Re: цензії
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
"У доносах в ЦК партії і КГБ писали, що розбещую дітей своїми книжками"
— Легше жити на світі, коли є такі люди.
Це один із найсонячніших дитячих письменників. Він усіх так і називав: сонечко, — каже видавець Іван Малкович про письменника Всеволода Нестайка.
Він помер 16 серпня в Києві на 85 році життя. Його трилогію "Тореадори з Васюківки" нині вивчають у школі. А на казках-повістях "Незнайомка з країни сонячних зайчиків", "Чудеса в Гарбузянах", казці-повісті "Пригоди в лісовій школі" виросло не одне покоління українців.
— Народився я у Бердичеві, мій батько був на Галичині січовим стрільцем. Його розстріляли 1933-го, коли мені було всього 3 роки, — розповідав Всеволод Зиновійович 2011-го.
Він зустрів тоді в коридорі своєї квартири в центрі Києва. Був одягнений по-домашньому, у светрі, але з-під коміра вибивалася білосніжка сорочка. Письменник дивився вбік і озирнувся тільки на звук мого голосу. Зрозуміла: він не бачить. Ми сіли за круглий стіл. Господар відповідав на запитання, або розповідав, що йому хотілося, дивлячись перед собою величезними карими очима.
— Мій прадід із роду по матері був кріпаком у Тадея Рильського — батька відомого поета. Я Максимові Тадейовичу про це ніколи не говорив, бо йому, мабуть, було би неприємно.
Мати Всеволода Зиновійовича вчителювала, вдома розмовляли російською. Але сина віддала в українську школу: бо має знати мову батька. Під час Голодомору родина виїхала до Києва — там вижити було легше.
— Змалку я дуже хворів, мама залишала мене вдома самого. Замість плакати, населяв самотність веселими істотами й вигадував дивовижні пригоди. Я хотів стати капітаном або художником, але з дитинства бачив погано. Перше оповідання про мисливця на тигрів написав у 8 років. А коли став по-справжньому дорослим, страшенно захотілося повернутися в дитинство: догратися, досміятися, добешкетувати. Вихід був один — стати дитячим письменником. Ще 1956-го надрукували "Шурка і Шурко", потім — "Країну сонячних зайчиків", а 1964-го вийшла перша частина "Тореадорів із Васюківки".
Я простягла своїх "Тореадорів", 1980 року випуску. Всеволод Зиновійович підписав стоячи, навмання, тому напис вийшов навскіс.
— "Тореадорів" я писав вечорами на роботі, у видавництві "Веселка". Бо вдома була комунальна квартира. В одній кімнаті — я, дружина, донька, мама. У нас і стола письмового не було. Вже не кажу про холодильник і телевізор. І якось жили, — сміється. — Для "Тореадорів" брав відпустку у Будинок творчості в Кончі-Заспі. Тягнув із собою друкарську машинку. Бажан гуляє алеями, а я пишу-пишу. Не хочу згадувати прізвища письменника, який доносив на мене в ЦК партії і КГБ. Мовляв, розбещую дітей своїми книжками. Мої герої, бачте, не радянські діти, бо закохуються, отримують двійки, провалюють екзамени.
Із 1957-го по 1987 роки Всеволод Нестайко завідував редакцією молодшого шкільного віку у видавництві "Веселка".
— Ми працювали разом 14 років, — згадує колишня редакторка Ольга Яренійчук, 69 років. — Робота наша потребувала великого зосередження, треба було кожну кому відчути. Тому старалися працювати, коли Нестайка не було. Бо, як він приходив, стіни і двері здригалися від сміху. Був людиною веселої вдачі, міг балакати з будь-яким сільським дядьком по півдня, записував за ним діалектичні словечка. Думаю, що й сюжети черпав. У ті часи за політичний анекдот могли запросто посадити. А в нас у редакції вони звучали. Розказував нам, що нині найталановитіший письменник — Григір Тютюнник. І ми запрошували Григора, зачиняли вікна й двері, і він читав напам´ять свої твори. Ми заклякали.
Нестайко казав, що набагато легше писати трагічне й сумне, а важко — смішне: "Для дітей треба писати весело. І щоб читала дитина книжку, не відриваючись. А якщо покине і піде грати у футбол, — нецікава книжка". Я на своїх дітях і чужих переконувалася, що російськомовні починали захоплюватися українською з "Тореадорів". Листи у "Веселку" приходили тоннами. Нікому так багато не писали, як Нестайкові. Пам´ятаю лист однієї мами: "Я лежала больная и не вставала. Сын начал читать "Тореадоры из Васюковки" и я выздоровела". Були критики, які закидали, що в його книгах є і суржик, і русизми. Але Нестайко хотів мову героїв наблизити до розмовної. Поки він почувався краще, ходив у "Веселку". Вже не бачив, але впізнавав нас по голосу. Знаю, що пережив мікроінфаркти.
— Якось Нестайко мені сказав: найважче писати для підлітків, найлегше — для дітей, — згадує письменник Андрій Кокотюха, 44 роки. — Коли пишеш для дітей, ти їх виховуєш, ти їм батько, а з підлітками можна говорити тільки на рівних. А це як ходити по канату. Я коли писав трилогію для підлітків, просив у видавця Івана Малковича, щоб книги прочитав Нестайко. Майстер схвально відгукнувся. Втім я не чув, щоб він про когось відгукувався погано. Він був людиною абсолютної доброти.
Всеволод Зиновійович прожив у шлюбі із дружиною Світланою Пилипівною, викладачем російської мови, понад 60 років. У них залишилася 60-річна донька Ольга і двоє онуків.
32 рази була перевидана трилогія "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка. Її перша частина вийшла 1964-го. 1979 року її внесли до "Почесного списку Андерсена" як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
Наталія ПАВЛЕНКО
Коментарі
Останні події
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
