На перший погляд обидва твори видаються легкими фарсами, в яких принцип гри підкорює весь художній часопростір. Проте таке поверхове сприйняття не відкриватиме читачеві усіх смислів, закладених у п’єсах, і не вичерпуватиме усієї її метафізичної складності.

Джанікашвілі Баса. Angry Bird: п’єси.; пер. з грузин. Георгій Арабулі. — К.: PR-Prime Company, 2016 — 104 c.

«Angry Bird» — нетиповий для нашої літератури приклад диджимодернізму. Цей напрям літератури пост-постмодернізму в особливий спосіб експлуатує можливості віртуального середовища. У п’єсі, яка видається творінням абсурдистського ґатунку, чимало комп’ютерних елементів (починаючи від самої назви, що є водночас назвою комп’ютерної гри, до гри з читачем, якому запропоновано обирати різні фінали залежно від власної готовності). Проте водночас у цьому прикладі пост-постмодернізму поставлено й кілька доволі складних запитань, які мають фундаментальне значення для побудови відкритого суспільства сьогодні:

у чому полягають базові релігійні відмінності між людьми (християнами та мусульманами)?

Чому люди у певний момент починають ставити «незручні запитання» тим, хто у традиційній (ідеологічно заангажованій?) системі цінностей вважається незаперечним авторитетом? Чому люди здатні убивати одне одного через релігійні відмінності? Що, зрештою, визначає сутність людини (чоловіка й жінки): здатність «продукувати» війну (агресію, жорстокість); материнство?

У творі Б. Джанікашвілі небо й пекло (з традиційного світосприйняття) перевертаються й міняються місцями. Перед нами текст, який порушує проблеми релігійної нетерпимості, що водночас межують із проблемами нетерпимості міжособистісної. Як результат, людство дедалі більше уподібнюється до комп’ютерного вірусу, що пожирає власне середовище, а потім і себе. Гіо і Хатуна — представники молодшого покоління, яке стало заручниками віртуального світу і різних його матеріальних ґаджетів. Їхні батьки — Тома й Хасан — так само заручники, тільки іншої реальності — простору ідеологічно-релігійних розходжень і взаємної ненависті. Колись вони були навіть друзями, проте якась життєва нісенітниця змусила їх перетворитися на непримиренних ворогів, здатних сіяти ненависть.

«Angry Bird» — це п’єса про несвободу, про «демонів», які й досі визначають людську поведінку.

І ці демони остаточно штовхають людину до світу «без Бога». «Тату, а наш бог — він який?»  — запитує Хатуна (с. 7). «Мені цікаво, я ніколи його не бачила» . У сконструйованому у п’єсі світі Бог таки помер, і не лише як інституція, намісниця Бога на землі, а й як онтологічна і метафізична сутність. У свідомості героїв відбувається тотальна «деконструкція», перезавантаження уявлень про релігійну ідентичність. Натомість тепер головний ідол, що керує свідомістю, — «лялька», віртуальний монстр, що з’являється у результаті «неприродного коїтусу». Сцена інтимної близькості написана як пародія на сучасне суспільство, яке в інтимному акті копіює порнографічну віртуальність. Тепер юнак і юнка навіть не знають, як відкрити для себе заборонений світ без допомоги порнофільму.

У п’єсі чимало сучасних соціальних міфів піддано деконструкції.

У результаті коїтусу, що постає «симулякром порнофільму», народжується монструозна дитина-лялька, яка пожирає людські душі й свідомість. У такому разі можна було б сказати, що тексти Б. Джанікашвілі ставлять перед сучасним читачем важливі для гуманізму запитання. Це своєрідний текст, який є антиподом «Життя Пі» (Я. Мартель). Якщо у романі про Пі створено простір трансрелігійності, де представники різних конфесій спокійно не просто уживаються, а й обмінюються сакральним знанням, то у «Angry Bird» показано кризу поліконфесійності, коли неможливо побудувати відкритий до «Іншого» світ, позаяк у головах його мешканців укорінилися непереборні «кордони».

Ця книжка, безперечно, знайде своїх читачів у нас, позаяк має чимало важливих евристичних ідей і больових запитань, на які важливо знайти відповідь, якщо ми не хочемо перетворити ХХІ століття на простір тотальної ворожнечі.

Дмитро Дроздовський