Минулого року вони видали арт-бук "Скриня. Речі Сили". Тепер, до Форуму видавців, виходить продовження "Скрині". "Наречена" - чергова порція того, що варто рятувати від забуття й глобалізації, - говорить авторка Ярина Винницька.

Як виникла ідея такого видання?

Наші проекти - це все плоди великої любові - любові до традиційної культури. Ми не професійні етнографи, а лише "любителі", адже дуже любимо те, що робимо. Це labour of love, яку ти не можеш не робити. 
Темою нового арт-буку є весільний костюм. Наше життя, як і наша психіка, тримається на трьох "реперних" точках - народження, секс, смерть. І весілля є найважливішим ритуалом поміж народженням і смертю - це своєрідна ініціація, перехід у іншу якість. Тому довкола такої знакової події витворився цілий культурний пласт - складна система ритуалів, особливі пісні, особлива їжа, особливий одяг. У фокусі нашої уваги - розкішний весільний одяг різних регіонів України - шиті на весь рукав сорочки, ткані шовком плахти, золоті дукачі, срібні салби, пишні вінки. Хоча, насправді, наша історія, як і всі казки на світі - це також історія про пошуки справжнього щастя.

Як ви створювали книгу і добирали матеріал?

Ми, спільно з Національним музеєм Івана Гончара, а також разом з відомими львівськими колекціонерами Уляною Явною і Роксоляною Шимчук, вибрали найкраще з того, що навишивали, наткали українки протягом останніх ста років. Потім запросили до фотосесії найвродливіших українок з-поміж наших знайомих. Серед них - всесвітньовідома українська диригентка Оксана Линів, знана колекціонерка і реконструкторка старовинного одягу Оленка Дідик, чарівні доньки президента Віктора Ющенка. Під пильним наглядом професійного етнографа Ігора Перевертнюка виокремили найцікавіші факти про найцікавіші артефакти нашого національного весільного посагу і подали це так, щоб було цікаво дитині. Хоча, впевнена, дорослі також віднайдуть у книзі багато цікавого і нового.

Теперішня Україна - територія суцільного несмаку. З нами щось катастрофічно не так на духовному плані, раз ми стали творцями таких нових стилів, як "бикоко" і "пшонка-стайл". З появою масового виробництва ми втратили високий канон, притаманний традиційній культурі. Автентичні речі - ужиткові, часто створені примітивними знаряддями чи на грубому домотканому полотні - є справжнім високим мистецтвом, справжнім "от-кутюр"

Там є загальноукраїнська шафа-купе, що вміщує придане з усіх регіонів, є інтерактивна частина, як от Дерево Роду, яке можна заповнити іменами і фотографіями своїх родичів, оздобити рамкою і повішати на стіну. Адже весілля - це про об´єднання двох родів.

Вибрати образи для книги з такого розмаїття непросто.

Найважчими були дитячі фотосесії. Оскільки книга, в першу чергу, для дітей, а також, як відомо, більшість дівчаток просто одержимі архетипом "принцеси-нареченої", з малих літ приміряють мамині шпильки чи роблять собі фату з тюлі, то ми вирішили залучити дітей у творчий процес. Дитяча студія "Орелі" при музеї Гончара під керівництвом Мирослави Вертюк, одяг, відтворений за автентичними зразками студією дитячого одягу "Аденчик-Баденчик", і просто магічний фотограф Віктор Попіль, сотворили чудо - дитячі фото вийшли настільки чарівними, що ми вирішили випустити їх окремою серією листівок.
Крім того, Етно-галерея Роксоляни Шимчук має унікальну колекцію дитячого автентичного одягу Західного Поділля, Покуття, Гуцульщини, і ми не могли обійти її увагою.

Чому книга розрахована саме на дітей?

Традиція - це, в першу чергу, про передачу знань - від бабці до внучки, від серця до серця. Тому для мене книга - це така символічна передача найціннішого. А ще це спроба інфікувати любов´ю до свого тих, хто завтра буде вирішувати долю цієї країни, і нагода привити маленьким українкам гарний смак. 
Теперішня Україна - територія суцільного несмаку. Для мене краса і естетика - це категорії духовні, а зовсім не матеріальні. Тому з нами щось катастрофічно не так на духовному плані, раз ми стали творцями таких нових стилів, як "бикоко" і "пшонка-стайл". З появою масового виробництва ми втратили високий канон, притаманний традиційній культурі. Автентичні речі - ужиткові, часто створені примітивними знаряддями чи на грубому домотканому полотні - є справжнім високим мистецтвом, справжнім "от-кутюр". Всі ці артефакти помарковані вічністю, як знаком якості. І я б хотіла повернути цей високий канон у масову свідомість українців.

Образ нареченої у сорочці з домотканого полотна стає актуальним? Українська мода повертається до минувшини?

Гадаю, зараз у моді не наречена у сорочці із домотканого полотна, а наречена у сорочці, вишитій десь у Китаї яскравими маками. Справжня автентика далі залишається культурною резервацією, адже хто з українок зможе відрізнити борщівську сорочку від поліської чи полтавську плахту від гуцульських запасок? Тому наші арт-буки - це спроба вийти за межі цієї резервації і зробити елітарне масовим.

Валерія Радзієвська