У ці дні «Мистецький Арсенал» заполонили книжки. З 28 травня по 1 червня там відбувається І Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Свій доробок представляють понад сто вітчизняних видавництв. Утім, це не просто виставка-ярмарок, а швидше своєрідний симбіоз мистецтва тексту, графіки, медіа та музики, де книжка представлена відвідувачам у найрізноманітніший спосіб — на стендах українських видавництв, у виступах відомих письменників, видавців та журналістів, а також через поетичні перформанси. До слова, «Книжковий Арсенал» має потужну міжнародну складову. У події беруть участь більше двадцяти письменників, журналістів та видавців, добре відомих в Європі і навіть у світі. Так, відвідувачі мали змогу побувати на презентації нового перекладу роману нобелівської лауреатки Герти Мюллер «Качелі подиху»; поспілкуватися із зіркою французького кіно, телебачення та літератури Філіпом Лабро чи культовим німецьким фотографом і письменником Мироном Цовніром; послухати лекцію молодої зірки шведської літератури Юнаса Хассена Хемірі... Організатори «Книжкового Арсеналу» не оминули увагою й потреби та інтереси наймолодших українців. У програму долучено майстер-клас від французького мистецтвознавця Франсуази Барб-Галь «Як говорити з дітьми про мистецтво?».

— Простір «Мистецького Арсеналу» зобов’язує робити щось велике й величне. Величні склепіння спонукають до величних проектів, — зазначила на відкритті генеральний директор Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» Наталія ЗАБОЛОТНА. — Ми сподіваємося, що цей фестиваль стане гідним майданчиком для популяризації книги, згодом переорієнтує мапу книжкових фестивалів, і що ми зможемо підняти книгу на той п’єдестал, якого вона заслуговує.

Певним чином можна говорити про те, що організаторам вдалося реалізувати задумане. Принаймні, учасники виставки відзначають справді європейський рівень організації фестивалю та особливу атмосферу, запорукою якої став значною мірою масштабний простір самого «Мистецького Арсеналу». «По завершенню повноцінних двох днів роботи «Книжкового Арсеналу» можна говорити про його успіх, — зазначила куратор фестивалю Ольга ЖУК. — Перш за все, тому, що ми отримали дуже високу відвідуваність. За два дні на фестивалі побувало близько восьми — десяти тисяч людей. Багато батьків приводять своїх дітей, для яких ми постійно організовуємо акції. Наприклад, поки ми розмовляємо, з дітьми бавиться справжній Мумі-Троль. Загалом ми задоволені роботою «Книжкового Арсеналу» і зробили висновки на майбутнє стосовно того, що спрацювало, а що — ні. Сподіваємося, що «Книжковий Арсенал» дасть поштовх розвиткові української книги, адже ми — хоча найперше виступаємо, як презентаційна площадка для видавництв — також намагаємося простимулювати їх презентаціями від міжнародних видавців та різноманітних фондів».

— У популяризації книжки, звичайно, допомагають ось такі фестивалі, форуми, ярмарки, — говорить письменник Володимир ЛИС. — Нещодавно я побував на кількох виставках: луцькій «Книги Великої Волині» і одеській «Українська книга на Одещині». Ну, що сказати... Потрібне потужне анонсування таких заходів. І творче цілеспрямоване просування української книжки. Так, наприклад, як це робить конкурс «Коронація слова». А ще вітчизняні ЗМІ, вочевидь, мають приділяти увагу книжці (рецензії, інтерв’ю з письменникам...). Так, як «День» і ще кілька видань. А насправді це звична практика для американських та англійських мас-медіа.

Водночас, «Книжковий Арсенал» підтвердив, що українці, зокрема молодь, дедалі більше цікавляться інтелектуальною книгою, а видавці мають, що запропонувати своїм читачам. На стендах видавництв можна було побачити чимало якісних видань, що охоплювали найрізноманітніші теми — від історії та політики до культури і живопису. «Наше видавництво свою місію вбачає у тому, щоб заповнити ті прогалини в галузі історії, як української, так і світової, які залишила у свідомості українців радянська історіографія. Ми друкуємо праці авторитетних істориків, які працювали в іноземних архівах, до яких довгий час не було доступу в наших вчених, а також публіцистику світового рівня. У своїй роботі ми орієнтуємося на інтелектуального читача, і, мушу сказати, такий читач в Україні є», — говорить керівник відділу продажу ECEM Media Books Андрій БІЛИЙ.

Унікальний проект уже кілька років поспіль представляє видавництво «Богдана», редакційний колектив якого розробив путівник «Вся Україна». Головний редактор «Дня» Лариса Івшина свого часу сказала, що українці стоять на порозі великого щастя — любити свою країну. Але не можна любити того, чого не знаєш. Щоб дати суспільству поштовх пізнавати її, «День» започаткував рубрику «Малі Великі міста/села України» та «Маршрут №1». Путівник видавництва «Богдана» теж допомагає ближче познайомитися зі своєю країною.

Як розповіла «Дню» заступник директора видавництва Світлана ХІХЛУШКО, вперше в історії українського книговидавництва його творці вмістили у свої путівники (кожне окреме видання присвячене певному регіону країни) порівняльну таблицю подій світової історії та подій нашого минулого, щоб кожен міг усвідомити, що українська історія не менш цікава, ніж історія, наприклад, Франції або Великобританії. А найбільш сучасною новацією путівників «Вся Україна» є наявність GPS координат, які полегшать пошуки потрібного цікавого місця. «Коли ми почали працювати над проектом «Вся Україна», то не сподівалися, що це буде настільки цікаво. Тому всім раджу не сидіти вдома. У якій би точці України ви не знаходилися, за кілька годин їзди від вас обов’язково знайдеться жива легенда», — говорить Світлана ХІХЛУШКО.

Особливу увагу на фестивалі привертала українська дитяча література, яку з її прекрасними ілюстраціями без перебільшення можна назвати витвором мистецтва. Незважаючи на брак державної підтримки, а на неї, за словами видавців, розраховувати не доводиться, сучасну українську книгу завдяки самовідданості окремих людей можна зараховувати до національних багатств. «Усі книги від ECEM Media Books видані живими грошима. Це свого роду духовний подвиг, що люди, за відсутності державної підтримки, дістають кошти на видання немасової, але важливої й потрібної літератури», — говорить Андрій БІЛИЙ.

Цьогоріч Україна відзначає 450-річчя створення Пересопницького Євангелія — першого рукописного четвероєвангелія, перекладеного староукраїнською мовою. До речі, його переклад на староукраїнську став актом уцерковлення нашої мови, тобто її входженням у коло тих мов, що були допущені Церквою як мови Святої Літургії. Це справжній шедевр книжкового мистецтва середини XVI століття. А щонайважливіше — національний символ, на якому складають присягу на вірність народові українські президенти. Історик Орест Субтельний якось влучно зазначив, що шлях до національної свідомості вимощено книжками. Тож у рамках фесту було представлено «Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення» (в-во «АДЕФ-Україна»). Видання факсимільної копії святині ініціював ще у 1995 році Патріарх Володимир (Романюк). Ця ідея так і не була втілена у зв’язку з його смертю. Щойно у 2008 за підтримки Митрополита Володимира (Сабодана) проект вдалося реалізувати. А нещодавно згадане видання видали друком. «Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення» — зменшена копія Пересопницького Євангелія з транслітерацією тексту та його перекладом українською сучасною мовою. Інакше кажучи, тепер будь-хто зможе прочитати книжку, яку досі могли читати лишень фахівці. За словами директора видавництва Ігора Шпака, наступний крок — опублікування матеріалів досліджень українських науковців про національну пам’ятку, розповідь про підготовку власне факсимільного видання, вшанування меценатів... А поки вона також буде доступна у знаменитій Британській бібліотеці, де знаходяться найвидатніші рукописи людства. В електронному вигляді. Після чого відбудуться її представлення в Канаді та США.

Своєрідний подарунок киянам на День Києва зробила газета «День», безоплатно розповсюджуючи п’ятничний номер серед відвідувачів «Мистецького Арсеналу». Це певним чином спричинило вавилонське стовпотворіння біля нашого стенду. Його здебільшого створили ті, хто мало знав про «Днівську» бібліотеку, а то й не знав узагалі. Хоча й було серед них багато обізнаних і відданих читачів. Наприклад, учитель Дмитро Герасименко прийшов за «Україною Incognita» та по «Дві Русі». «Не собі, — говорить. — Товаришеві. У нього день народження. А що може бути краще за книжку для книголюба? Тим більше, що «Україна Incognita» та «Дві Русі», можна сказати, вже класика». А Емілія Марчевська, в минулому вчитель французької мови, а нині пенсіонер, цілеспрямовано завітала на фест за... нашою польськомовною книжкою «Війни і мир». Причому купила одразу дві. Їде в гості до родичів у Польщу. «Звісно, беру із собою писанки, горілку з перцем... Але ж хочеться й інтелектуального презенту. Інакше кажучи, Україну якось показати. Поляки часто підкреслюють, що вони наші друзі. А «Війни і мир» свідчить про те, що й ми про них знаємо чимало. Про їхню історію. І про нашу спільну. І що ми їх розуміємо». Ось так, малими кроками, і відбувається порозуміння й примирення всередині країни та за її межами.

Вікторія Скуба, Надія Тисячна