Спосіб змарнувати час, пошук нової інформації про світ, оцінка стильових експериментів… Проте, за моїми спостереженнями, у більшості ситуацій люди спраглі шукати в книжках підтвердження своїх поглядів на світ, зокрема в тому, що таке людяність. У цьому сенсі книжки Халеда Госсейні просто маст рід, адже кожна його книжка – урок людяності.

Дзеркала афганського життя

Халед Госсейні — американський письменник афганського походження, який зазнав світової слави після першого ж опублікованого роману «Ловець повітряних зміїв»(2003). На хвилі успіху через кілька років Госсейні написав роман «Тисяча променистих сонць» , що теж умить став бестселером. Обидва романи оповідають про життя в Афганістані, про долі його громадян до і під час талібану. Хоч «Ловець повітряних зміїв»  і «Тисяча променистих сонць»  — це дзеркало афганського суспільства, Госсейні передусім цікавлять загальнолюдські проблеми своїх персонажів, і головний фокус, крізь який автор дивиться на них, — дружба.

Уперше перекладений українською роман «Ловець повітряних зміїв»  — історія про дитячу дружбу, дитячу зраду і про спокуту.

Дорогою спокути

У центрі історії дружба двох хлопчиків Аміра й Гасана. Амір – син заможного афганця, Гасан – син прислуги-хазарейця при домі батька Аміра. Попри соціальну нерівність і упослідження хазарейців в афганському суспільстві, Амір і Гасан – щирі друзі. Поєднує їх і те, що обидва зростають без матерів. Батько Аміра й батько Гасана товаришують ціле життя, і до слуг у цьому домі ставляться як до рідних. Проте одного дня стається подія, що змінює щасливе життя цього дому. В одному дитячому серці розцвітає вірність, тоді як у друге прокрадається зрада. Усе це відбувається на тлі впровадження в Афганістані режиму талібів.

Автор веде нас складною дорогою розкаяння і спокути, і його цікавить, звісно, зрадник. Від його імені ми й чуємо цю історію. Він хоче знайти спосіб “знову стати хорошим”. У ньому ми розчаровуємося і знову віднаходимо віру. Саме такі неідеальні, а проте спраглі покаяння діяльні персонажі і є головними чинниками захопливого сюжету, адже кожна цікава історія – це персонаж, який прагне змінитися.

Проте в цій книзі мене зачарував образ хлопчика, чия дружба попри всі випробування сяяла сонцем поверх калюжі. У галереї найсвітліших дитячих персонажів саме він відтепер для мене найулюбленіший. Коли я чула враження про “Ловця повітряних зміїв”  на зразок “ця книга перевернула мій світогляд”, думаю, ішлося саме про життя цього дивовижного хлопчика, який зміг лишитися втіленням світла, навіть попри жахливі несправедливості, що одна за другою падали на дитячі плечі.

Водночас варто зауважити, що в цій книзі всі образи мають свою історію: батько Аміра, батько Гасана, їхні матері, вороги, кохані… Кожен із них – цеглинка в трагічній історії Афганістану, але водночас і приклад загальнолюдських, усім зрозумілих і без історичного контексту людських драм.

Не тільки мелодрама

Роман «Ловець повітряних зміїв»  належить до тих книжок, які читаються за один підхід, бо відірватися від тексту неможливо. Історія динамічна, подій багато, як і несподіваних поворотів, стиль легкий. Одним із недоліків, як мені здалося, є умисна мелодраматичність окремих сцен. Я, наприклад, не дуже люблю бачити шви, де автор втулив якусь сцену саме заради ефекту розчулення. Тоді я не розчулююся, а навпаки іронізую. Проте, читаючи «Ловця», я плакала.

І хоч кількість виплаканих сліз — так собі критерій оцінки книжки, усе ж саме через зворушливість цієї історії я б радила почитати її усім. Особливо тим, хто з якихось причин хоче «знову стати хорошим» і не знає, чи це можливо.

Схожі книжки: «A Thousand Splendid Suns», «Я — Малала» (бо теж про талібан), «Три товариші» Е.-М. Ремарк (але дуже опосередковано, бо про справжню чоловічу дружбу).

Тетяна Синьоок