Re: цензії
- 05.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, мов цвяхи, вийняті з долонь
- 05.11.2024|Ігор ПавлюкПароль до вирію
- 30.10.2024|Михайло ЖайворонВоскресіння у слові
- 30.10.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови«Хотіла б я піснею стати...»
- 28.10.2024|Олена Даниліна, філологиня, письменниця, арттерапевтиняУ війни не дитяче обличчя
- 27.10.2024|Євгенія ЮрченкоДраматично-поетичний світ Ігоря Павлюка
- 25.10.2024|Ігор ЧорнийПримари минулого
- 20.10.2024|Євгенія ЮрченкоПан на своїй землі
- 19.10.2024|Антоніна Царук, м. КропивницькийВидобувач поезії з буднів
- 17.10.2024|Альона Радецька, поетеса, літературна критикиняТрансформація життєвих істин — шлях до самопізнання
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Померанцев і син
В Ужгороді представили книжку і фільм однієї мистецької родини.
Недавно в Ужгороді демонстрували творіння двох Померанцевих: Ігоря і Петра, батька і сина. І, як не дивно, між баченням України двох найближчих родичів пролягла доволі помітна різниця. І причина різної «оптики» — у відчутті своєї приналежності до цієї землі.
На відміну від багатьох своїх російських колег, Україна не була для Померанцева–старшого тільки географічним поняттям. Він мав дружні зв’язки з українськими дисидентами, знав українську мову і літературу. Вже на Заході неодноразово писав петиції на захист наших політв’язнів. При цьому все–таки залишався людиною російського світу.
У Петра вже була зовсім інша доля. Восьмимісячною дитиною він виїхав із Києва, тож особливих сантиментів до України не має. Захопився кіно. Здобув освіту у Великобританії та Москві. Почав знімати. Однією з перших його документальних стрічок став фільм про Закарпаття «Викрадення Європи», знятий за кілька тижнів. Якраз у Києві відбувався конкурс «Євробачення», тож Петро використав цю подію як головну зачіпку. Він вирішив показати Закарпаття через музику — музику різних етнічних груп. Але не традиційну, святково–барвисту, у виконанні відомих колективів. Ні, співати мали звичайні люди.
Те, що побачили учасники презентації, нікого не залишило байдужим. Адже Закарпаття із фільму Померанцева–молодшого поставало депресивним регіоном убогих, хворих і недалеких людей. Були й такі глядачі, що висловлювалися категорично: за таке кіно треба пику бити.
Чому наш край — один із найквітучіших і найгармонійніших в Україні — режисер показує через безногого росіянина, який твердить, що українці і росіяни це — один народ; через цигана, який не годен співати через кашель; глухоніму українку з забитого села, яку він бере до танцю; перестарілих єврейку з мадяром, які ледве виводять щось старечими голосами? Фільм авторський, тому не претендує на об’єктивність. Образи цікаві й надовго запам’ятовуються. А от загальний дух... Дух, ясна річ, — у рамках загальноросійської концепції із негативним ставленням до всього українського. Недарма у фільмі звучать абсолютно недоречні згадки про Помаранчеву революцію та відмову Європи в інтеграції України. Бігом назад до Росії?
Що ж, працює громадянин Великобританії Пйотр Померанцев у Москві, одружився там з росіянкою, годує трьох дітей. Тому, очевидно, й не міг зняти інакший фільм про Україну. У сенсі, що в голові в нього вже інша матриця, «загальноприйнята».
Ми ж дякуємо і за це кіно. Бо завдяки такому «баченню» відчуваємо, що сподіватися можемо тільки на себе. А реакція ужгородців свідчить, що самоповага в українців зростає з кожним роком. Так і хотілося написати: з кожним фільмом. А різниця у ставленні до України Померанцева–батька і Померанцева–сина полягає у тому, що для когось наша країна — транзитна територія, а для когось — частина життя.
Олександр Гаврош
Коментарі
Останні події
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
- 25.10.2024|09:29Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”