Згодом схожий ідейний рух набув популярності і з іншими артефактами. Так, у 2001 році в американського інтернет-технолога Рона Хорнбекера з’явилася ідея буккросингу (з англ. book – книга, crossing – рух). На одному із сайтів він прочитав про систему циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити це з книгами. Тоді ж залишив 20 книг у холі свого готелю. А за півроку на сайті Хорнбекера було зареєстровано вже 300 активістів, які «відпускали» свої книги у подорож…

– Буккросинг – це міжнародний книжковий рух за звільнення книжок, – розповідала арт-менеджер книгарні «Є» Оксана Васьків. – Суть його полягає у тому, аби звільнити книжку від господаря і пустити її у вільне плавання. Не знайти корисне застосування для непотрібної вам макулатури, а поділитися з іншими книгою, яка стала для вас улюбленою. До України цей рух дійшов у 2005 році. Наприклад, книжку залишали у парку, потязі, кав’ярні чи деінде у громадському місці, де вона чекала свого наступного читача. Та цей процес був досить хаотичний. Тому, щоб книжка не загубилася, а знайшла свій шлях до читача, виникли буккросингові полиці, які розташовані у громадських, молодіжних клубах, книгарнях, кафе по цілому світу.

Перша така полиця у Львові виникла наприкінці літа цього року у галереї «Ом». 

– До створення полиці у галереї була лише група ентузіастів, які пробували залишати книжки на вулицях чи у кав’ярнях міста, – розповів активіст львівського буккросингу Тарас Бейзик. – Але у таких випадках, через ментальність львів’ян і незнання, часто траплялося, що буккросер відпускав книжку, а той, хто знаходив, просто забирав її собі. Тож ризик, що книжка втратить свій запланований маршрут, – високий. В ідеалі організованих полиць не повинно бути, а все місто мало б перетворитися на бібліотеку, де можна несподівано наткнутись на якесь цікавеньке чтиво...

– Спершу на нашій книжковій полиці було кілька десятків книг, – розповідала Галина Кулик, одна з засновників полиці і активістів руху буккросингу у Львові. – За три місяці існування полиці їх кількість зросла до двох сотень. З них чверть книг була на руках, решта – чекає читачів на полиці. Що ж до чисельності групи, то порахувати учасників руху досить складно. Зараз це близько півтори тисячі осіб. На жаль, зараз галерея «Ом» закрилася, а полиці знайшли новий прихисток одразу у двох кав’ярнях мережі «i like».

Невдовзі після прем’єрної полиці з’явилася ще одна – у новій книгарні «Є».

– Вміст полиці від часу відкриття книгарні суттєво змінився і наповнився, – розповідала Оксана Васьків. – Зараз там близько трьох десятків книжок. Найчастіше люди залишають художню літературу, романи популярних українських авторів. Останнім часом збільшилася кількість масової літератури, наприклад, детективів. Є тут і англомовні книги з хорошими рекомендаціями. Хоча на полиці можна знайти й періодичні видання, різноманітні часописи…

– Найбільший попит на популярну сучасну літературу, – долучається до розмови Тарас Бейзик. – Класика і так є у кожного вдома. Найбільш читабельними і популярними залишаються автори сучукрліту – Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько... Львівська публіка читає те, що їй близьке.

– Книжки, учасниці буккросингу, переносять інформацію про враження тих, хто їх читав, – продовжує Оксана Васьків. – Люди залишають на форзацах чи сторінках книжки свої контакти і рекомендації, аби згодом обмінятися враженнями від прочитаного чи просто знайти нових друзів за інтересами. Зазвичай полиці обладнано спеціальними наліпками, які дають зрозуміти, що ця книга не реалізується, а її просто можна взяти почитати. А також наліпками, які вклеюються на форзац. Це буккросинговий лист, де у спеціальній графі вказуються контакти і послання наступному читачеві видання. Я часом читаю, що там люди пишуть. Найчастіше це рекомендації на кшталт: «З цією книжкою добре провести час», «Легко читається», «Візьміть у дорогу – не пошкодуєте»…

– Для мене буккросинг – це, перш за все, геніальна ідея, яка змиває рамки соціально прийнятих норм на зразок я – тобі, ти – мені, – каже Тарас Бейзик. – Можливість просто віддавати. Показати людям, що буває «просто так», щиро, відкрито, без реклами, без спонсорів… Буккросинг ніколи не був комерційним рухом, він не робить нікому реклами, він був, є і буде для людей. Справжній буккросер, який зумів зрозуміти всю глибину ідеї руху, звільняє книжки і отримує від цього задоволення. Багато людей думають, що буккросинг – це можливість знайти собі якусь цікаву книжечку задарма. Так є певною мірою, але ідея в тому, аби відпустити книжку у мандрівку світом, таким чином перетворюючи світ на відкриту бібліотеку…

Впродовж останніх років буккросинг набув значного поширення у світі і переріс у справжній інтелектуальний вид спорту. За даними офіційного сайту буккросерів, сьогодні у світі налічується 823 тисячі офіційно зареєстрованих буккросерів у 130 країнах світу та понад 5 мільйонів «вільних» книжок.

Коментар

Галина БАБІЙ, радіожурналіст, ведуча програми «Мистецтво бути жінкою»

Буваючи на відпочинку чи у відрядженнях за кордоном, я ще років зо п’ять тому зауважила, що вільний обмін книжками там дуже поширений. Йдеться не тільки про книгарні, а й про готелі, де зупиняється люд з усього світу! Однак зауважила з сумом, що української книжки мені жодного разу не траплялося… Відтоді я завжди беру у подорож кілька книжок і журналів українською мовою, які залишаю почитати всім охочим саме на таких поличках з написом bookcrossing. Десь світом мандрують тепер мої «Жадани», «Андруховичі», «Процюки», « Денисенки», «Дереші», «Рябчуки», «Пиркали», часописи «Сучасність», «Міжнародний туризм», «Український тиждень». Єдине, чого ніколи не роблю, – не залишаю книжок з автографами. Вони – суто мої...

Буккросинг – своєрідний народний рух. Я з тих людей, хто не чекає допомоги ані від міністерств, ані від дипломатів, ані від спонсорів. Якщо багато хто з нас робитиме так само, – української книжки стане у світі більше...

Божена Городницька