
Re: цензії
- 16.10.2025|Наталія Поліщук, письменниця, членкиня НСПУФантастичне й реальне, а також метафора «кришталевого світу» в оповіданні Катерини Фріас «Un anillo misterioso» («Містичний перстень») зі збірки «За синіми і жовтими гардинами» (2025), Іспанія
- 16.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПоети помирають уранці
- 08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗазирнути в задзеркалля
- 06.10.2025|Ігор ЗіньчукЦікаві історії звичайних слів
- 28.09.2025|Петро ГармасійПерестати боятися…
- 24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професорПрихисток душі
- 24.09.2025|Михайло ЖайворонПатріотизм у розстрільному списку
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
Видавничі новинки
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Усі ми західні
Раз Росія нас ненавидить і намагається знищити – значить ми точно всі тепер західні.
Можливо, я десь зовсім не там шукаю, але от ніяк не можу знайти те, що мене тепер цікавить і що мені тепер дуже незайво знати. Йдеться про одну цифру – про хоч би приблизний відсоток української території, що на сьогоднішній момент перебуває під контролем терористичних "республік". Чи, точніше висловлюючись, під контролем російських агресорів і їхніх посіпак донбаських сепаратистів.
Дуже складно оцінити цей відсоток на око, маючи перед собою мапу України, а на ній і той шматок її східних територій, де влада, скажімо так, неукраїнська. П´ять відсотків? Сім? Десять? На око – не більше десяти. Плюс мінус Крим, хоч це інша тема.
Але хотілося б не лише на око покладатися.
Знати цей відсоток мені потрібно для дискусій, зокрема й публічних. А ще для –даруйте аж настільки заяложений вислів – роз´яснювальної роботи. Друзі та знайомі з різних країн світу все запитують і запитують. Вони почали запитувати ще в лютому-березні й запитують досі. Слава Богу, що вони цікавляться й запитують – я не проти, я тільки за.
У них різні обличчя, але запитання одні й ті ж. Вони все скаржаться, що з їхніх медій непросто скласти цілісне зрозуміле бачення. Відомо їм тільки те, що війна точиться "між Сходом та Заходом України" або, як варіант, "на сході України".
"Вам треба погодитися з тим, що Східна Україна думає інакше, – щиросердо радять іноземні знайомі. – Якщо вам важливо зберегти країну, то зважайте на те, що думають і відчувають вони на Сході".
"Та в нас уже немає ні Східної України, ні Західної, – відповідаю в таких випадках, не надто перебільшуючи й не надто забігаючи наперед. – Нас об´єднала російська агресія. У нас Дніпропетровськ бореться за свободу і незалежність з такою ж стійкістю, що і Львів".
Я не згадую Маріуполь, щоб не наврочити. Захоплюватися його стійкістю я залишаю собі, потаємно. Зате Дніпропетровськ – один з моїх улюблених топонімів. Топонім як аргумент. Хоч останнім часом я дедалі частіше чую віл іноземних друзів заперечення: "Але ж Дніпропетровськ – це Західна Україна".
Я не можу щоразу, при кожній такій розмові, витягати, ніби рояль з кущів, актуальну мапу нашої країни з відносно невеличкою плямою "тимчасово втрачених територій". Я впевнений – це подіяло б, і мої співрозмовники передусім змінили б своє дуже стійке уявлення про те, що в нас "одна півкраїни" воює проти "другої півкраїни".
Я показував би на ній, де розташований той-таки Дніпропетровськ, і запитував би, Західна він чи Східна. Я показував би, наскільки західною (південно-західною) є, наприклад, Одеса. Я міг би, крім того, обводити на тій мапі справжню, історичну, Західну Україну – щоб вони переконалися, що це зовсім не половина і навіть не третина, і навіть, здається, не чверть від нашої недавньої "територіальної цілісності". Без мапи ж їм доводиться вірити мені на слово. І це не завжди їм вдається.
Насправді ж у цьому картографічному начебто невігластві моїх іноземних знайомих можна віднайти коли не геопоетичну метафору, то хоча б якусь глибшу істину. Саме вона промовляє до мене їхніми по-дитинному несвідомими вустами.
Йдеться про змінність і рухомість простору. Скажімо, про поступове західнішання України. Про те, що "західної" з плином десятиліть у ній стає більше, а "східної" - менше. Настільки, що нині ця остання звелася вже винятково до "зони АТО" та "окупованих територій".
Або – дещо стриманіше – про те, що всі "сходи" й "заходи" наскрізь умовні, а кордони чи лінії поміж ними, починаючи принаймні з 1991 року, тільки те й роблять, що стираються. Бо я ж пам´ятаю ще ті часи з дитинства, коли в нас у Франику місцеві галичани означували словом "східняки" своїх сусідів, які переїхали з Хмельниччини. "Східняками", а часом і "москалями" називали нас, студентів зі Львова на ужгородській практиці, місцеві закарпатці. А нині – бачите – вже й Дніпропетровськ "західняки". І це цілком слушно. Раз Росія нас ненавидить і намагається знищити – значить ми точно всі тепер західні.
Україна йде на Захід. Так можна це окреслити. І нічого з цим не можна зробити. Хіба що наслати на це терористів.
З Донецька саме пишуть, що там бойовик привселюдно підірвав себе на смерть. Він серед білого дня хизувався на людях тим, що в нього є граната. Щось подібне чинить і президент Росії Путін – тільки у вагоміших масштабах. Він теж хизується, теж на людях і так само демонстративно. Він ексгібіціоніст. І граната в нього, як ми знаємо, є.
Але все-таки. Граната в донецького бойовика взяла і вибухнула. Ніхто з очевидців не потерпів.
І в нас усе буде добре.
Коментарі
Останні події
- 17.10.2025|18:42Екранізація бестселера Андрія Куркова «Сірі бджоли» виходить у прокат: спецпоказ у «Жовтні» з творчою групою
- 17.10.2025|17:59"Основи" презентують "Довгу сцену": Театральна серія відкриває трагічну історію "Маклени Граси" Куліша та її сучасний римейк Ворожбит
- 17.10.2025|16:30Стартував передпродаж «Книги Еміля» — нового роману Ілларіона Павлюка
- 17.10.2025|14:19Подвійний культурний десант: Meridian Czernowitz везе зірок літератури в Одесу та Миколаїв
- 17.10.2025|13:53Книжковий фестиваль “Книга-Фест 2025” в Ужгороді: книжкові новинки та незвичні інтерактиви від Нацгвардії
- 17.10.2025|11:34"Книжки, черепахи й відьми": Володимир Аренєв прочитає лекцію про Террі Пратчетта у Києві
- 17.10.2025|10:37Їжа, фейки і дипломатія: Дмитро Кулеба презентує книги в Луцьку
- 17.10.2025|10:28Четверо українських письменників – серед номінантів на престижну Премію Астрід Ліндґрен 2026 року
- 17.10.2025|09:14У США помер письменник, співзасновник Нью-Йоркської групи Юрій Тарнавський
- 16.10.2025|18:12Культові "Шахмати для дибілів" та Абсурд Сучасності: Розмова з Михайлом Бринихом у "Сенсі"