r: У своїй книзі Ви фактично пропонуєте повернутися до українського правопису зразка 1929 р. Наскільки актуальна ця ідея, чи сприймуть її українці?

Ірина Фаріон: Я не думаю про його повернення, я сама його повертаю своїми працями, у тому числі цією книгою, я сама користуюся цим правописом. Для когось вона стане прикладом до наслідування, для іншого — підставою задуматися, ще для когось – способом відкриття правди. Звичайно, ідеального правопису не існує, але ще в 1929 р. така знакова постать, як Юрій Шевельов (видатний вчений-славіст та історик української літератури – авт.) казав, що правописом 1929 р. жива українська мова унормована якнайкраще. Звідки в українській взялося слово «соціальний» замість «соціяльний», «кафедра» замість «катедра» і так далі? В українській мові діє багато норм, які у 1933 р. творили Наум Каганович та Іосиф Сталін, аби наблизити норми української мови до російської. Ми повернулися до свого історичного прапора, гімну, малого герба – чому ж нам не повернутися до нашого правопису?

r: Зараз влада готує так званий «народний референдум», за результатами якого має бути розпущена нінішня Верховна Рада та змінено виборчий закон. Що цьому сценарію збирається протиставити Об’єднана опозиція?

І.Ф.: Вони розуміють, що зараз у парламент прийшли хлопці, які ходять як до бібліотеки, так і до спортзалу, що силою розблокувати парламент не вдасться, бо дістануть трибуною по голові — саме трибуною, а не просто табуреткою. І ось так звана «більшість» втекла від меншості – в буфет Верховної Ради. Насправді більшості немає — вони втекли, щоб «проголосувати» закони, які не пройшли би у сесійній залі. Тому «більшість» не допустила туди представників нашої лічильної комісії. Насправді це беспомічність, ганебна поразка та агонія. Проти них вже піднімаються східні і південні області, які вони «приватизували» на праві феодалів у «вічне» володіння. У них нічого не лишилося, крім грошей. Але гроші – це не все. Влада розуміє, що приборкати народ неможливо, тому і вигаданий цей референдум, щоб відвести суспільну енергію на манівці. Що ми будемо робити з цим – не скажу, не можу розголошувати. Але плани є. Ми думаємо про розгортання акції «Вставай, Україно!», адже човен протесту має розгойдуватися! Помаранчева революція 2004 р. теж розпочиналася з акції «Україна проти Кучми» зразка 2001 р. Що ми маємо у Верховній Раді — вони вже не можуть проштовхнути свої закони, ми ще не можемо. Зараз ми максимально маємо піднятися, щоб виступити разом, масштабною силою проти влади. У свій час «веселі яйця» врятували Україну, тепер її врятують «веселі сніжки» — ви розумієте, про що я. Коли мене запитали, чи засуджую випадок з регіоналками (під час мітингу 2 квітня біля Верховної Ради – авт.), я відповідаю, що мої виборці у Львові кажуть: «На таких і кулі шкода».

r: Останні два місяці в Україні триває війна пам’ятників – свободівці знищили памятник Леніну, на Західній Україні невідомі нищать монументи Степану Бандері та Роману Шухевичу…

І.Ф.: Це відповідь коммуністів та регіоналів на те, що відбувається у верховному терраріумі. Насправді все розпочалося з наших перемог у парламенті. По-перше, ми змусили їх говорити українською, по-друге разом з усією опозицією добилися персонального голосування. Якщо голосування не персональне, картка виймається і відбувається переголосування. Це затримує процес, механізм рипить, скрипить, але працює правильно. Тоді регіонали знову почали говорити російською. Ми (мається на увазі фракція ВО «Свобода» — авт.) кричимо їм «Українська!», а вони у відповідь почали закрикувати нас словом «Фашисти». Кричать з 208 депутатів (Партії регіонів і Компартії – авт.) не більше 60. Але швидко зрозуміли, що нас не уколошкати, бо у нас це «поклик крові». Тоді з’явилася ініціатива щодо відкликання нашого віце-спікера Руслана КОШУЛИНСЬКОГО, тоді на Західну Україну і поїхали бригади, які вночі почали нищити пам’ятники Бандері і Шухевичу. Степан Бандера народжений польским гнітом, як Тарас Шевченко — царським гнітом.

r: Дещо банальне запитання: Ваші враження від поїздок Східною Україною та візиту до Сум зокрема?

І.Ф.: Я так рвалася сюди, до вас, через якесь містичне бажання обійняти всю Велику Україну. Не знаю, чим це пояснити. Я корінна львів’янка, західну Україну об’їздила аж до найменшого села. Але я розумію, що відродження розпочнеться тут, на Великій Україні. Напевнее, ще ніколи як політик не відчувала цієї єдности всього «українського тіла» від Луганська до Ужгорода. І за це сумчанам дякую. Сьогоднішня зустріч в педуніверситеті була феєричною, я відчула себе немов би у великій родині.