta.ua./a>, чому більше не пише еротичної поезії. Як подолати неприйняття оточення, коли наважишся робити щось незвичне. І чому її п´ятирічна донька не любить віршів.

–– Якщо щось роблю, то поринаю в роботу вся до краю. Шукаю третє дихання, вмикаю восьму швидкість. Тому не вдається поєднати організаційну діяльність із творчістю. Краще якийсь час не писатиму, ніж писатиму навспак. Для мене головне – щоб тексти мали якісний контент. У проміжках порожнечі мережу прозові етюди, замальовки. Як матиму більше часу, зберу все докупи і, можливо, видам як психологічну прозу з ознаками безсюжетного потоку свідомості.

 

Леся Мудрак, 31 рік, письменниця Народилася 29 квітня 1985-го у місті Легніца в Польщі, в якому служив батько-військовий. У 1987-му родина переїхала у Дніпропетровськ. Мати працювала вчителькою. Закінчила відділення літературної творчості Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працювала завідувачем міжнародного відділу у школі україністики Національної академії наук України, викладачем у вишах, редактором у видавництвах, помічником-консультантом Народного Депутата України, з 2014-го до 2016 року була секретарем Національної спілки письменників по роботі з молодими авторами та секретарем Приймальної комісії. Шість років тому захистила дисертацію кандидата філологічних наук на тему "Еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі". Співзасновниця номінації "Найеротичніший твір" літературного конкурсу "Коронація слова". Засновниця й голова оргкомітету міжнародного поетичного фестивалю Terra poetica. У 2015-му відновила міжнародний конкурс творів молодих літераторів "Гранослов", після 8-річної перерви. Організатор і менеджер низки літературно-мистецьких фестивалів, конкурсів. Авторка поетичних збірок "Оголена самотність", "Горизонтальна зебра", "ТекС-ТИ-ЛЬ & Libido". Вірші перекладені польською, німецькою, білоруською, болгарською, англійською, албанською, азербайджанською, македонською. Лауреатка премії Всесвітнього фестивалю поезії Ditët e Naimit 2013 року та "Коронації слова" 2004-го. Володіє німецькою, польською, македонською мовами. Одружена з професором філології Юрієм Ковалівим. Має п’ятирічну доньку Дарину. Батьки — пенсіонери, 26-річний брат очолює відділ по ремонту комп’ютерів. Улюблені книжки –– "Коханець леді Чаттерлей" і “Маленький принц”. "Перша щоразу відкриває в тобі внутрішні стихії, а інша дає зрозуміти, що сила - у простих речах".

Творчість без натхнення неможлива?

- Натхнення керує творчістю. Три роки не пишу віршів. Не можу дозволити собі вимучувати лірику. Ліричний сюжет має відкрити в тобі просторову чакру. Вона має пройти крізь мене, щоб рука космосу скерувала рядком чи метафорою. Коли ця чакра закривається, не здатна написати жодного рядка. Можливо, забагато беру на себе проблем. Немає вивільнення себе із себе.

Мушу спочатку щось пережити незвичайне, ексклюзивне, аби викричати думку на папір. Перший вірш написала у 15 років після смерті бабусі. Не любовний, а, як не дивно, драматичний. Навіть трагічний. Бабуся була мені дуже близькою по духу. Ця втрата дала поштовх до творчості.

Останнім часом мушу багато працювати. Не тому, що женуся за грошима. Хочеться зробити щось значуще для літератури. Бо всі роблять у нашому житті тільки "для себе". З жовтня 2014-го займалася організацією фестивалю-конкурсу Terra Poetica - поетичного аналогу Євробачення (із SMS і онлайн-голосуванням). Уже тривала війна. Міністерствам культури й закордонних справ було не до того. Всю організацію взяла на себе. На фестиваль приїхали поети з десяти країн. Навіть таких як Велика Британія, Естонія, Ізраїль. Фестиваль, окрім Києва, проводився в Житомирі й на Рівненщині. Спостерігала, як люди в обласних центрах скучили за мистецькими акціями. Усі зали були заповнені. Навіть у Рівному –– на 700 місць. Люди знали, що ідуть на поетів. І це було так зворушливо. Одразу згадалося, як колись шістдесятники збирали стадіони.

 

Що найскладніше в організаційній роботі?

–– Вона забирає тебе всю. Увесь час ловиш себе на тому, що мусиш із кимось домовлятися, комусь щось обіцяти. Збираєш з миру по нитці. Добре, що таки є спрямовані на мистецтво бізнесмени, видавці, політики. Але для цього потрібно пройти 10 кіл пекла. Уся ця дика бюрократія: письмові звернення, епістолярій, звіти. Почуваєшся жебрачкою, яка стоїть під церквою. Іншими словами не скажеш. Але найобразливіше, що на мистецтво так просять і поневіряються, очевидно, тільки в нашій країні. На мою думку, на друге місце, після економіки, треба ставити культуру – і тоді не буде такого безладу в державі.

В Україні біда з гуманітарною політикою. У той час, коли інші держави пропагують мультикультуралізм, принципи гуманітарної етики і мобілізують увесь інтелектуальний і соціальний потенціал, ми чубимося у Верховній Раді. Якби можновладці більше переймалися культурою, все могло бути інакше. Варто переймати досвід –– хай не провідних країн, а хоча б балканських. Вони після війни вийшли на високий рівень поваги до мистецтва. Фестивалі відвідують міністри, посли. Лауреати виступають у парламенті. Письменники стають академіками й почесними професорами вузів.

Мої знайомі працюють у книгарні Верховної Ради. Кажуть: парламент восьмого скликання не має читацького запалу. Це дивно. Сподіваюся, тимчасово. За їхніми словами, чи не єдина Марія Матіос стежить за новинками на книжковому ринку й щоразу накуповує торбу книг.

Будь-яка нація починається з культури. І ми ще до цього обов´язково прийдемо.

Як почали писати еротичну поезію?

–– Завжди хотіла бути не такою, як усі. Коли почала писати вірші, усвідомила, що вони нічим не відрізняються від поширеного віршування. Тобто у мене, як у всіх на початках, були погані вірші. Патріотичні, драматичні, любовні, але досить цнотливі й невправні. Думала: яку б метафору створити, щоб усі "ахнули", щоб здивувати. Випадково написалося два-три еротичні тексти. Зрозуміла, що ними можу грати з публікою, маніпулювати енергіями.

Коли наважилася писати відверті еротичні тексти, почався тиск і несприйняття. Ми ж не в радянську епоху живемо. Не я перша, не я остання. Еротична поезія була і в бароковій літературі, і в 1920-х. Навіть у шістдесятників. У 80-х активно себе позиціонували як еротичні поетки Вікторія Стах, Антонія Цвіт.

Мене якийсь час забороняли запрошувати на програми Національного радіо. Все пояснюється просто: сприймали за легковажну пані, яка тільки й думає про секс і міняє коханців щогодини.

Написала дисертацію про еротичну поезію. Мусила втиснути себе в рамки. Писалося важко, бракувало матеріалу. Але ставлення змінилося. Дєвочку-пріпєвочку вже в моїй особі не ідентифікують. З´явилася повага. Мовляв, молодець, довела і відстояла.

Як сприймає вашу поезію"непідготовлена" публіка?

–– Якось виступала на відкритті ресторації. Попросили почитати щось пікантне. Почитала. Але гості обурилися: "Нам сказали, что будет эротика. Где она? У вас что-то такое накручено".

Сприймаєте критику?

–– Критики чи дослідники мають іти від тексту, а не до нього. Інколи треба відчути твір, не зазираючи в біографію письменника. Зазвичай вивчають періоди творчості. А потім втискають автора у власні, суб´єктивні матриці. Творчі люди гостро сприймають такі підходи. Це викликає спротив до упереджених оцінок, спонукає до формування власних літературних шкіл, літературних угруповань. І це добре. Останнім часом створилося багато цікавих літературних груп, як у 1920-х роках минулого століття. Мені лише бракує від них якогось маніфесту чи положення. Потужні –– Sevama, "Літстейчівці", "Творчий сектор", "Свідки Слова", "Поезія вулиць", "Поетархи".

Коли зіштовхуюся з нерозумінням моєї лірики чи громадської діяльності, кидаюся в крайнощі. Або – ховаюся в мушлю. Не шукаю порятунку в алкоголі чи наркотиках. Намагаюся сховатися від світу. Нікого не бачити, не чути. Вимикаю всі телефони. Даю собі можливість наповнитися собою, своєю самотою.

Щаслива, що чоловік –– відомий літературознавець. Перед ним не треба виправдовуватися, чи щось пояснювати, чи звітувати. Вміння аналізувати тексти – екстраполюється на аналіз особистого. Сам може все розкласти по поличках.

У певний час загралася. Потім мусила доводити, що не така, як на виступах. Біда, що люди вірять кожному написаному слову. Кажу: "Доброго дня! Ми організовуємо захід". І тут поважні чиновники: "Ммм, цікаво! Певно ж, якийсь куртуазний". Мушу виправдовуватися: "Та ні, серйозний важливий захід". "І ви навіть не будете там нічого читати?" У цей момент починаю себе ненавидіти.

Ким могли б бути, якби не література?

–– Хотіла закінчити хіміко-технологічний інститут і стати відомим науковцем. Потрясати світ феноменальними винаходами. У школі хімія була на другому місці після української мови й літератури. Страшенно любила змішувати реактиви.

Після дев´ятого класу шалено хотіла до театрального училища. Батьки не поділяли мого пориву. Лишили у школі до 11-го класу. Потім мріяла про театральний інститут імені Карпенка-Карого. Мама сказала: навіщо тобі другорядні ролі? За провідні в театрі треба платити, а грошей – катма. Вступай на філологію". Мусила дослухатися. Подала документи в Дніпропетровський університет. Раптом душа запротестувала. Я купила квитки на Київ. Дізналася, що відкрили відділення літературної творчості в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Я вже писала вірші. А головне - перемагала в олімпіадах, тому мала шанс вступити за співбесідою. Він був мізерним, бо не готувалася з історії України. З 30 претендентів взяли п´ятьох. Я дивом потрапила до цієї п´ятірки. У батьків був шок. Але зрозуміли, наскільки для мене це важливо. Змирилися.

Пам´ятаєте свій перший заробіток?

–– Перший гонорар отримала у 4 роки. Бабуся повела до родичів на весілля. Я попросила у музикантів мікрофон і напам´ять читала поему Шевченка "Катерина". Старші люди плакали. Одна жінка подарувала хустку, в яку гості накидали гостинців і 25 совєцьких рублів. Які ж були збентежені мої рідні! Батько казав, що це третина його зарплати.

Від чого отримуєте найбільше задоволення?

–– Людина має бути красивою –– як внутрішньо, так і в зоровій "обгортці". У юності не знала, як правильно одягнутися, причепуритися. Тому зараз, коли маю нагоду близько спілкуватися з фаховими дизайнерами, стилістами, коли вони одягають мене, видозмінюють, експериментують, - я щаслива. Бачити і відчувати себе щоразу іншою –– уже кайф.

Чого боїтеся найбільше?

–– Втрачати людей, які були чи є близькими для мене. Це не бажання мати, володіти, а бажання утримати тепло, щоб не класти на серце грілку.

Як познайомилися з чоловіком?

–– Він викладав на п´ятому курсі українську літературу. Жорсткий, вимогливий, категоричний. Поважала його і боялася. Була в аспірантурі, зустрілися з ним на науковій конференції. Він був там почесним гостем і модератором. Існують кармічні закони, які змусили подивилися одне на одного іншими очима. Живемо разом 8 років.

Ідеальні стосунки–– це коли є відчуття одне одного. Коли чуєш без слів, бачиш без очей, відчуваєш без дотиків. Кохання –– неможливість без іншої людини дихати, існувати. Перехоплює дихання, фонтанують емоції, резонують імпульси.

Закохуюся часто, хоч і сімейна. Якби письменники не закохувалися, чи писали би вони відверто і переконливо. Для цього потрібна справжність. А справжність –– у почуттях.

Творчим людям не варто поспішати ставити штампи у паспорті. Як не підживлюй почуття, вони вичерпуються. Рано чи пізно.

Ти тоді борешся із собою. Ти митець, ти закохався, тобі розриває єство. Але розумієш, що не можеш. І починаються внутрішні коловороти. Так доходять до суїциду.

Ніколи ні про що у житті не шкодую. Якщо воно так є, отже –– так мало бути. Вірю в долю, фатум, містику.

Що відчули, коли народилася донька? До речі, як вона ставиться до ваших віршів?

–– Відповідальність. Зрозуміла: маю зробити все, аби ця дитина була щасливою. У мене була дуже строга родина. Написання еротичної поезії є протестом проти родинного режиму. Мій метод –– дати якнайбільше свободи. Але водночас намагаюся пояснювати, що таке людяність, культура, повага.

Донька терпіти не може віршів. Навіть дитячих. Казки, оповідання слухатиме цілодобово. Не можу збагнути, чому. Очевидно, забагато було поезії в утробі.

Сергій ДЕМЧУК

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

04.03.2021|10:09
У Національному музеї літератури України письменники відзначили своє професійне свято
03.03.2021|14:01
Оголосили лонглист претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка
02.03.2021|15:25
В український прокат виходить реставрація кіношедевра «Любовний настрій» Вонга Карвая
02.03.2021|15:18
Донбас, війна та мовне питання в романі Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс»
01.03.2021|10:44
Андрія Куркова переобрали президентом Українського ПЕН
01.03.2021|09:10
Tabakov представив новий сингл
01.03.2021|09:06
«ROMEO & JULIET». Реновація
25.02.2021|20:20
Зеленський: поезія Лесі Українки імпонує мені насамперед тому, що кожен з творів має декілька глибин прочитання
25.02.2021|20:18
У мережу безкоштовно виклали повне зібрання творів Лесі Українки
25.02.2021|18:29
Фантастична анімаційна стрічка «Віктор_Робот» вийде в український прокат в червні цього року


Партнери