Re: цензії

21.11.2026|Михайло Жайворон
Стрибок у темряву в пошуку світла
Хто ми без Охрімового казання?..
15.11.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменниця
Коли мозок стає героєм казки, а дитина вчиться розуміти себе
14.11.2026|Віктор Васильчук, заслужений журналіст України, письменник
«Ятаган» змушує замислитись…
14.11.2026|Пауліна Малохлєб
Польська критика про роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
12.11.2026|Тетяна Граб
Місце сили у Сан-Фурсиско
04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. Києва
Повернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
02.11.2026|Буквоїд
У перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
29.10.2026|Василь Кузан
Реалізм абсурду
27.10.2026|Юлія Манякіна
Музика розшарпаної цілости

Літературний дайджест

03.11.2009|11:16|Друг читача

Криваві старольвівські пригоди

Марек Краєвський. Голова мінотавра. Роман / Переклад з польської Божени Антоняк. — Львів: ЛА «Піраміда», 2009. — 310 с.

Старий добрий Львів… Справжній, тобто польський зі знанням німецької, місцями єврейський і лиш десь на низах та по неприємно-романтичних і небезпечних закапелках маргінально-батярський. Львів — єдиний, кому Краєвський відкрито зізнається у коханні, — постає смачним пирогом із розмаїттям інгредієнтів. Його шматок нам люб’язно підніс автор. Від німецької (не гіршої, аніж у Райху!) та вишуканої польської до по-аборигенному привабливої ґвари — такою є мовно-національна амплітуда роману. Місто гріхів, трепетного затишку і яскравої життєвої меланхолії, що чатує на тебе в кожнім місці й кроці. «Львів Краєвського» став уже чимсь на кшталт «Петербургу Достоєвського». Це не казкова середньовічна принада, а скоріше, всім знайомий Содом. 1937 рік. Зима, Новий Рік. Жахливе вбивство у Бреслау, сліди якого тягнуться до Львова. Комісар львівської поліції Едвард Попельський починає співпрацю зі своїм німецьким колегою, якого висилають у «країну варварів» до Лемберга. Їх поєднала т. зв. «справа Мінотавра», яка два роки тому шокувала всю Польщу. Двоє поважних чоловіків мають знайти таємничу «тварюку», що ґвалтує, вбиває й обгризає незайманих дівчат. Слідство триває не без проблем та пікантних деталей. Безперечно, у процесі з’являються нові трупи. Врешті, єдина дитина Попельського, донька Рита (до слова, незаймана), опиняється в небезпеці через невідомого шанувальника… Настрахалися, шановний Читачу? …Природного тла в романі не знайдеш. Є лише міське, соціальне середовище — стіни й будинки, транспорт, вулиці без дерев; світ звичок, слабкостей, зусиль, напружених взаємин і непорозумінь. Безсилля закону і його охоронців, взаємна залежність людей, «закинутість у Буття», як сказав би хтось із тих, кому до смаку пофілософствувати… Кольорова гамма тяжіє до сіро-темного діапазону, більш за те — сонячне світло навіть шкодить головному герою-епілептику. Літа й тепла також немає, лише холодна половина року. Відчувається й ґендерна дисгармонія. На першому плані чоловіки — активні, діяльні, грубуваті. Жінки пасивні (власне, жертви!), часом не надто розумні, в тіні «чоловічої історії». Надзвичайна увага до деталей, напруга кінохроніки, соковитість викладу (коли на тебе ледь не падає крапля зі свіжого оселедця під олією, що прямує від миски до рота) — все це створює неабиякий ефект присутності. Не уникає Краєвський автобіографізму: і польський комісар, і його німецький колега однаково, як і автор книжки, розуміються на класичній літературі, полюбляють латину й греку. У книзі навіть злочинці пишуть дисертації з математики, а вчителі латини розбещують цнотливих панянок. Герої Краєвського позбавлені рис ідеального; вони звичайні смертні зі своїми талантами й диявольськими збоченнями, шкідливими звичками й деякими моральними цінностями. «Життя» в усій своїй несвятій оголеності пробивається майже з-під кожної літери роману. Читач не знайде тут чіткого мірила Правди і Правильності, втіленого в певному образі. Проте, здається, автор — не повний релятивіст. Позірно моральність та ідеали чистоти (духовної та тілесної) майже відсутні чи відсунуті на манівці «правдою життя». Але хіба не починаєш їх цінувати після такої правди?

Вадим Арістов

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.11.2026|21:32
У Відні представили збірку Вероніки Чекалюк «Різдвяні історії. Новели Адвенту»
21.11.2026|13:48
Видавництво «Основи» випускає дебютну книжку Ірини Вале «Творимо Різдво»
21.11.2026|13:31
Як дві сестри після десятків відмов створили світовий фентезі-бестселер і поклали сайт українського видавництва за 30 секунд
17.11.2026|09:06
Серед рядків – нових і давніх (Фрагменти з написаного)
15.11.2026|06:56
Мирослав Лаюк отримав престижну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського за книжку «Бахмут»
12.11.2026|20:47
Книжки Макса Кідрука перевидадуть без його імені на обкладинці
09.11.2026|15:19
У Львові відбувся поетичний фестиваль «Земля Поетів 2026» та зібрав 400 тисяч гривень для розвідників
09.11.2026|06:48
«Видавництво Старого Лева» та KFC презентували благодійну антологію «Віднайдені рядки»
08.11.2026|22:31
У Відні презентували нову книгу Вероніки Чекалюк «Різдвяні історії: новели Адвенту»
06.11.2026|15:56
«Писати і жити, жити і писати»


Партнери