
Re: цензії
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Померанцев і син
В Ужгороді представили книжку і фільм однієї мистецької родини.
Недавно в Ужгороді демонстрували творіння двох Померанцевих: Ігоря і Петра, батька і сина. І, як не дивно, між баченням України двох найближчих родичів пролягла доволі помітна різниця. І причина різної «оптики» — у відчутті своєї приналежності до цієї землі.
На відміну від багатьох своїх російських колег, Україна не була для Померанцева–старшого тільки географічним поняттям. Він мав дружні зв’язки з українськими дисидентами, знав українську мову і літературу. Вже на Заході неодноразово писав петиції на захист наших політв’язнів. При цьому все–таки залишався людиною російського світу.
У Петра вже була зовсім інша доля. Восьмимісячною дитиною він виїхав із Києва, тож особливих сантиментів до України не має. Захопився кіно. Здобув освіту у Великобританії та Москві. Почав знімати. Однією з перших його документальних стрічок став фільм про Закарпаття «Викрадення Європи», знятий за кілька тижнів. Якраз у Києві відбувався конкурс «Євробачення», тож Петро використав цю подію як головну зачіпку. Він вирішив показати Закарпаття через музику — музику різних етнічних груп. Але не традиційну, святково–барвисту, у виконанні відомих колективів. Ні, співати мали звичайні люди.
Те, що побачили учасники презентації, нікого не залишило байдужим. Адже Закарпаття із фільму Померанцева–молодшого поставало депресивним регіоном убогих, хворих і недалеких людей. Були й такі глядачі, що висловлювалися категорично: за таке кіно треба пику бити.
Чому наш край — один із найквітучіших і найгармонійніших в Україні — режисер показує через безногого росіянина, який твердить, що українці і росіяни це — один народ; через цигана, який не годен співати через кашель; глухоніму українку з забитого села, яку він бере до танцю; перестарілих єврейку з мадяром, які ледве виводять щось старечими голосами? Фільм авторський, тому не претендує на об’єктивність. Образи цікаві й надовго запам’ятовуються. А от загальний дух... Дух, ясна річ, — у рамках загальноросійської концепції із негативним ставленням до всього українського. Недарма у фільмі звучать абсолютно недоречні згадки про Помаранчеву революцію та відмову Європи в інтеграції України. Бігом назад до Росії?
Що ж, працює громадянин Великобританії Пйотр Померанцев у Москві, одружився там з росіянкою, годує трьох дітей. Тому, очевидно, й не міг зняти інакший фільм про Україну. У сенсі, що в голові в нього вже інша матриця, «загальноприйнята».
Ми ж дякуємо і за це кіно. Бо завдяки такому «баченню» відчуваємо, що сподіватися можемо тільки на себе. А реакція ужгородців свідчить, що самоповага в українців зростає з кожним роком. Так і хотілося написати: з кожним фільмом. А різниця у ставленні до України Померанцева–батька і Померанцева–сина полягає у тому, що для когось наша країна — транзитна територія, а для когось — частина життя.
Олександр Гаврош
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем