Непросто змиритися з тим, що покладатися можна лише на себе, а явища, які важко пояснити, не обов’язково з’являються внаслідок дії чогось магічного. Можливо, наука потребує часу, щоб розібратися з причиною їх виникнення? Страх керує нами: змушує вчасно зупинитися або надавати непізнаному химерних чи гіперболізованих форм.  

Правда обростає міфами. Саме з них ми й знаємо майже про всіх створінь, що увійшли до «Книги вигаданих істот» Хорхе Луїса Борхеса та його співавторки Маргарити Герреро. Цей творчий дует за алфавітним принципом упорядкував енциклопедію фантастичної зоології, яку суголосно «породжувала людська фантазія» протягом багатьох століть. Подано назви тварин, їхній опис і найхарактерніші звички; вказано джерела інформації для статей. Читати можна не в послідовному порядку. Автори у вступі зазначили: «Ми воліли б, щоб допитливі читачі часто зверталися до неї, як люди, котрі бавляться мінливими картинками калейдоскопа». Вигадані істоти – відголоси людських думок Якщо би хтось із нас уперше побачив вершника, то, мабуть, у голові також би постав образ Кентавра. Наші предки анімалізували майже все. Навіть світобудову. Про Багмута: «його перетворили на рибу, яка плаває в бездонних морях, а на рибу силою уяви поставили бика, на бика – скелю з рубінів, на скелю – ангела, на ангела – пекла числом шість, на пекла – землю, а над землею – сім небес» . Це своєрідний космологічний доказ існування Бога: «кожна причина потребує причини попередньої, а отже, постає необхідність обґрунтувати першопричину, щоб не продовжувати до нескінченності» .  

Цікаво, як одна думка лягала в основу чогось масштабного й колективного. Проте деякі істоти мають єдиного творця. Колись під час навчання у школі моєму класу запропонували виконати тест. Потрібно було намалювати вигадану істоту. Її вигляд, розташування, кольори мали вказати на психологічні характеристики кожної дитини. Таке завдання уможливлює проникнення в потаємне. Спогад про це наштовхнув на уважніше прочитання статей, що стосувалися тварин, вигаданих Францом Кафкою, Клайвом Стейплзом Льюїсом, Едгаром Алланом По та іншими. Що було в головах цих людей? Можна дізнатися, читаючи.  

Стосовно літератури, то знову натрапила на Руха – птаха, який запам’ятався із «Синдбада-мореплавця», також на Бальдандерса (зустрічається у шахрайському романі «Вигадливий Сімпліциссімус» Гріммельсгаузена); довідалася, що Честертон запозичив в «Апокаліпсисі» фразу – «чудовисько, повне очей», що стала метафорою ночі, а також трішки більше про історію Чеширського кота, якого прописав на сторінках своєї «Аліси» Льюїс Керрол. Роберт Льюїс Стівенсон запевняв, що залучив до власної літературної праці Брауні – шотландських домовиків (чоловічків брунатного кольору).  Окрім письменства, зазначу про повір’я. Китайські діти (як і наші) послуговуються замовлянням дощу: «Буде дощ-дощовиця, бо Шан Ян вже веселиться» . Варто зауважити, що в книзі є представники тваринного світу усіх чотирьох стихій. Така концепція була важливою для «гідності науки». 

Представники фантастичного зоосвіту Послуговуючись рекомендацією Борхеса та Герреро, калейдоскопічно зауважила для себе таких створінь: А Бао А Ку, чутливого до властивостей людської душі; Баранця, який належить як флорі, так і фауні (нищить усе навколо, а якщо зірвати – кровоточить); Бенші – голосіння за небіжчиком (привілей родів із чистою кельтською кров’ю); Двійника, який, можливо, став основою для виникнення висловів: «Друг – це другий я» Піфагора чи «Пізнай самого себе» Платона; істот із дзеркал, Мавпу Чорнильну, Моноклів; Норн – трьох дів, що тчуть людські долі.

Якщо хтось думав, що є лише один вид дракона, єдинорога, німф тощо, – помилився. У книзі йдеться про їхні різновиди. Виокремила для себе статтю про дві метафізичні істоти. Вона стосувалася питання про походження ідей. Декарт говорив про природжені. На противагу Кондільяк створив «чутливу статую», яку наділив нюхом: відчуття аромату жасмину, потім троянди, гвоздики; запах є у свідомості – маємо увагу; він залишається, коли зникає подразник, – пам’ять; теперішнє й минуле враження призводять до порівняння; аналогії та відмінності – до судження; порівняння та судження лягають в основу роздумів; приємний спогад кращий неприємного – з’являється уява. Зароджується розум, воля, поняття кількості, зрештою «Я». Ще в цій історії йдеться про «гіпотетичну тварину» Лотце, що кінцем чутливого вусика розрізняє рухоме від нерухомого. Зауважила, що хоча й наявні поодинокі ілюстрації, варто зобразити в маленькому форматі кожну з істот. Наприкінці подано розлогий коментар. Було би цікаво, якби хтось взявся доповнити видання й зібрав матеріал з усього світу. Думаю, нашим Мавці, Перелеснику, Бабаю та іншим знайшлося би місце. Насамкінець зазначу, що в книзі є загадка Сфінкса: «Яка істота має чотири, дві або три ноги, і що більше їх має, то вона слабша?». Упевнена, багато хто знає відповідь. А хтось віднайде її під час читання.