Re: цензії

Олександр Бойченко, колумніст і критик, видав книгу колонок, які назвав сюжетною публіцистикою. На 50 відсотків, як і було обіцяно, це справді історії, часом вигадані, часом ні. Але залишаються інші 50.

Бойченко має гостре перо і подекуди влучає в ціль. Він має також і добре вухо і подекуди чудово описує пригоди своїх знайомих, близьких і випадкових.

Хтозна, як Бойченко так домовився з журналом Країна, де друкувалися ці колонки, що ані журнал не згадано, ані дат, коли ці колонки вперше виходили друком. Це трохи заважає.

Зокрема й тому, що колонки розміщені не в хронологічному порядку, і раптом третя колонка-оповідання – про Ющенка, який іде на вибори, про давно забуті Безрадичі і таке інше.

А наступна колонка вже про те, як автор чудово проживе без Криму. Аж хочеться порадити автору перечитати власну ж колонку “Суцільні Басараби”, де він робить висновок, що дарма класик української літератури Василь Стефаник поліз у політику.

Бо політики у цій підбірці дуже багато. Бойченко має виразну про-західноукраїнську та про-україномовну позицію.

Крим і Донбас, на його думку, нехай гуляють, Східна Україна неєвропейська і ніколи такою не буде, хоча і старій Європі, як скоро розуміє читач, Бойченко та решта України далеко не так цікаві, як цікава вона сама Бойченкові.

На адресу жінок зі східної Україні він інколи дозволяє собі просто негідні заяви, наприклад, у нарисі “Між двома Папами”.

Якби не ці півбочки дьогтю в бочці, де на мед лишилося лише 50 відсотків місця, книга мені сподобалася б куди більше.

Олександр Бойченко – талановитий письменник. Ця збірка багатьом дозволить замислитися чи принаймні посміятися.

Оповідка “Воїстину воскрес” дозволить зробити і те, і інше. Сподіваюся лише, що наступна книга його вибраних творів буде вибраною трохи ретельніше.

Світлана Пиркало