
Re: цензії
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|БуквоїдБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
- 26.05.2025|Інна КовальчукДорога з присмаком війни
Видавничі новинки
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
- Семенова Юлія. "Well Done"Книги | Буквоїд
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Ні кола, ні двора, ні курячого пера
Відомі українці просять владу допомогти поету Василю Голобородьку з житлом у столиці й перевезенням архівів з окупованого Луганська
Є мудре прислів’я: хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани. 69-річний поет із Луганська Василь Голобородько й не думав нікого смішити. Жив собі спокійно у скромній квартирці на першому поверсі в п’ятиповерхівці, перебудованій iз колишнього гуртожитку для хіміків. Голобородько переїхав до шахтарського міста, коли поховав дружину, сільську бібліотекарку Юлію Луценко, і старшого сина Павла, який розбився на мотоциклі. До того майже все життя Василь Голобородько мешкав у селі Андріанопіль Перевальського району Луганщини. Ніколи не хизувався тим, що на Заході виходили його книжки, захищалися по них дисертації, його поезію вивчали в кращих університетах світу. До пенсії Голобородько працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком. Вирощував картоплю, тримав корову, заготовляв сіно. У вільний час писав. Аж донедавна.
Коли Луганськ почали обстрілювати, по сусідству один за одним руйнувалися будинки, щохвилини лунали постріли, вибухи, гинули мирні люди, Голобородько чекав «нормальної ситуації». По телефону з київськими колегами по цеху ділився планами, що «треба чекати, поки Національна гвардія не зайде. Буду пересиджувати». Одного дня поет виглянув із вікна на першому поверсі й побачив купу сміттєвих пакетів. Люди боялися виходити на вулицю, весь непотріб викидали просто з вікон. Життя під постійними обстрілами перетворилося на пекло. Довелося кинути все, що поет нажив за життя. Липневого дня Голобородько відірвався від комп’ютера, за яким проводив весь день, досліджуючи українські народні казки і розгадуючи прихований у них зміст, залишив у Луганську всі свої архіви, рукописи, наукові дослідження, велику бібліотеку та збірку унікальних листів, серед яких — листи до Василя Стуса та Миколи Бажана, і подався до друзів у столицю. Його тимчасово поселили у кімнаті Будинку творчості письменників в Ірпені, який призначений передусім для проживання в літню пору. Сьогодні відомий у світі поет на старості літ залишився без даху над головою, і за душею — ні гроша. «Він не має теплих речей і коштів, щоб орендувати житло в Києві», — б’ють на сполох відомі українці.
Тож днями Ліна Костенко, Ада Роговцева, Степан Хмара, В’ячеслав Брюховецький, Оксана Забужко, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Юрій Андрухович та інші громадські діячі звернулися з відкритим листом до Президента, Прем’єр-міністра та київського міського голови з проханням підтримати поета з Луганська.
Майже сто письменників, науковців, акторів, режисерів, музикантів просять владу допомогти Голобородькові з евакуацією з окупованого Луганська цінних рукописів та архіву, а також забезпечити поета житлом у Києві. «За часів Президента Леоніда Кучми за видатні заслуги перед культурою отримали житло від держави так само «вимушено бездомні» письменники Олег Лишега, Михайло Григорів, Євген Пашковський та Олесь Ульяненко, — ідеться в листі. — Віримо, що ви теж підтримаєте цю традицію, адже ситуація є унікальною, і жоден із письменників, що мешкали на окупованих територіях, так не потребує допомоги».
НА ЗАМІТКУ
«Коли знаєш, що такі люди є в твоїй культурі, — легше дихається»
Василь Голобородько народився в селі Андріанопіль на Луганщині. Член Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені Василя Симоненка та Миколи Трублаїні. Книжка для дітей «Віршів повна рукавичка»
В. Голобородька отримала відзнаку The White Ravens та внесена до міжнародного каталогу як одна з найкращих у світі книжок для дітей. Його твори високо відзначали Іван Дзюба, Андрій Малишко, Василь Стус, багато науковців і письменників молодших поколінь. Нобелівський лауреат із літератури Йосиф Бродський у 80-х заявляв, що з українських поетів гідний цієї премії передовсім Василь Голобородько.
Нині Український ПЕН-центр та низка міжнародних організацій готують документи для висунення Василя Голобородька на Нобелівську премію 2015 року від України. Письменниця Оксана Забужко називає Василя Голобородька найвидатнішим поетом ХХ століття і дорікає суспільству, що всі його забули. «Вистачить просто прочитати навмання один-два вірші, щоб упізнати — справжній поет, яких на пальцях полічити в кожній літературі, а в Україні, в його поколінні — взагалі ніхто в цій «ваговій категорії» до його літ «не зберігся»: не той був «історичний клімат». Тож іще й тому — унікум: тихий, скромний, непомітний... і — непереможений! Такими теж бувають герої, любі діти, тільки вам їх, таких, не показували. Хоча насправді якраз вони-то й творять — і держать світ на плаву. Це й є той «вузький шлях» (за Сковородою), який «золотих батонів» не обіцяє, — але за яким єдиним людина ніколи в кінці не пожаліє... Символ, авжеж. І не тільки Донбасу... Просто», — наголошує Оксана Забужко.
Ольга Жук
Коментарі
Останні події
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»