Від початку року академічна літературна і, в ширшому розумінні, культурна українська спільнота стурбована та обурена несподівано стрімкою популярністю книжок «Вирвані сторінки з біографії» Марії Матіос, «Записки українського самашедшего» Ліни Костенко та «Чорний ворон» Василя Шкляра. Ті, хто претендує впливати на розвиток вітчизняної культури, не задоволені, що популярність і, відповідно, небувале як для української книги зростання тиражів напряму пов’язані зі скандалами, котрі спалахнули довкола письменницьких імен. І хоча навіть кволий ринок української книги підтверджує діючу в світі формулу, за якою скандал – рушій популярності, в недалекому минулому також були скандальні події та факти, до яких виявилися причетні вітчизняні літератори. Відтак про комерційний зиск від цих скандалів ніколи не йшлося. Навпаки, в більшості випадків усе це спалахувало здебільшого випадково, спричинюючи фігурантам певний дискомфорт.

1. Гроші Володимира Цибулька

У ніч з 27 на 28 травня 1994 року поет Володимир Цибулько святкує свій 30-річний ювілей на пароплаві. Для одного з найкризовіших років початку української Незалежності це – небачена розкіш навіть для вітчизняного політичного бомонду, не кажучи вже про зародкову бізнес-еліту. Ну, хіба що президент скандально відомого СТ «Меркурій» Семен Юфа піднімався в київське небо на повітряній кулі… Цибулько ж, який серед усього іншого – поет-пісняр, обіцяє в афішках гостям Мадонну та Майкла Джексона, яких, ясна річ, не буде; обіцяє кожному перші два тости безкоштовно, далі відправляє гостей у корабельний бар, де ціни за тодішні купони кусаються. Серед запрошених дуже багато іноземних українців, гуляє переважно молодь. Захід широко висвітлює преса, після чого починаються розмови про те, звідки в українського поета гроші, котрі дозволяють орендувати пароплав, і з чийого голосу він співає. Скандал ніби вщухає, але другу його серію мимоволі провокує сам ювіляр – влаштувавши того ж року творчий вечір у Палаці культури КПІ, де співали Олександр Пономарьов, Жанна Боднарук та інші тодішні естрадні «зірки». Хто оплатив ще й таку розкіш і взагалі звідки гроші, за які ліпше видати понад три десятки книжок, обговорювалося тепер майже до кінця року.

2. Рушниця Євгена Пашковського

У середині 1990-х років, на які припав самий розпал відкритого бандитизму, 33-річний письменник Євген Пашковський, у ті часи – завзятий мисливець, пішов до лісу поблукати з рушницею та наткнувся на єгерський патруль. Подальший перебіг подій відтворити не можливо навіть за змістом численних газетних публікацій – надто різні версії одного випадку висувалися та обговорювалися. Але все сходиться до одного: письменник у своїй мандрівці перетнув кордон між районами, тамтешні єгері його не знали, спробували конфіскувати зброю, пролунали перші постріли… Обійшлося без жертв. Проте було порушено кримінальну справу. Газета «Киевские ведомости» присвячує «справі Пашковського» кілька публікацій, в одній з яких називає його «українським Хемінгуеєм». Звісно, не за популярністю, подібністю стилів чи рівнем таланту, а саме через пристрасть до питомо чоловічих забавок, до яких належить мисливство. По суті, врятували ситуацію дві речі: те, що рушниця в Пашковського цілком законна, і він має ліцензію, та депутатський запит, вчасно організований до Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю. Справа чим далі, тим менше має перспектив, і згодом її згортають.

3. Помста Лади Лузіної

Чи не єдина скандальна історія, роздмухана головним учасником, а точніше, учасницею свідомо, з усією відповідальністю за цілком прогнозовані наслідки. Киянка Владислава Кучерова, працюючи журналісткою та підписуючи свої статті псевдонімом Лада Лузіна, прославилася, опублікувавши історію свого захоплення відомим на той час телеведучим Олександром Ягольником та зневіри в ньому. Це насправді була не журналістська стаття – вперше Лада Лузіна демонструє зразок художньої прози, написаний від першої особи. Ягольнику, якого Лузіна кохала, а він її егоїстично зраджував, дістається по повній програмі, і це читають десятки тисяч людей по всій Україні. Навіть сьогодні, коли звичаї стали розкутішими, важко знайти якесь лайливе слово, яке авторка не вжила в своєму сповідальному тексті на адресу свого «колишнього». Незабаром після того Ягольник втратив роботу на телебаченні, а Лузіна, пройшовши, за її словами, посвяту у відьми, остаточно залишила журналістику, написавши та опублікувавши низку книжок. Популярність яких трималася не в останню чергу і на недавніх скандалах за участю їхньої авторки.

4. Премія Сергія Жадана

Під кінець 2009-го у Харкові мусили традиційно вручити муніципальну премію ім. Бориса Чічібабіна за досягнення у сфері культури, здійснені протягом року. Міський голова Михайло Добкін цього разу відмовляється голосувати, хоча голос його є вирішальним. Мер, який три роки тому прославився матюкливим відеороликом, викладеним у Інтернеті, готовий схвалити список, якщо з нього викреслять прізвище Жадана Сергія Вікторовича. Причину особистої неприязні міський голова пояснює так: у 2004 році Жадан, будучи комендантом наметового містечка «помаранчевих», отримав від нині покійного Євгена Кушнарьова його книгу «Сто кроків харківською землею» і публічно спалив її. Сам Кушнарьов за життя в одній зі своїх публіцистичних книжок пробачив Жаданові цей вчинок, але Добкін наполягає: не можна давати премію за культурні досягнення палію книжок. У відповідь сам Жадан, якого приблизно в той же самий час нагороджують міжнародною премією ім. Джозефа Конрада та книги якого очолюють перші місця в рейтингу літературних новинок Німеччини, пише Добкіну відкритого листа. Де нагадує: минулого року він уже отримував від мера почесну грамоту за, цитата, «вагомий особистий внесок у пропаганду вітчизняної книги». До речі, підписуючи ту грамоту, культурний мер не звернув увагу, що у згаданому там слові «есеїст»  зроблено аж дві помилки – Жадана названо «ессеістом». Тому письменник дякує – однієї премії від мера Харкова йому вже досить.

5. Порнографія Олеся Ульяненка

Мабуть, найвідоміший скандал минулого десятиріччя: 13 лютого 2009 року згідно висновку експерта Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК) Варвари Ковальської новий роман «Жінка його мрії» Олеся Ульяненка, лауреата Національної премії ім. Шевченка, визнається таким, що містить елементи порнографії. У інших країнах скандальний висновок збільшує тиражі. В Україні книгу вилучають із продажу, що завдає удару не лише по репутації Ульяненка, а й по його кишені. Вимагаючи скасувати некомпетентний висновок, письменник судиться з НЕК, тобто з державою. Справа приречена на поразку, виснажує Ульяненка, чиє здоров`я без того підірване, і за рік письменник передчасно помирає. Згодом НЕК ліквідовують указом Віктора Януковича. Проте, Кабмін не створює ліквідаційну комісію, а Верховна Рада відмовляється підтримати відповідний законопроект, тому поки що ця організація продовжує працювати і, відповідно, робити аналогічні висновки.

Андрій Кокотюха

На фото: Володимир Цибулько