Re: цензії

05.08.2022|Тетяна Дігай, Тернопіль
Енциклопедична трилогія про Чортків
05.08.2022|Валентина Семеняк, письменниця
Чому? Навіщо? За що?
Режисерка жовтого катарсису
31.07.2022|Людмила Даниленко
«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі
29.07.2022|Ярослав Мотика, скульптор, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка
Можна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
20.07.2022|Василь Кузан
Час усвідомити
12.07.2022|Альона Радецька, Хмельницький
«Картка Марії» Олександра Козинця як можливість самопізнання
12.07.2022|Василь Кузан
Епоха Павлюка
21.06.2022|Марина Сушко
Шамани слова
«Я нічого більше не хочу, лише писати…»

Літературний дайджест

08.04.2013|11:24|"Стик"

Степан Процюк: Мені не треба ставати «українським Фрейдом», бо я український Процюк

Нещодавно Степан Процюк презентував третю книгу своєї психобіографічної трилогії. З цього приводу, публікуємо цікаву розмову з відомим українським письменником.

 Доброго дня, пане Степане! Нещодавно ви презентували третю книгу своєї психобіографічної трилогії про трьох українських класиків. Чи задоволені результатами своєї праці та чому саме цих трьох письменників ви обрали?

 - І Вам доброго дня, Романе! І всім нам, громадянам України!

Буду відповідати без макіяжу і гламуру, бо часто в інтерв′ю люди озвучують напівправду...

Отже, я завжди хочу щось дописати чи переписати у своїх книгах, коли вони виходять. Але вже пізно(посміхається).

Обрав цих трьох, бо кожен із них мені дуже близький - Стефаник своїм важким бунтарським романтизмом, Винниченко -своєю волею до мислительства у найкращому розумінні, своєю енергетикою, Тесленко - тонким психічним складом, настільки тонкою душевною структурою, що людям незрідка видавалося протилежне -бо протилежності часто незримо сходяться....

- В літературних колах говорять, що невротичність В. Стефаника, велич В. Винниченка і закомплексованість А. Тесленка то і є сам Степан Процюк?

В літературних колах багато що можуть наговорити...Які це літературні кола, Романе? Я знаю до сорока -п′ятдесяти талановитих українських письменників. Може, до ста. А решта -нехай собі говорять, бо що їм залишається?

І тепер - про невротичність, велич та закомплексованість. Всі ці риси, Романе, є, за Ніцше, людським, занадто людським, окрім величі, бо це -для одиниць. Винниченко був великим письменником, як і , зрештою, Стефаник і Тесленко. Не мені примірювати до себе чиїсь тоги і багряниці -це було би комедійно. Щодо невротичності та закомплексованості, то можна у кожній людині знайти , у більшому чи меншому обсязі, ці риси .У мені також, звісно, є і невротичність, і закомплексованість. Але це не риси Стефаника чи Тесленка -це одне із дзеркал нашої недосконалої людської природи....

- Хто з трьох письменників Вам найбільш близький?

Мені, як я вже казав, відповідаючи на перше запитання, близький кожен із них. Кожен по-своєму. Інакше я би ніколи не писав психобіографії про цих письменників, тобто у художній формі спроби зрозуміти історії їхніх душ у саморозвитку.

Хіба ще такі, ледь вловимі штрихи....Тесленка мені по-людському найбільше жаль. 
Про Винниченка я найчастіше думав.

Стефаник для мене є втіленням можливого письменницького ідеалу.

- Які основні цілі та завдання ви ставили перед написанням трилогії і чи вдалося їх сповна досягнути?

Ніколи не вдається сповна досягнути того, що замислив. Переважно вдаються штрихи, розмиті контури, фантоми того Величного і Прекрасного Твору, що існує у письменницькій фантазії.

Я хотів написати суб′єктивні версії історій розвитку душі цих видатних письменників. Зробив те, що міг зробити у тому часі і на тому місці, де я перебував, пишучи свою трилогію...

- Окремі класики в Україні обросли міфами і прирівнюються чуть не до лику святих. Чи були спроби критикувати С. Процюка за замах на класиків та спробу показати їх з середини?

Я ніколи не був письменником-улюбленцем. Вже не знаю -на жаль чи на щастя. Я багатьох дратував і зараз дратую. Звісно, були і є ті, що підтримували мене як письменника, віддавали належне , а то і заспокоювали у вузькому колі...

Так, я часто із цим стикався, особливо у середині 90-их -на початку 2000-их. Було багато всілякого -навіть дрібних анонімних доносів тодішній завкафедрою української літератури Кіліченко Любові Миколаївні, яка було мудрою жінкою і певною мірою моєю духовною матір′ю.

Було багато неприязні і мало любові. Було багато хіхікань за спиною, підколок і неприязні. Було багато повного глухого нерозуміння -аж до бездушності! -мене як людини і моїх пошуків. Чимало довелося пережити... Зараз не місце вдаватися у деталі.
Колись, може, я напишу про це докладніше, якщо буде така потреба і буде моє бажання...

- Як Вам вдалося відокремити історичну правду від літературної містифікації і навіть самого С. Процюка? Чи все таки С. Процюк впливав на характер літературного Стефаника, Винниченка та Тесленка?

Романе, мене трохи втомило і мені, даруйте, дещо набридло це запитання...

Тому скажу так: Вдалося. Процюк впливав, бо Процюк писав. Інші не писали і навіть не пробували, хіба що критикували на кухнях. Нехай спробують -тоді поговоримо, якщо комусь вдасться зробити хоч третину зробленого мною.

Чому ніхто не запитує: Степане, як тобі писалося? Чи ти бував втомленим? Як годував сім′ю тих чотири роки? Чи не було тобі важко? Чи не впадав у депресивні стани від розуміння античитацької природи багатьох своїх співвітчизників? Ти ж не залізний, Степане, правда? Цвяхи із тебе не можна робити?

Таких запитань чомусь немає( посміхається).

- На презентації психобіографічного роману про А. Тесленка Ви заявили, що більше до цього жанру ви не повертатиметеся. Чому?

Бо я - не Андре Моруа в українському варіанті. Ось Ви зі мною говорите лише про ці три романи, а у мене більше двадцяти книг і багато моїх читачів найдужче люблять мою іншу, не про письменників, прозу. Із директором видавництва «Академія» Василем Теремком ми свого часу домовилися про таку своєрідну трилогію, складену із самостійних романів. 

Я присвятив цих трьом книгам більше чотирьох літ життя. Але не так -раз на тиждень щось записав, а кожноденно працюючи і думаючи то над романом «Троянда ритуального болю» про Стефаника, то над «Маски опадають повільно» -про Винниченка, то над романом про Тесленка -«Чорне яблуко».

Я трохи стомився. Рискну сказати, що вже те, що наразі написане мною загалом, потребує певного кропіткого осмислення. Бо рецензій були сотні. Кількість моїх читачів зростає, настільки це можливо у національних умовах, але є багато таких речей, що навіть мене, із своїм певним літературним стоїцизмом - ранять і розчаровують...

- Нещодавно, чернівецька газета «Версії» назвала Вас «літературним психоаналітиком». Я, як Ваш постійний читач, ще будучи Вашим студентом, давно зауважив у вас потяг до психоаналітики і психологізму. З чим це пов´язано і чи не боїться франківський письменник Степан Процюк стати українським Зігмундом Фрейдом?

По-перше, не вважаю себе «франківським письменниклом» -і навіть можу із цього трохи посміятися. Я лише фізично живу у цьому місті. Але кожен нелінивий може думати про мою географічну прив′язку так, як йому хочеться -мені вже від цого ні холодно, ні жарко зараз. У Києві, до прикладу, живуть полчища графоманів, які чомусь вважають себе письменниками. Звісно, не лише графомани мешкають у столиці, але їх там найбільше....

По-друге, мені не треба ставати «українським Фрейдом», бо я український Процюк(посміхається). Мій «потяг», як ви кажете, колись виник як реакція на власні дитячі і підліткові неврози, які я намагався зрозуміти.

- Чи хотіли б ви щоб через сто років якийсь «майбутній письменник» написав психобіографічний роман про Степана Процюка?

На провокаційне питання -така ж відповідь. Думаєте, що мене злякає таке запитання?
А чому через сто років? Навіщо цієї ментальної некрофілії? Нехай зараз пише! Але треба заслужити мою глибинну довіру, щоб стати моїм біографом -бо там можна багато ніг і дров наламати(сміється) без дуже тонкого, витонченого врахування всіх нюансів і суперечностей. Я би міг йому чи їй багато розповісти такого, що вони потім уже не дізнаються....

Іноді, до речі, вже у пресу чи окремі книги прориваються якісь деталі із мого приватного життя... Думаю, що така біографія, вочевидь, буде написана незалежно від моїх бажань. Або не буде. Не це мене має хвилювати -і це мене насправді мало хвилює, якщо без гумору.

- Що для Вас означає бути письменником? 

Можна говорити багато, можна лаконічно. Виберу друге.

Письменник -це ідеаліст і романтик.

Для мене -це бути разом із власним народом на його тернистому і навіть незрідка мученицькому шляху до свободи.

Ні при яких обставинах не втікати і не зачинятися у якусь із веж із слонової кістки -байдуже, зовнішню чи внутрішню.

Писати, коли не можна не писати. Коли можна промовчати -мовчати. Буває, що мовчання говорить красномовніше, ніж книжкове багатослів′я.

Також бути письменником -це здатність до самообмежень, коли у них виникає потреба.

Але найперше -це талант, подарований людині. Він є або його нема. Не можна нікого навчити стати письменником.

- Які подальші творчі плани у Степана Процюка?

Мої творчі плани? Ось:

Намагатися завжди бути собою.
Ще щось вартісне написати.
Не скотитися до цинізму, нігілізму і спустошеності.
Пізнати ще ті сторони правд, які можуть відкритися аж у зрілому віці.
Зберегти якомога повніший обсяг власної внутрішньої свободи.

Розмовляв Роман Лябига



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери