Re: цензії

У рамках Книжкового Арсеналу відбулась розмова «Інакшість як доля чи вибір» за мотивами книжки оповідань Катерини Калитко «Земля загублених, або Маленькі страшні казки». Захід пройшов у рамках спеціальної програми Ірини Славінської «Я – Інший в дзеркалі».

За словами модератора Олександра Вешелені, нова книжка Катерини Калитко – це подія великого масштабу. Про неї можна говорити у багатьох контекстах, у тому числі – у контексті інакшості. Бо якщо і є щось, що об’єднує усіх героїв книги, – то це, власне, інакшість.

«Розуміння інакшості, неформатності приходить тоді, коли починаєш усвідомлювати себе як особистість у соціумі, – вважає Катерина Калитко. – Ти приходиш до думки, що щось не так із реакцією соціуму на тебе або з твоєю реакцією на правила, за якими він живе. У мене це було десь у 13-14 років. Це вибір власної життєвої програми, поля діяльності, мови, яку ти називаєш сенсом свого життя. Це твоя відповідальність за те, щоб долати труднощі, які виникають у зв’язку з твоїм вибором. Ці перші долання опору середовища і перші моменти, коли я себе переконувала, що варто йти обраним шляхом – перші кроки в моєму усвідомленні своєї інакшості».

У новій книзі, на яку читачі чекали майже десять років, письменниця створила цілісний світ, де герої мандрують з оповідання в оповідання. «Історій було значно більше, – розповідала Катерина Калитко. – Але потім я зрозуміла, що герої поділилися на свої архетипи, і мусять залишитися саме вони та взаємодіяти між собою. Адже було кілька ключових точок, на яких хотілося наголосити. І найкраще це роблять саме ці герої. Навіть тоді, коли доводиться не надто щасливо проживати своє життя, вони розповідають про переломний момент у суспільстві, на який варто звернути увагу».

«Земля загублених» Катерини Калитко – про те, як впливає на нас усіх і як формує долі наша (не)обрана географія. І наскільки далеко мандрує з нами та, що була для нас першою. «Багато хто прочитуватиме тут Балкани, але це тільки тонкий верхній шар, – говорила Катерина Калитко. – Насправді тут більше України, віддзеркаленої, архетипної, побаченої в незвичному ракурсі. Наприклад, одна з центральних неназваних тем – Крим. І ще це книжка про інакшість як даність, про іншування як процес. Про майстерність і невміння із цим жити. Про те, як багато означають одне для одного люди, як вони формують і ламають одні одних. Але й про те, що для всіх є місце і ніхто не є неістотним – на те й існує Земля Загублених».