Відчуття вільного простору 

Сьогодні на книжковому ринку переважає перекладна література : як для дорослих , так і для дітей. Не буду занурюватися у проблемність цього моменту, бо про це можуть краще розповісти видавці, а я писатиму про інше. Про щойно видану дитячу книжку львівської письменниці Вікторії Бондаренко «Скай між травою і зорями». Щоразу, коли з’являється нове видання для дітей, яке ментально і духовно споріднене з українством, це як ніби ще одна коштовна намистинка у разок творів літератури для найменших.

Авторка не конкретизує жанр написаного, але я б віднесла цей твір до віршованого оповідання з казковими елементами, де поводирем оповіданого насправді є сама авторка. Таке письмо, завдяки мелодійності рядків, легко запам’ятовується. Від себе додам, що головному персонажу, а ним є пес елітної породи на ім’я Скай, дуже пощастило із господинею, адже вона не просто письменниця, а й володарка відкритого і люблячого серця.

Тож на якусь хвилю часу я налаштувалась, уявивши себе … школяркою і поринула у яскраво ілюстроване чтиво. Кожна нова віршована історія відкривала для мене світ нових знайомств. Щодо маленьких читачів, які візьмуть до рук згадану книжку, вони збагатять і розширять свій світогляд через пізнання нового. Ось для прикладу «Лічилка» ― це не просто гра із цифрами,  а й можливість дітлахам проявити кмітливість, перераховуючи друзів Ская. А їх у нього, виявляється, доволі: пташенята, руда білочка, кішка Памела. До слова, це вже друга «Лічилка», яка мені потрапила до рук упродовж липня. Тернопільська письменниця Ольга Атаманчук використала цей жанр у новій книжці «Віршоквіти». І не дарма, адже він допомагає розвивати пам’ять, логічне мислення. 

Під час читання з’явилось відчуття вільного простору, хоча він нікуди й не зникав, але врапт розширився ще більше. Можливо це тому, що ім’я Скай у перекладі з англійської означає  «небо, небеса». А відомо ж, що ім’я має великий вплив на характер і долю, не важливо кого. Визначає подальші дії того, кому воно належить. Згадайте відомий крилатий вислів: «Як корабель назвеш, так він і попливе». Звісно, небо ― це про неосяжний простір, небо ― це про любов до світу, про настроєву мінливість. Бути небом ― бути добрим і надчутливим до природи, що оточує. Між тим авторка  малює в своїй уяві «Весняну прогулянку» Ская і щедро ділиться нею з нами. Поки Скай мандрує лісом, він зустрічається з приятелем ведмедем, а малі читальники дізнаються, що настала весна ― радісна пора року, коли в природі все оживає і воскресає: «Течуть, хлюпочуть ручаї. / І сонечко вже ніжно гріє. / Птахи вертаються в гаї». Серед весняних друзів Ская їжак і їжачиха та хитрунка лисиця.

Коли поруч вірні друзі

В іншій історії під час «Мандрівки з друзями» Ская зненацька застає гроза. Однак лісових подорожувальників рятує Ведмідь із «Весняної прогулянки», гостинно запрошує до себе в берлогу. Там всі «Зігрілися та подружились», аби знову вирушити у цікавий і захопливий світ ― «До швидкоплинної води». Як на мене, то головним наративом згаданої книжки є питання дружби. Авторка саме на цьому аспекті найбільше акцентує увагу, аби у такий спосіб донести до дитячих серденьок важливість цього моменту. 

Що важливо, головний персонаж Скай допомагає малечі пізнавати світ через пори року. І відбувається це поетапно. Знайомство з ними розпочинається поступово, спочатку ― навесні, а потім ― влітку. У такий чудовий спосіб читальники дізнаються, що саме о цій теплій і щедрій порі, коли рослинний світ цвіте, достигають перші ягоди, день стає довшим за ніч, Скай  з наплічником вирушає до лісу. Попри темряву лісових хащів і чагарників та ще й дощ, який ллється немов із відра, пес долає не лише внутрішній страх, а й труднощі, які зустрічає на своєму шляху.  І це все задля  мети ― «подолати темноту» . Як наслідок ― винагорода:  «Дощ поволі затихає, / Скайчик ягоди збирає. / Повно в лісі є суниць, / На галявині ― чорниць. / За дібровою ― малина, / Недалеко і ожина. / Скайчик зміг усе знайти, / Схочеш, це знайдеш і ти». Чи ж не добрий взірець для наслідування маленству! Ну, а літня пора ― це ще й мандрівки в підземелля («В підземелля ми йдемо»), «де бере початок скеля». Авторка текстів ще раз переконливо доводить, що коли поруч вірні друзі ― Люлька-киця, білочка і їжачок, то боятись нічого. У «Чудовій подорожі» приділяється особлива увага такій важливій фундаментальній філософській категорії як ― довіра. Без довіри у цьому світі неможливо жити. І це інтуїтивно доводить поведінка Ская. На прохання Лисички плисти до моря, він запитує: «Ти не боїшся?» На що та відповідає: «Ні, а ти мені довірся. / Тут до моря недалеко, / Шлях покаже нам лелека». Символ лелеки з’являється неспроста, оскільки в українців він споконвіку означає любов до Батьківщини, до батьків, до роду. А в цій оповідці є добрим дороговказом. Скай довіряє Лисичці, яка зі свого боку довіряє Лелеці, котрий на загал вважається божим птахом. 

Про щедрість душі

У книжці доволі часто присутня стихія води у вигляді дощу, зливи, річки, моря. Такий собі коловорот у природі. Пофантазуймо. А, може, це тому, що ім’я Скай  (Небо) допомагало авторці «писати» ці казкові тексти? Бо що таке море? Так само як і небо ― неосяжна безкінечність, «ясне неозоре». Це ті непідвладні нашій свідомості величини, які повсякчас спонукають до мрій («Мрії Скайчика»).  І як усі герої-мрійники, Скай (не без допомоги авторки) несподівано пробує свої сили у малярстві, що йому й вдається («Намальований дім»). А в маленьких читайликів з’являється ще один чудовий намір ― спробувати створити на папері дім, де «живе добро та щастя». 

Є у цьому виданні також осінні і зимові історії , де головним персонажем, звісно ж, виступає Скай. У цих наступних оповідках йдеться про ще одну важливу рису характеру, яку варто напрацьовувати багатьом ще змалечку. Мова про щедрість душі («Ранкова прогулянка»): «Біля лісу на галяві / Білочки стрибали жваві. / Скай в кишені мав горіхи, / Годував їх для утіхи»; «Ідемо разом, буде веселіше, / Тримаймось купи, щоб не заблукати. / Знайдем грибів ми якнайбільше, / Та будемо сусідів частувати» («Грибники») .

Щодо назви віршованої книжки. Цікаве поєднання ― бути небом між травою і зірками, воно інтригує. Принаймні, на якусь мить змушує замислитись. Бо бути травою ― земний аспект. Бути зорями ― небесний. А які ж тоді відчуття ― бути посередині, між першим і другим? Відповідь криється в кожній пропонованій історії. Бути Небом ― це любити всіх. Про що і йдеться у цій книжці.