Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях

Літературний дайджест

11.02.2013|12:14|"Грані-Т"

Ніна Елізабет Ґрьонтведт: «Відгук, в якому сказали, що я пишу, як 12-річна, вважаю компліментом»

Норвезька дитяча письменниця й ілюстраторка Ніна Елізабет Ґрьонтведт має бути схожою на героїню своєї книжки Уду Андреа Стокгейм.

Сподіваємося, ви вже познайомилися зі щоденником цієї дівчинки – «Привіт, це я!»?   Як і Уді, Ніні Елізабет Ґрьонтведт теж властиво легко захоплюватися, тішитися, розмірковувати про важливі речі й навіть створювати смішні дівчачі малюнки. А якщо завважити, що Ніна не просто написала цю книжку, а й намалювала її «неправильною» рукою (про це буде мова далі), то починаєш справді вірити, що напрочуд приємна у спілкуванні письменниця і є Удою, яка виросла на вулиці Кроклейва, 5. Тож усе це правда – але з чималою порцією фантазії. У цьому зізналася в інтерв’ю «Граням-Т» сама Ніна Елізабет Ґрьонтведт.

– Ніно, що і хто допомагає дорослій людині писати для дітей, розуміти їхню психологію?

– Це складне питання, оскільки всі автори працюють по-різному. Я можу відповісти тільки за себе. Мені допомагає те, що я справді добре пам’ятаю, як це – бути дитиною близько 12 років. Пам’ятаю, що я робила, про що думала, як ставилася до певних речей, які я любила, не любила чи яких боялася. Також пам’ятаю, якими були мої сподівання і мрії. Принаймні я думаю, що пам’ятаю ці речі. Тож, пишучи про Уду і компанію, я частково поверталася у своє дитинство, – хоча те, про що я пишу, не є правдою (але, звісно, у книжці присутні елементи подій і місць із реального життя, до яких було додано багато фантазії). Також, як на мене, це справді захопливо (і важливо) – писати про дітей, які ось-ось стануть підлітками, оскільки є так багато речей, які вони переживають уперше у своєму житті. І тому це справді ВЕЛИКІ і ВАЖЛИВІ життєві події (як, приміром, перша закоханість, перша велика бійка із твоїм найкращим другом, смерть когось близького, перший поцілунок…).

– Чи допомагає вам писати для дітей освіта, отримана в Норвезькому інституті дитячої літератури?

– Мені це дуже допомагає. Я дізналася багато про дитячу літературу, практикувалася в різних письменницьких техніках. Знаю, як отримувати зворотній зв’язок від того, що ти пишеш. І два роки навчання в інституті дали мені впевненість у моєму власному письмі. Я справді рекомендую письменникам отримувати таку освіту.

– Ви встигли побути консультантом із маркетинґу і продавцем у книжковому магазині. Чи був важливим цей досвід? І чи тепер, коли пишете і малюєте, думаєте про комерційність своїх книг?

– Я не знаю, наскільки корисне воно мені як автору, бо справді про це не думала. Але я щаслива, що маю такий досвід. Це насправді непогано, коли ти знаєш, як працюють видавництва і книгарні. Я багато думаю про те, який вигляд мої книжки матимуть на полицях – не лише про обкладинку, але також і про «хребет» книжки. Але це продумування спричинене радше моєю освітою графіка й ілюстратора, ніж досвідом роботи.

– Чиї щоденники, дитячі записи, малюнки були взірцем для вас, коли ви створювали книжку про Уду?

– Сторінки щоденника і записи, які робила я сама. Частина матеріалу справді взята із мого дитинства. Я багато писала (і досі пишу). А на такий стиль ілюстрування мене теж надихнули мої дитячі малюнки. Я малювала ДУЖЕ багато і зберегла майже всі малюнки, які робила в тому віці. Кілька малюнків у книзі створені, коли мені були близько 10-12 років! І щоб отримати ілюстрації, які на вигляд були б такими, наче їх намалювали 12-річні, малюю їх «неправильною» рукою: я шульга, а ось Удині малюнки створювала правою.

– Дуже рідко так трапляється, що автором і ілюстратором книжки є одна й та ж людина. Чи могли б ви свої книжки віддати іншому ілюстратору?

– Є так багато прекрасних ілюстраторів! Якийсь час я думала, що мені б подобалося писати історію, дозволяти комусь іншому її ілюструвати і потім спостерігати за тим, що з цього вийде. Це було б дуже захопливо – побачити, що хтось інший може додати до твоєї історії! Її могло би стати набагато більше або до неї додалося б щось зовсім нове, чого я навіть не уявляла! Але коли я роблю власний проект (як книги про Уду), мені подобається робити ВСЕ власноруч (текст, ілюстрації, обкладинку, макет).

– Яким був найцікавіший відгук на вашу книжку в Норвегії?

– Було справді багато відгуків (і за межами Норвегії теж, наскільки мені відомо), які я вважаю дуже милими. Книга була опублікована 2010 року, тож я не можу втримати в пам’яті всі рецензії. Але мені найдужче сподобався відгук, у якому йшлося про те, що я пишу як 12-річна. А це (в даному випадку) можна вважати компліментом.

– Чи є дитинство Уди подібним до дитинства нинішніх 12-річних норвежців? Чи це дитинство ваше і ваших ровесників?

– Мені розповідали читачі різного віку (6, 12, 16, 20, 30, 50, 60, 90-річні), що вони впізнають власне дитинство, коли читають мою книжку. Тож я думаю, що воно подібне і до життя нинішніх 12-річних норвежців, і, звісно, до дитинства тих, хто виростав у 80-ті й 90-ті. Хочу вірити, що історія Уди якоюсь мірою позачасова. Я не знаю, чи так само зростають діти в інших країнах, але питання, які порушуються у книжці, універсальні: бійка з найкращим другом, сварка із братом чи сестрою, кохання…

– Що трапиться з Удою у продовженні повісті (повість «Ані разу не цілована : NB: Це не якась там слинтява історія кохання!!!» – « Absolutt ukyssa : NB: Dette er ikke en klissete kjærlighetshistorie!!!» вийшла в норвезькому видавництві Omnipax 2012 року.   – Ред.)?

– Вона закохується – знову, і знову, і знову. І в неї є одна велика проблема: її НІКОЛИ НЕ ЦІЛУВАЛИ!!! Як ти можеш когось поцілувати і знати, як це робити, якщо ніколи не робила цього раніше???

– Нещодавно історія Уди вийшла в авдіоформаті. Знаю, що ви самі начитували текст…

– Це принесло мені купу задоволення! Я начитувала, дизайнувала обкладинку, буклет і етикетки, навіть самотужки добирала музику! Мені хотілося робити геть усе, тож я змогла досягти саме того, що замислила. І було дуже приємно працювати з моєю рекординґовою компанією і видавництвом.

– Ніно, в Норвегії більше дитячих чи «дорослих» письменників?

– Складно відповісти. Можливо, переважають усе ж «дорослі» автори, але стає все більше і більше письменників, які пишуть для дітей. Кілька останніх років у Норвегії справді наголошується на важливості дитячої літератури.


– З вашої книжки складається враження, що в Норвегії доволі демократичні стосунки поміж дітьми і батьками. Читаючи про пригоди і переживання Уди, її не сприймаєш як ще-недорослу людину, всі проблеми якої несерйозні й дитинні. Здається, так само ставляться до неї і її батьки – як до рівні. При цьому батьки у вашій книжці часто здаються дитинними і несерйозними…

– Я думаю, книга відображає дуже звичайні стосунки в норвезьких родинах.

– Наскільки дитячі письменники є відомими у вашій країні? Чи цікавляться діти сучасною літературою?

– Хтось цікавиться, хтось – ні. Вам варто запитати самих дітей :)

– Що ви дізналися нового про Україну, коли працювали з Наталею Іваничук над перекладом вашої книжки українською?

– Боюсь, нового нічого. Я щаслива, що познайомилася з Наталею в Посольстві України в Осло, і вірю, що вона чудово переклала мою книжку. Якщо я колись матиму таку можливість, я з радістю приїду в Україну, щоб зустрітися з українськими читачами і дізнатися більше про вашу країну! :)

– Ніно, для дітей якого віку ви би ніколи не зважилися писати?

– Не знаю. Хочеться сподіватися, що зможу для будь-якого віку, доки мені не доведуть, що це не так :)

Спілкувалася Тетяна Терен

Photo by TiTT Melhuus



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери