«День» вирішив дізнатися більше про власну творчість письменника, а водночас Надзвичайного і Повноважного Посла Польщі в Україні

Складно жити у світі, де зло сягнуло апогею, і йде запекла боротьба за владу, території, гроші. Серед воєн, руйнування і жорстоких убивств можна щомиті втратити найдорожче. Проте саме в такому світі звичайні, сповнені простого щастя моменти цінуються понад усе. Найкраща жінка — без макіяжу і в розтягнутій майці, а ідеальний чоловік — той, що п’є каву лише за компанію з нею...

Роман «Запах ангела» — це своєрідна спроба охопити картину карколомного людського життя. Охопити якомога повніше — зі страшною буденністю, пульсуючим болем втрати сенсу, з чуттєвими снами і навіть ірреальними спогадами про первородний гріх. Ну, а розмови і співпраця з ангелами, медіумами, шаманами — цим у ХХІ столітті вже нікого не здивуєш.

БОРОТЬБА ПРОТИ ТЕМРЯВИ

У сюжеті реальне тісно переплітається з тим, що стоїть поза фізичним існуванням.

Польський журналіст і активіст Ян Якуб Лєрський вирушає на війну на Балканах. Добряче пошарпаний життям, він сподівається віднайти сенс існування, допомагаючи іншим. В оточеному військами Сараєві Ян Якуб випадково зустрічає давнє кохання — жінку, яку, здавалося, колись втратив назавжди. Проте для австралійської журналістки польського походження Юлії Бештер та поїздка виявилася фатальною. Слова «...в Сараєві не можна нікого кохати, бо коли того когось вбивають, можна збожеволіти від розпуки» стали для нього пророчими.

Проте після смерті Юлії світ не зупинився. До Лєрського приходять архангели і пропонують боротися проти темряви. Які варіанти для затьмареного горем Лєрського? Очевидно, що ніяких. Тільки один.

Смерть — не є кінцевим пунктом, а лише проміжним. Бо минулі життя, що достукуються до свідомості через сни, а також розмови з янголами і померлими, є у творі такою ж реальністю, як життя, насичене людськими злочинами одне проти одного.

І тлом до цієї «повноти існування» є розтрощене війною Сараєво, мітинги за «Солідарність» у Польщі, помаранчева революція в Україні, терористичні атаки на вежах-близнюках у США, спогади про закатованих НКВД в’язнів у Підкамені: «Відчув променування неймовірного терпіння тисяч людей, яких тут брутально допитувало, а потім замучило НКВД, бачив замакітрених самогоном радянських солдатів (...) На це все дивилася з розп’яття різьблена фігура Христа, непритомного від болю і розпачу...».

РОМАН ПРО ЛЮДИНУ, ЯКА ВІДЧУВАЄ

На тлі світових катаклізмів історія кохання сприймається за диво, а історія розлуки виглядає безглуздою і дуже навіть «життєвою». Що болить людині більше — своє чи чуже? Власний зруйнований світ чи руйнування світу зовнішнього? Чи одне тільки посилює інше?

Проте людина ніколи не залишається сама, а любов перемагає все — мабуть, саме це хоче сказати автор досить несподіваною розв’язкою найтрагічнішої ситуації у творі.

Цей роман — про людину, яка відчуває. Не лише фізично. Її почуття стоять над «фізикою». Бо короткі миті тілесного щастя лише тимчасово тамують душевний біль, глибоку позачасову трагедію, якусь до кінця неусвідомлену внутрішню розпуку. Адже в цьому світі навіть найкращі з людей не можуть бути щасливими... через гріхи предків. Усе взаємопов’язано, і нічого не відбувається просто так.

«ДОЛЯ БУДЬ-ЯКОЇ МИСЛЯЧОЇ ЛЮДИНИ НЕ МОЖЕ БУТИ АНІ ЛЕГКОЮ, АНІ ПРОСТОЮ»

Очевидно, що автор передав власні враження від відомих у світі подій. Ян Пєкло в минулому — журналіст, який працював репортером під час війни на Балканах, писав репортажі з Косова, Боснії, Македонії, Хорватії, Словенії та Сербії. Нині — дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні (з 2016 року).

У романі «Запах ангела» добре переданий широкий спектр вражень і відчуттів, що супроводжують небуденне людське існування — особистий біль, короткі миті щастя на тлі руйнування, воєн і злочинів проти цілого світу. Напрошується висновок: доля будь-якої мислячої людини не може бути ані легкою, ані простою. Бо для тих, хто вміє думати, аналізувати й не залишається осторонь від страшних подій світу, життя апріорі не може бути легким.+

І насамкінець: читача чекає дещо несподіваний фінал. Протягом твору авторові майже вдалося переконати, що одна жінка цілком може замінити іншу. І навіть що кохання можна передати — за умови, що та, інша, померла й стала світлим янголом. А все ж... Навіть одне життя можна проживати по-різному — це знаємо навіть ми, люди...

Людмила САЙКО