Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень

Літературний дайджест

07.07.2014|11:44|ТСН.ua

Юрій Андрухович. Поле IF

Нас ніхто не чекав, а ми відбулися.

Цього року в нашій країні все особливе. Не було ще в нашій найновішій історії подібних років.

Не було ще в нас такої війни з Росією – війни, що її лагідні й обережні європейці воліють офіційно називати "кризою в Україні". Останніми десятиліттями європейці старанно викреслювали зі свого офіційного обігу деякі, на їхню думку, занадто різкі слова. Війну – так їм здається – безпечніше називати кризою, а ворога в жодному разі не називати ворогом, бо це може його образити і принизити, а називати його, наприклад, партнером. Їдеш у берлінському метро й читаєш заголовки з вагонного монітора – в Україні криза, в Іраку криза, в Сирії криза, десь іще. Добре, що все це так далеко – Україна, Сирія, Афганістан, таліби.

Насправді ж усе дуже близько, хочеться переконувати. Ви й незчуєтеся, як далека "криза" раптово накриє й вас.

Але війна війною, як співали січові стрільці у Першу світову. Тобто криза кризою, як назвали б це в Європі сто років потому. А життя життям.

Цьогорічне АртПоле 8 – 12 липня в Унежі над Дністром також особливе. Навіть за визначенням це не черговий фестиваль, а міжнародна творча лабораторія. Документальне кіно, відеопоезія, дискусійні майданчики, причому гостро дискусійні і дуже політичні – про Україну, про Крим і про "щонамробитизДонбасом". А також майстер-класи і просто майстерні, об´єкти та дії у просторі, перформанси. Докладніше все це можна побачити і прочитати тут.

Отже, не просто АртПоле – ArtPole.IF, де IF може означувати не стільки Івано-Франківськ, скільки англійське "якщо". Якщо зможемо, то вистоїмо. Якщо зможемо – відстоїмо. Пам´ятаймо, що наше IF залежить тільки від нас.

Революція і війна змінили нас і наше життя. У багатьох випадках змінили радикально й, мабуть, незворотно. Партнерам АртПоля (справжнім партнерам, а не тим, що в європейському розумінні) сьогодні не до підтримки експериментальних культурних заходів – вони "працюють на бронежилети і зброю". Це я цитую з листа Олі, незмінної організаторки всіх АртПолів. Тобто за великим рахунком вони й далі підтримують мистецтво, але тепер уже воєнне. Вони працюють на мистецтво фронту і перемоги.

Вони й самі тепер у зоні бойових дій. "Хлопці, що завжди були волонтерами-охоронцями на Унежі, зараз воюють на Сході – головним чином батальйон "Айдар"", -- пише Оля. І їм страшенно важливо, щоб АртПоле таки відбулося – навіть і цього, такого особливого року. Інакше за що ж вони там воюють? Вони воюють за АртПоле зокрема, а взагалі за свободу. Зненацька виявилося, що в нашій країні все настільки взаємопов´язане – свобода творчості і громадянська свобода, а також свобода самої країни. На схід від нас укотре виросла несамовита потвора. Це не вкладається в голові, але це так – вона хоче нас зжерти разом з усіма нашими свободами. Інакше самій потворі не жити, вона це знає. І доля наших свобод вирішиться тільки завдяки волонтерам. Або як їх називали в Першу світову, добровольцям. Вони зупиняють ворога на її, країни, найдальших рубежах, бо з ним інакше не можна. Він такий, що коли його сьогодні не зупиняти там, то завтра він буде тут. Тому для них немає сьогодні найдальших рубежів. Усе близько. Все поруч.

"То що там у вас змінилося після Майдану? – запитують скептичні європейці. – Наведіть якісь приклади, з яких виразно видно становлення молодого громадянського суспільства". Вони, напевно, чекають звіту про конкретну діяльність комітетів, груп, ініціатив і неурядових організацій.

Я тим часом кажу про війну. Вони не хочуть про неї чути, але я все одно називаю її не кризою, а війною. Я кажу про те, що ми ведемо її передусім своїм громадянським суспільством. Це наша найбезвідмовніша зброя. У нас немає спонсорів і, даруйте на слові, партнерів. Ми довго вірили у санкції, гарантії, систему міжнародної безпеки та й просто у справедливість. За великим рахунком (якщо чесно), ми й досі у глибині душі в усе це віримо. Хоч наша віра – не без вашого, дорогі європейці, сприяння – стає дедалі необґрунтованішою та ірраціональнішою. Рафінованою вірою в чистому вигляді.

Проте відтепер у нас, крім віри, з´явилося і знання. Яке полягає в тому, що все так чи сяк залежить лише від нас. Нас ніхто не чекав, а ми відбулися. Це наше АртПоле – наші об´єкти та дії у просторі.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери