Цьогоріч він потрапив до фіналу конкурсу "Книга року BBC". Книжка вийшла у львівському "Видавництві старого лева". Дія відбувається у четвертому тисячолітті після перемоги фашизму. Головні герої – журналіст видання "Голос Рейху" і Маша, самка стора – істоти з людським тілом, яких суспільство перестало вважати людьми. Книжка рекомендована для аудиторії 18+, містить моторошні сцени. Більше про роман, людську жорстокість у розтині, маніпуляцію свідомістю та сучасні досягнення російської пропаганди Ярослав Мельник розповів Gazeta.ua./a>

- У книжці говорю про інстинкти. Це сильна річ. Якщо ви зачіпаєте інстинкти, можна увійти в душу людини. Цікаво, що більшість фанів мого роману - жінки. А казали, це чоловіча проза, і для неї треба мати міцну нервову систему. Дивовижно, 80 відсотків захоплені жінки. Можливо, це дійсно не слабка стать, а сильна.

Можливо, тому що роман про любов?
- Але любов там незвична. Герой же не розуміє, що його кохана людина. Прочитується мотив Попелюшки. Наче різні класи, вона бідна, він багатий. Але Маша опущена до такого рівня, що вона не просто бідна. Вона взагалі не людина.
Пройшла тисяча років, як перемогли нацисти. Наприкінці нашого століття взяли реванш. Що може бути, бо праві сили беруть верх кругом у Європі. Уявляєте, вони травили людей газом в Освенцимі, робили з людей мило – і ще додати тисячу років. У книжці всі вони живуть у системі брехні. Як у Росії зараз. Повністю перекрита свідомість. Як росіяни думають, що у нас нацисти, так і там думають, що стори - то тварини. Нічого, що у тих людське тіло. І ось герой закохався у Машу. Він її бив, як тварину, а вона йому відповідала ніжними почуттями. Він став відчувати жах, а раптом це людина. Ні, якщо тварина – це нормально, можна бити, вбивати. Поступово це міняється. Герой закохався і поступово сам стає людиною. І дивиться вже знизу вверх на неї, як закоханий.

Чому людину можна переконати у всьому? 
- Тому що людська психіка дуже слабка. Доведено психологами. Я багато років працював як психолог із жіночими журналами, досліджував цю тему. Людська психіка не створена, щоб існувати у світі сучасних мас-медіа. Якщо використати певні технології обробки свідомості, вас можна у будь-чому переконати. Це винайшли ще в сталінські часи, але розвинув Геббельс – для цього треба повторювати одну й ту ж брехню кожен день простими фразами. Геббельс сказав: дайте мені засоби масової інформації на три місяці – я з будь-якого народу зроблю стадо баранів. Але які тоді були засоби масової інформації? Газети, радіо і кіно.

А Путін має телебачення.
- Так, зараз телебачення і інтернет. І працюють професіонали. Вони вже обробили не тільки російський народ, а й західні. Живу у Франції – вони вже мені словами Путіна говорять. Наша держава нічого не робить, щоб протистояти пропаганді. Є Russia Today, їх дивляться мільйони. Тому що вони вклали в це мільярди. Вкладіть ви, відніміть з інших сфер. Бо це інформаційна війна, а війна не може йти без копійки. А треба перемогти цю пропаганду. Тим паче, що за нами правда. Є така помилкова думка, що правда сама собі дорогу проб´є. Але це – неправда. Треба використовувати ті самі пропагандистські засоби. Але для правди. Наприклад, у Франції, їдеш у машині, слухаєш радіо – російський супутник мовить французькою. У вухах французів – російська пропаганда. А де українське радіо? Його навіть в Україні немає. Воно російською мовою говорить. Це мають бути дуже розумні політики у верхах, які би не жаліли грошей на те, щоб перемогти.

Тобто, світ зараз перетворюється на героїв вашої книги?
- Так, у моїх героїв оброблена свідомість протягом тисячоліття. І врешті, герой починає відчувати до Маші людські почуття – кохання. Він її б´є, а вона його обнімає і плаче. І через ці почуття в нього змінюється свідомість. На щастя, є й інші люди в романі, які так само думають. Вони виступають за те, що стори – теж люди. Долучаються до цієї боротьби. І врешті, ця Маша стає людиною. Стори ж були відлучені від культури. Не знали, що таке чистота, людські почуття. Герой з Машею втікають у гори, він її починати вчити. У певному сенсі, він її створює. "Вона стала людиною", - каже. "Ні, вона була людиною. Просто їй не дали можливості розвинутися", - заперечують йому інші. Усе залежить від умов, в які поставлять людську істоту. Ми - просто тіло. Мауглі - людина, яка виросла серед звірів - як звір, буде просто гавкати. А дайте його на Борщагівку – він виросте борщагівським. Дайте його у культурне середовище – він виросте культурним. Створіть, будь ласка, у Києві на Борщагівці культурне середовище. А там жах - жодного театру, бібліотека страшна у двох кімнатах, стільці зв´язані шнурками від черевиків, бо розвалюються. Тоді у нас і виросте "борщагівська" нація. Ні, там живуть хороші люди. Але це метафора.

Скільки ми вкладемо коштів у культуру, така в нас буде нація. А нащо нам нація корупціонерів, злодіїв, бандюг, хамів? За що ми тоді воюємо? Ми кажемо, що ми за історію, за Україну. Але Україна – це не просто земля, будинки. Коли була війна, у Британії задумали економити гроші. Почали зрізати кошти з різних сфер, з культури теж хотіли. Але Черчилль тоді сказав: з культури не можна. Заради кого ми тоді воюємо, для дебілів, які будуть? І вони тоді додали до культури, а з усіх інших галузей зняли. Це політик якого рівня був? Таких небагато. Ми кажемо - Україна, патріотизм. Але Україна – це людина. Вона має бути окультурена, мати вищі почуття. А якою може вирости людина в таких умовах? Держава нехай вкладе гроші у бібліотеку, де мають бути стіни зі скла, багато світла, куди б люди приходили, як у храм. Немає такої бібліотеки. Кажуть, так люди ж не підуть. Підуть. Якщо вона стоятиме там і буде безплатна. Вони тягнутимуться, бо буде мода. А якщо нема куди іти, нема де сісти. Щоб сісти десь на Борщагівці, треба на зупинці сідати. Що ви хочете, що люди там такі? А яким їм бути? Вони обірвані, не мають, де відпочити. Чому люди не читають? Зробіть їм бібліотеки, як у Франції. Там кожен квартал мусить мати бібліотеку і театр, інакше не будується. Сквер, щоб серед троянд почитати книжку, подивитися на квітку, відпочити душею. А потім кажуть - французи такі розслаблені, добрі, в них умови створені. Усе зав´язане. Так і у моєму романі – якщо Маша живе у хліві, то вона і буде майже тварина. Коли потрапляє у людське середовище, живе з цим героєм і він її навчає культури – стає людиною. Одягає плаття, йде – і вона вже гарна жінка. У кожній жінці живе така Маша. Це такий філософський метафоричний роман. Я б не сказав, що він такий жахливий.

Чи правда, що багато читачів після прочитання роману стає вегетаріанцями?
- Правда. Роман вийшов спочатку у Литві. Там третина моїх фанів - вегетаріанці. Я навіть не думав про них. Ми ж так само ставимося до тварин, як герої до сторів – ріжемо їх, їмо. Чим більше м´яса ми їмо, тим більше їх, бідних, ріжуть. А що, вони не мають права жити?

А ви теж вегетаріанець?
- Мене часто питають. Міг би брехати. Але після того роману я дуже рідко їм м´ясо. По-перше, їсти м´ясо щодня – це шкідливо. По-друге, подивіться, як вбивають тварин – жах. Живих корів кидають у м´ясорубку. Але ж ми цього не бачимо, ми бачимо вже котлети. В Індії живуть без м´яса – і нормально, здорові люди. Правда, у них кухня така смачна, що й не помічаєш. Це багатоплановий роман, дозволяє думати про різне. А потім - хепі-енд, у книжці все добре закінчується. Можливо, трохи голлівудський сюжет. Але це в людській природі – усі наші казки такі. Спочатку жах, вовк з´їв бабусю, а потім усе добре. Письменник не повинен занурювати читача в депресію. Цей роман світлий. Але щоб побачити це світло, треба пройти через жахи.

Олена Павлова