Як видатний музикант міг сплутати власну дружину з капелюхом? Що відбувається, коли людина перестає впізнавати власне тіло або набуває феноменальної пам’яті, чутливості й мандрує світами, які медичними термінами не передати? Як пацієнти, неспроможні логічно висловлюватись, виявляють брехню світових лідерів?

Олівер Сакс — британський невролог, який присвятив медичній практиці у Нью-Йорку понад 50 років праці, торуючи шляхи до загублених світів пацієнтів, які здавались безнадійними для медицини та суспільства, і перетворюючи клінічні спостереження на вражаючі літературні твори. Газета «Нью-Йорк Таймс» навіть назвала його «поетом-лауреатом медицини».

Найвідоміша з його книжок — «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом»; за її мотивами створені численні театральні постановки, екранізації та навіть рок-пісні. Українською мовою книжку видано в перекладі Олени Опанасенко, стипендіатки міжнародної програми Deutsche WElle.

Ця книжка — не лише про медицину. Цитуючи слова канадського колеги Вільяма Ослера, Сакс пише: «Розмовляти про хвороби — це наче переповідати історії «Тисячі й однієї ночі».

Його «романтична неврологія» не зводить пацієнтів до набору симптомів. Описовій практиці патологій Гіппократа він протиставляв цілковито інакшу — живу, «романтичну» неврологію: «Історії патологій стають надбанням науки, проте нічого не повідомляють про самого хворого та його власну історію, за ними неможливо побачити особистість з її життєвим досвідом, боротьбою за виживання, двобоєм з недугом. Серед сухих фактів історії хвороби «суб’єкт» відсутній, у службових фразах сучасних анамнезів лише побіжно згадують про людину («трисомія, альбінос, стать жіноча, 21 рік»), тож такі описи можуть стосуватися людини так само, як і піддослідного щура. Якщо ми хочемо повернути до центру уваги людське створіння — стражденну і зболену боротьбою істоту, — ми маємо поглибити історію хвороби, надати їй оповідальної форми. І завдяки цьому перед нами з’явиться не лише «щось», а й «хтось» — реальна особистість, а не лише тіло, пацієнт та його хвороба».

Цю книжку варто прочитати, навіть якщо ви не цікавитесь неврологією чи медициною. Бо наш розум і те, як він працює, навіть у свободі свого безумства — ймовірно, найцікавіша історія з усіх можливих. Надто ж коли цю історію пише Олівер Сакс.

ДОВІДКА «Дня»

Олівер Сакс (Oliver Sacks) народився у Лондоні 9 липня1933 року в родині лікарів і науковців. Він здобув медичну освіту в Оксфордському університеті, проходив ординатуру в лікарні Маунт Сіон (Mt Zion Hospital) у Сан-Франциско і в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. 1965-го переїхав до Нью-Йорка, де працював професором кафедри неврології у Школі медицини Нью-Йоркського університету, а також неврологом-консультантом Будинку опіки католицької спільноти Малих сестер убогих. На запрошення читав лекції у британському Ворикському університеті. Мав численні публікації в часописах New York Review of Books, New Yorker і в багатьох медичних виданнях. Найпопулярнішими з його книжок є «Музикофілія», «Чоловік, що сплутав дружину з капелюхом» та «Пробудження» (екранізовану версію твору було номіновано на три премії «Оскар»).

Помер доктор Сакс 30 серпня 2015 року. Напередодні він поділився роздумами про власний життєвий досвід в інтерв’ю «Нью-Йорк Таймс»: «Я збрехав би, якби сказав, начебто ніщо ніколи не лякало мене в моїй роботі чи в моєму житті. Та зараз, озираючись на цей шлях, я лише відчуваю, як мене охоплює безмежна вдячність.  Я відчував, я мислив — а це вже само по собі є великим щастям і незабутньою пригодою на цій неймовірній планеті».

Більше інформації про науковий і творчий спадок Олівера Сакса можна довідатись на сайті www.oliversacks.com.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК