Автор цього підручника з досягнення успіху недаремно вважає, що кожен з нас прийшов у цей світ із шансом на місію. І що будь-яка людина наділена божественним потенціалом для пробудження власної особистості, а також для реалізації себе у будь-якій сфері життя. Цьому сприяють безконечні історії про героїв, які супроводжують обивателя протягом його існування в соціумі. Вони заманливі, ці історії, у них вільно помріяти про власну успішність а чи побідкатися про втрачені ілюзії та нездійснені надії. Хай там як, але приклад героїв завжди наснажував людину, а якщо додати, що в «Стратегіях видатних особистостей» розкриваються секрети більш ніж 400 легендарних історичних персон, то не спокуситися таким тренінгом просто неможливо. Хто ж не схоче дізнатися про секрети успіху таких кумирів усіх часів і народів, як Генрі Форд і Брюс Лі, Альберт Ейнштейн і Мадонна, Лев Толстой і Стівен Спілберг, Блез Паскаль і Пабло Пікассо, Джон Рокфеллер і Віктор Гюго, Юлій Цезар і Коко Шанель? Крок за кроком простежує автор книжки механізм їхнього успіху — від народження феноменальних ідей до формування конкретних рішень і провадження ідей у життя.

З одного боку, автор книжки правий, і ніщо так не активізує активно-бойовий дух обивателя, як згадка про конкретних осіб, які пройшли шляхом тяжких випробувань до великих здійснень. Протягом п’ятнадцяти років професійно досліджуючи технологію успіху, Валентин Бадрак чітко роз’яснює, що ж саме було причиною перемоги, і як використати чарівний арсенал «успішних» засобів. З іншого боку, він недаремно щокроку нагадує про те, як ззовні на людину тисне важезна технократична система, а всередині дедалі частіше оселяються відчуття розгубленості й відчуження. Тож не дивно, що, крім історій успіху, у книжці чимало ілюстрацій і «темних сторін» у досягненні слави. Свою оповідь автор починає з дослідження причин, які заважали уславленим особистостям стати тим, ким вони стали. Такими причинами були комплекси нелюбої дитини, як у Леонардо да Вінчі, Михайла Ломоносова чи Коко Шанель, або комплекс смертельної небезпеки, як у Миколи Гоголя, Альбера Камю, Федора Достоєвського чи Ван Гога, або зовсім уже фрустрація соціального відторгнення, як у Чингісхана, Івана Грозного, Гітлера, Распутіна чи Саддама Хусейна.

І тут автору книжки можна закинути дещо з галузі «національно-ментальних» складових перемоги, які завертають нас у рідні малоросійські пенати і які не менш успішно проілюстрували б його дослідження. Так, попри пропаганду активної позиції, слід зауважити, що рецидив «обломовщини», виявлений і з легкістю сприйнятий суспільством завдяки роману Івана Гончарова, свого часу був не менш рішучо скорегований іншою бідою цивілізації. Згадаймо, як безвільного русака-поміщика Іллю Ілліча постійно спонукав до рішучих дій його кращий друг німець Андрій Штольц. Із часом бездумне епікурейство романтиків для багатьох виявилося чи не єдиним проявом духовності, але було пізно, і цю рису «національного характеру» вже активно витіснила штольцевщина — войовничий прагматизм лідерів «нового життя». У такий спосіб ствердилася приказка «що для німця добре, те для росіянина — смерть». А як щодо нашого люду? Чесно кажучи, не краще, адже він завжди славився підозрілим ставленням до будь-яких змін не те що з боку чужинців, а й до всього прогресивного, що пропонували йому вже рідні культурники. Чи не досі наш любий народ, як писав Володимир Винниченко, «дивиться з-під лоба на наші маніпуляції і грізно мугиче».

Вже сьогодні маніпуляції, якими цивілізація одурманює людину, істотно змінилися, хоч бажаного успіху так і не було досягнуто. Автор книжки застосовує у своєму дослідженні як надбання кращих філософів давнини, так і рецепти сучасних психоаналітиків із популярним нині НЛП (нейролінгвістичне програмування) включно. Але при цьому він зауважує, що всі попередні схеми успіху підганялися під пересічного обивателя, а не під моделі геніальних учених чи полководців. Так, техніка рольової гри від Дейла Карнегі, критикованого автором, — штучна посмішка, дорогий костюм, престижне авто — годиться лише для середнього менеджера, що прагне вирости хіба що до рівня директора компанії. Але якщо планку мети виставити вище, а діяльність людини спрямувати не на досягнення статусу, а на вироблення нового продукту, то не забариться виявитися і внутрішня свобода, і особиста незалежність.

Отже, як досягти успіху в житті? Навряд чи будь-яка книжка про видатних осіб допоможе пересічній людині пройти тим самим шляхом перемоги. Автор «Стратегії видатних особистостей» свідомий цього і щоразу нагадує, що приклади легендарних переможців — не для бездумного копіювання, і те, що працювало вчора, сьогодні абсолютно не придатне і зовсім уже архаїчне завтра. І тому — як тренінг — більш важливо дослідити способи мислення геніїв, їхні техніки налаштування на кінцеву перемогу. Втім, найголовніше — це зрозуміти власну значущість у цьому світі. «Найбільш таємнича мить у людини — усвідомлення нею власної ідеї» — вважав апологет гуманізму Стефан Цвейг.

Отже, книжка Валентина Бадрака — це не збірка рецептів з наслідування знаменитостей. І нехай «однією з переваг людини вважається її здатність вчитися на прикладах інших», як вважав Ірвінг Стоун, але самі по собі факти з життя навіть таких успішних людей, як Генрі Форд чи Джордж Сорос, нічого не значать — вони цінні лише тоді, коли виструнчуються в чітку схему, обдуману комбінацію і філігранне виконання. Звичайно, як вважають сучасні психологи, кожній людині під силу зробити те, що зробила інша, але це один з перших постулатів у філософії успіху. Натомість автор «Стратегій видатних особистостей» виходить на інший рівень гри, на якому кожен може стати не наслідувачем чужого досвіду, а творцем власної перемоги.

Ігор Бондар-Терещенко