Re: цензії
- 08.05.2024|Віктор ВербичЕпоха і народ – крізь призму долі однієї людини
- 07.05.2024|Ігор ЗіньчукВогонь українства
- 07.05.2024|Ігор ЧорнийШукайте жінку
- 06.05.2024|Віктор ВербичРута Ружин - українська міс Марпл: екскурс у світ двох романів Надії Гуменюк
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
Видавничі новинки
- Ольга Полевіна, Еліна Заржицька. "Чи бачать небеса котів"Книги | Буквоїд
- Тара Шустер. "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Клариса Пінкола Естес. "Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Станіслав Арсьонов. "Посібник зі щастя. Як наповнити своє життя достатком і радістю"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Лев Ребет. "ТЕОРІЯ NАЦІЇ"Книги | Буквоїд
- Дмитро Савченко. "Вовки Да Вінчі"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. Чимчикун. "Історії Країни НаДобраніч"Дитяча книга | Буквоїд
- Франц Верфель. "Винен не вбивця… Зустріч випускників"Книги | Буквоїд
- Таня Стус. "Проростання"Проза | Буквоїд
- Дарія Піскозуб. "Машина"Фантастика | Буквоїд
Літературний дайджест
Петро Мідянка: Якби всі закарпатці вийшли на вулиці за автономію, тоді був би сепаратизм
- В угорському «Лексиконі світової літератури» я зафіксований як карпатоукраїнський поет. У моїй «Луйтрі в небо» Юрій Кох намалював турула (мадярську міфічну птаху) зі старої угорської королівської марки. Ну і що?
Петро Мідянка «з усіх боків цікавий чоловік». Його знають, і він для цього майже ніц не робить, окрім того, що пише оригінальні вірші. Як виявляється, деколи і цього буває достатньо. А з-поміж всіляких літературних премій у вічі впадає відзнака зовсім не літературна – лауреат Всеукраїнського конкурсу “Вчитель року-98” у номінації “Українська мова і література”. Нещодавно вийшла збірка поезій Мідянки «Луйтра в небо», і це могло би бути приводом для розмови. Та з розумною людиною кореспондент ZAXID.NET завше знайде про що поговорити.
– Пане Петре, мусимо почати з гарячого, а саме з останньої на сьогодні збірки Ваших поезій «Луйтра в небо». Знаю, луйтра – це те саме, що драбина чи сходи. Отже, як маємо розуміти цю метафору? І що за тексти зможемо прочитати у книжці? Нові, вибрані…
– Книжка «Луйтра в небо» вийшла минулого року в серії «Бібліотека Літакценту» (я був 2009 року лауреатом премії цього Інтернет-видання). Хоч я близький до метафористів вісімдесятих років минулого сторіччя, про метафорику назви не думав. Це радше асоціювалося з біблійною оповіддю сну патріарха Якова: у небо і з неба була драбина, по якій піднімалися й опускалися ангели. Хоч навіщо безплотним силам луйтра? Вірші я подавав майже з усіх раніше виданих книжок у скороченому вигляді (обмежував обсяг), а також кількадесят недрукованих текстів, трохи есеїстки, словник говіркових слів. Назва продовжила мої традиційні назви: «Фараметлики», «Дижма», «Ярмінок». Раніше цього не можна було робити. Колись у видавничому плані видавництва ЛКСМУ «Молодь» (1987 р.) було два «Пороги» – мій і Павла Мовчана. Отож, маю нарешті томик поезії, який у «братній» Росії дозволено мати Івану Жданову чи Юрію Арабову. Саме з ними в перебудованому Києві був поетичний скандал. Подібно до літературно-критичної полеміки Ярослава Мельника й Миколи Рябчука про метафористів і сповідальників. Бачиш, і тоді був піар, правда, з цензором і «літом».
– Ви пишете, є помітним учасником сучасного літературного процесу і водночас виконуєте функцію просвітителя у тому сенсі, що викладаєте українські мову і літературу для закарпатських школярів. Власне, хотів би запитати про вчителювання. Чим воно для Вас є? Кажуть, вчитель не тільки навчає, але і сам щось бере від своїх учнів. Що Ви виносите зі шкільних кімнат?
– «Просвітитель» – це дещо старомодно, а от учитель – це сучасно, хоч і не престижно. За 30 літ педагогічної діяльности були різні школярі й різна література. Перше десятиліття припало на «совок», то я вчив з дітьми такі твори, як «Прапороносці» Олеся Гончара, «Загибель ескадри» Олександра Корнійчука, «Пісня трактористки» й «Партія веде» Павла Тичини. Школярі у піонерських галстуках і з комсомольськими значками вчили сумлінно напам’ять. Однак я їм щось усе казав поза програмою. І мені потім казали випускники, дорослі люди: «Петре Миколайовичу, ви нам говорили правду». Біда нашої літературної гуманітаристики, що учні всі без винятку мусили писати твори й не знали писати заяв та практичних ділових паперів. Пам’ятаю, я був у журі Всеукраїнської олімпіади з мови й літератури, як один професор вигукнув: «Перше місце вже куплено!». Також пережив багато перевірок. Один інспектор з Ужгорода розніс мою роботу в районній газеті, а років через десять готував мене на Всеукраїнський конкурс «Учитель року», який проходив у місті докерів і верф‘яників Миколаєві 1998 року. Нинішні школярі, точніше їхні батьки, куди крутіші, ніж вчителі, в яких чоловіки не підприємці й не заробітчани. Є гарні діти, але це мало. Вчитель перед телевізором безсилий, він злидар і невпливовий, на відміну від міліціянта. Хоч і того можуть послати.
– А чи не було ідеї якось прозово описати вчителювання, зобразити там своїх учнів, відтворити колорит? І чи взагалі бралися за прозу? Чи можна чекати від Петра Мідянки «Закарпатської саги»?
– Колись я мав намір зробити прозовий твір про життя сільського інтелігента, десь на рівні повісті, бо романи для мене – це навіть не «Вершники» Юрія Яновського (в новелах), а класична історія жанру. Вже був навіть розпочав і хотів друкувати уривки в часописі «Критика», але щось мені не пішло. До серйозної прози я виявився не готовим, та й просто не мав часу сидіти з обтяжним твором. Отож, як Ти кажеш, саги не вийшло. І не обіцяю це найближчим часом зробити, для цього треба мати кількарічний повний пансіон, а не пачки контрольних та тематичних, в які мені лізе внутрішкільний контроль.
– Пане Петре, не можу не спитати про Вашу політичну позицію. Деякі літератори висловлювали свої так би мовити сепаратистські настрої з благодійною метою дозволити комусь відділитися, якщо є на то непереборне бажання. Як ставитеся до таких міркувань і чи самі закарпатці вважають себе невіддільною частиною України, а чи могли би з легкістю зробити автономію?
– За той сепаратизм я заслуханий зі студентських авдиторій (а це 70-ті роки минулого сторіччя). Деякі викладачі нас застерігали від сепаратистського свербежу не тому, що була єдина «керівна й спрямувальна». Певно, хотіли нам передати те, що їм говорили свого часу європейські славісти в Будапешті й Відні. Сепаратизм дістав дієвість з проголошенням незалежности України та різних культурних товариств. Одні «сепаратисти» вчилися зі мною в університеті, інші просто вживали порцію горілки. Мені дарували цілі бібліотеки русинської літератури. Нині покійний професор Іштван Удварі галопував разом зі мною на потяг у Ніредьгазі. Професор Магочій був у мене вдома в горах. В угорському «Лексиконі світової літератури» я зафіксований як карпатоукраїнський поет. У моїй «Луйтрі в небо» Юрій Кох намалював турула (мадярську міфічну птаху) зі старої угорської королівської марки. Ну і що? Ходжу в церкву, де піп, мій однокласник, виголошує про «святую Русь», а миряни мають давні симпатії до Росії не тільки як до православної держави, а й як до джерела заробітку. Батько якось інфантильно ставився до «січовиків», коли я його питав про них, він відповідав на мадярський лад «Січ-ґарда» й перераховував покараних селян. Національно свідомим мене зробила наука, історія, література, товариство, з яким я спілкувався, навіть КДБ, яке мене допитувало. Якби всі закарпатці вийшли на вулиці за автономію, тоді б був сепаратизм. Але коли начальник управління культури Закарпатської ОДА публічно на телеканалі Тиса-1 п‘є «паленку» з «русинами» й меле боржавською говіркою, а Боржавська долина – це «закарпатський Йордан», з якого посли Сойму Карпатської України, то «тьфу» на тебе, Юро. І на всю ту «меншевартість». Мову моєї поезії, до речі, не визнають, як русинську. Їм ще треба аорист і форму двоїни.
– Попросив би Вас розказати про своє господарство. Скільки у вас маржини? Скільки часу потребує догляд за нею? Чи могли би відмовитися від села і переїхати, скажімо, до Ужгорода?
– Маржини, на жаль, після смерти батьків не маю, мама за рік до кончини продала нашу Благолю й ридала за нею, як у новелі Марка Черемшини «Чічка». На щастя, мене тоді не було вдома. Після мами все спорожніло в карпатському господарському плані. Дружина теж любить тварин, але вона з міста й не знає карпатської традиційности. Я колись бачив, як нині небіжчик Іван Чендей в Ужгороді заходив у ґумових чоботях до свиней і чистив там. Це письменник-класик, що спілкувався з усіма можливими в СРСР та Україні класиками. Я маю свій норов і не люблю, коли за мною поправляють вірші або картопляні рядки, виноградні шпалери, хоч Ізабелла наша не все солодка, бо тут близько полонини-півторатисячники. Ужгород мені ніколи не запахне молодим буковим листям, пожонкою й чабриком у Петрівку, блеянням овець і дзенькотом дзвоників на худобі. В Ужгороді не такий тяжкий білий сніг, як у нас, не таке високе небо, не така сметана. Не хочу туди більше, як на три дні.
– Чи маєте друзів серед письменників? І що для вас означає слово «друг»? Чи є друзі у селі? Як проводите дозвілля?
– Серед письменників маю багато друзів, навіть серед молодих, і не тільки в Україні. Але маю й ворогів, які кажуть, що мідянка – це карпатська гадина. Я після п‘ятдесяти років не так уже й лякаюся тих ворогів. У селі спілкуюся з людьми, які мають життєвий досвід, знають історії родів. З тими, що пліткують і бухають, не воджуся. Багато мав і маю гостей зі світу. «Подорожнього в дім прийняти», – мама настільки в цьому була переконана, що стелила жебракам, продавцям і купцям. Я тому теж навчений. Люблю друзів і Правду (не газету, звісно).
Василь Карп´юк
Коментарі
Останні події
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова