Огляд «Love Wins, або Дитячі ЛГБТ-книжки» опублікував сайт «Букмоль». Кількома роками раніше теми побіжно торкалися на «Літакценті» у публікації «Цензура в дитячій літературі: досвід США». У контексті початку такого медіадискурсу мене зацікавив американський книжковий ресурс про життєвих партнерів та дітей, які в них зростають.

Попри те, що тема є делікатною для українського суспільства, американське суспільство не мовчить про це давно. У жовтні 1979 року відбувся перший національний марш щодо прав геїв, який налічував 100 000 людей. У березні 1982 року штат Вісконсин став першим поза законом штатом, який заборонив дискримінацію за сексуальною орієнтацією. 1989 року в США було опубліковано книжку для читачів 3+«Хезер має дві мами» авторки Леслі Ньюман та ілюстраторки Діани Сузи (Lesléa Newman, Diana Souza. Heather Has Two Mommies). Останнє перевидання вийшло друком 2015 року. Головна героїня, дівчинка Хезер, любить все в двійковому числі – два домашні улюбленці, два стетоскопи, два поцілунки, дві улюблені речі до школи. У перший день у школі хлопець запитує її, чим займається її тато. Але вона…вона не має тата, вона має дві мами. Організоване вчителькою малювання своєї сім’ї демонструє дітям та батькам, що діти виростають у різних сім’ях – разом з вітчимом, з мамою і її сестрою, з бабусею і щеням, з двома татами, і з новою сестрою. «Моя сім’я є особливою», «в любові одне з одним», – так авторка пояснює стосунки в сім’ї Хезер.

Роком пізніше вийшла книжка-картинка «Татків співмешканець»Майкла Віллхойта (Michael Willhoite, Daddy’s Roommate, 1990) для читачів 3+.  Після розлучення тато головного героя – хлопчика – переселяється в новий дім, в якому все наче по-іншому, але надто схоже на звичайне сімейне життя двох чоловіків. Вони працюють, їдять, сваряться, сплять, ділять усе разом і завжди. Татів друг Френк такий, як його татко – він жартує, ловить мух, читає казки, робить йому сендвіч, грається в ігри з м’ячем, водить у зоопарк, відпочиває на пляжі, робить покупки. І тут мама каже, що вони – геї. Мамі тут же доводиться  все пояснювати. «Бути геєм – це як ще один вид любові. А любов – то найкращий вид щастя» (перекл. – авт.). Ставлення дружини з розумінням до ситуації дає сигнал для малюка, що все гаразд, такі стосунки мають право на існування.

Ще одна книжка про життєвих партнерів – «Мої два дядька» Джудіт Віньї (Judith Vigna, My Two Uncles, 1995) для читачів 5+. Тут детальніше йдеться про родинні стосунки, сварки, несприйняття рідних. Друг татового брата, з яким вони у стосунках уже 5 років, допомагає хлопчику зробити діораму як подарунок до золотої річниці весілля дідуся з бабусею. Дідусь відверто проти стосунків сина з іншим чоловіком. Він відхиляє запрошення партнера свого сина на святкування, чим провокує сварку. «Без Філа я не прийду. Філ – це моя сім’я також», «Люби нас за те, які ми є» (перекл. – авт.), – слова сина, якими він переконує прийняти за зрозуміти його вподобання. Хлопчак отримує пояснення від тата, що «це право двох чоловіків чи жінок на такі стосунки» (перекл. – авт.), він говорить про страхи, що «люди відштовхують їх, наче бояться, що геї змінять їх» (перекл. – авт.). Попри дідусеву незгоду, бабуся приїздить до сім’ї сина аби подякувати за змайстрований подарунок – діораму.

Життя жінок-партнерок та їхнього сина Нейта в буденних ситуаціях описано в книжці «Най-найкращий колір» від письменника Еріка Хофмана та ілюстраторки Селести Енрікес (Eric Hoffman, Celeste Henriquez, Best Best Color, 1999). Це книжка-білінгва (англ./іспан.) для читачів 5+ із сюжетом про вибір улюбленого кольору. Червоний, як матусина шапка, синій, як розмальований стілець, зелений, як черепаха, жовтий, як скарби в океані, фіолетовий, як солодкі ягідки, оранжевий, як улюблена рибка. Не визначившись із одним улюбленим, хлопчик вибирає всі веселкові кольори і наносить їх на прапор, з яким вирушає на парад. Важливо, що на ілюстраціях у книжці є також його подруга, яка пересувається на візку. Книжка пропонує також замітки для батьків про те, як говорити з дітьми про ЛГТБ-сім’ї – давати дітям інформацію, не сортуючи її та не пропонуючи «правильних» відповідей.

Однією з найсвіжіших на дану тему є книжка «Морріс Майклвайт і мандаринова сукня» письменниці Крістін Балдачіно та ілюстраторки Ізабель Малонфон (Christine Baldacchino, Isabelle Malenfant,  Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, 2014). Історія про хлопчика, який носить сукню мандаринового кольору. Це його улюблений колір, який нагадує йому про тигра, сонце і мамине волосся. Він фарбує нігті з мамою, через що однокласники не хочуть з ним дружити й бояться, що «він перетворить їх на дівчаток» (перекл.-авт). Він навіть нездужає від хвилювань і залишається вдома. Маленькому фантазерові сниться космічне сафарі та великі слони. Повертаючись до школи, він заворожує хлопців розповіддю про свою космічну подорож зі слонами. «Байдуже, носить астронавт сукню чи ні – головне те, що він знає, де заховано хороші пригоди» (перекл.-авт), – так відповідають нові друзі героя у відповідь на дівчачі насмішки. Жодні нав’язані висновки не працюють у щирому спілкуванні друзів.

Однією з найцікавіших книжок із історичним підґрунтям варто назвати книжку-картинку «Разом з Танго їх троє» авторів Джастіна Річардсона, Пітера Парнела та ілюстратора Генрі Коула (Justin Richardson, Peter Parnell, Henry Cole, And Tango Makes Three, 2005) для читачів 4+. У Центральному зоопарку Нью-Йорка живуть родини пінгвінів. Та особливою є сім’я двох пінгвінів-самців. Молода пара, беручи приклад з інших, починає гніздуватися. Однак їхнє гніздо порожнє, навіть коли вони сидять на схожому за формою камінчику. Якось доглядальник зоопарку, містер Гремзі, поклав до їхнього гнізда справжнє яйце. І незабаром птахи стали першою парою пінгвінів-самців, яка мали своє потомство. Книжка вирізняється з-поміж інших тим, що спирається на реальні події, які справді мали місце в Центральному парку Нью-Йорка: одна пара пінгвінів віддала парі пінгвінів-самців своє друге яйце, яке не в змозі була висидіти. Тим самим видання поєднує в собі риси художньої та документальної літератури. Як уже зазначалося в згаданих публікаціях «Цензура в дитячій літературі: досвід США» та «Love Wins, або Дитячі ЛГБТ-книжки», «Разом з Танго їх троє» не раз потрапляла до списків заборонених книжок за версіями окремих громад в США.

Для найменших читачів у найпростішій формі видано друком «А, Б, В. Сімейний алфавіт» від авторки Боббі Комбс та ілюстраторів Дезіре і Браяна Раппа (Bobbie Combs, Desiree & Brian Rappa, ABC A Family Alphabet Book, 2001). На ілюстраціях зображено щоденні події в сім’ях з партнерів-жінок чи партнерів-чоловіків: звичний ранок, робота в саду, прогулянки, пікніки. Цікаво проілюстровано букву «В» – вагітна мама тримається рукою за спину поруч із своєю партнеркою та сином, вибираючи продукти харчування.

Книжка для малюків «Це нормально бути іншим» Тодда Парра (Todd Parr, It’s Okay to Be Different, 2001) торкається теми мультикультурності загалом, і серед іншого – теми родин з одностатевими партнерами. Автор артикулює важливість того, що невписування в певні групи чи стандарти не повинно бути приводом для дискримінації: чи ти маєш великий ніс, чи слабкий зір чи пересуваєшся на візку, чи є всиновленою дитиною… «Ти особливий та важливий лише тому, що є тим, ким ти є» (перекл.-авт).

Важливо зазначити, що такі та подібні книжки нерідко пропонують нотатки для батьків, як розмовляти з дітьми на тему ЛГБТ-сімей.

Підсумовуючи, можна зазначити, що доки питання одностатевих шлюбів є відкритим в українському суспільстві, американський книжковий ресурс демонструє нам різноманіття думок та допомагає проговорити тему. Подібні книжки допомагають формувати та  проговорювати плюралізм у суспільстві.

Марія Удуд