Відомому письменнику Юркові Іздрику на день народження син сказав: «Старий, для сидіння на троні благодаті у тебе все є. Так що бажаю тобі тільки грошей». Автор здогадувався, що побажання сина спрацюють буквально за декілька місяців. Але Іздрик знав, що з написанням збірки «Таке» він «став сумирним, тихим та тверезим, богобоязливим». Тож коли минулої п’ятниці в офісі Британської ради в Києві Іздрика оголосили лауреатом конкурсу «Книга року Бі–Бі–Сі» і посол Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Лі Тернер вручив йому помаранчевий конвертик із 1000 британських фунтів стерлінгів, письменнику залишилося лише процитувати Джонні Депа: «Вау!»

У п’ятірку фіналістів, окрім збірки лауреата «Таке», увійшли такі книги : «Легенди Львова. Книга друга» Юрія Винничука , «Місто з химерами» Олеся Ільченка, «Урізька готика» Галини Пагутяк, «Джури–характерники» Володимира Рутківського. Журі у складі журналіста і депутата Ольги Герасим’юк, музиканта Андрія Кузьменка, журналіста Андрія Куликова, директора Інституту філософії НАН України Мирослава Поповича та адміністратора премії і продюсера Української служби «Бі–Бі–Сі» Світлани Пиркало одноголосно вибрало Іздрика.

Перед врученням премії за кулісами точилися розмови, хто ж буде лауреатом. Редактор інтернет–видання «Літакцент» запевняв одного з видавців, що це має бути Галина Пагутяк. Тим часом між гостями поважно походжав Олесь Ільченко і був упевнений, що журі має відзначити його київський роман «Місто з химерами». Іздрик же, навпаки, у тусню не сунувся, сидів собі самотньо у куточку, посьорбуючи каву. До цього часу для конкурсів і премій він вважався неформатом. Його тексти масово читали, та ніхто не наважувався висувати їх на «Книжку року», «Коронацію слова» чи премію Конрада. Можливо, весь секрет відторгнення полягав у тому, що раніше Іздрик писав психологічні месиджі для себе. Збірку «Таке» вперше адресував іншим, послання направляв конкретним людям.

Світлана Пиркало відзначила: «Цьогоріч учасники конкурсу набагато сильніші, ніж були у 2008–му. Кожен із фіналістів міг стати лауреатом. Та нам усім найбільше сподобався Іздрик. Коли його читаєш, відразу розумієш — це щось «Таке», що коли упіймаєшся на нього, то вже не відпустить». Ольга Герасим’юк принесла з собою Іздрика пошарпаного і з купою закладок: «Це мистецькі галюцинації про життя, де кожен із нас знайшов себе. Тут є якісь речі, які змусили мене плакати». Андрія Куликова як корінного киянина з головою захопило «Місто з химерами». Паралельно з Ільченком він перечитав дослідницькі твори про Київ і мусив визнати, що у химерах і фантазіях фіналіста є набагато більше правди про столицю. Хоча з іншого боку, перечитавши «Легенди Львова. Книга друга», його мучила заздрість, що він не має ніякого відношення до Галичини.

Головний філософ України Мирослав Попович ніколи у житті не прочитав би стільки художньої літератури, якби не входив до складу журі. «Молода література намагається епатувати і дражнити читача. В Іздрика, безумовно, є епатаж, і дуже сміливий. Хоча б у тому, як він торкається християнства. Але це абсолютно цнотливо, і за цим треба бачити людську душу. Там є слово», — міркує вголос Попович. Іздрик, почувши слова про свій епатаж, ніяково опустив очі, але коли Попович підсумував, що він цнотливий, письменник із радості відіслав філософу знак рукостискання. «По реакції членів журі я зрозумів, що ця книга їм сподобалася, і я дуже з того тішуся. А взагалі мрію написати книжку, яка сподобається моїй мамі. Вона і цього разу нічого не зрозуміла. Може, премія її переконає, що книга чогось варта», — зізнається Іздрик. Також письменник без вагань відзвітував, на що витратить 1000 британських фунтів. «У мене не те, що плани. Я хочу почати ремонтувати кухню. Це єдине місце, де ми з дружиною перетинаємося. Цей помаранчевий пакет за фен–шуєм допоможе налагодити нам сімейний простір», — сміючись, Іздрик помахує в повітрі конвертиком із премією.

Олена Муравель