Re: цензії

— Він належить до найпопулярніших за межами батьківщини польських письменників. За кількістю перекладів з ним конкурує лише Станіслав Лем, — продовжує Бойченко. — У Польщі дуже добре розвинена репортажна література. Можете уявити, наскільки добрим має бути автор, якого називають "імператором репортажу".

Основною темою репортажів Капусцінського були країни "третього світу". Він був свідком 27 державних переворотів у Африці, Латинській Америці, Азії. Чотири рази йому виносили смертні вироки. 1967 року Капусцінський переніс у Африці малярійне запалення мозку і туберкульоз. Після одужання прожив 40 років. Помер 2007-го на 75-му році життя.

Книжка має дві частини. "Шахіншах" описує революцію в Ірані 1978-го. "Імператор" — зміну влади в Ефіопії. Це найвідоміше видання Капусцінського. У світі його переклали 30 мовами, за ним ставили театральні вистави.

— Там змальоване повалення режиму імператора Гайле Селасіє в Ефіопії. Студентські протести, змова військових, поступове обмеження імператорської влади аж до арешту монарха — все це історичні факти. Але як Капусцінський їх викладає — він надає слово реальним людям з обслуги імператора. Кожен герой міг бачити лише свою ділянку роботи. Один має обов´язок підкладати під ноги господаря подушку, щоб імператор зі своїм малим зростом здавався вищим за підлеглих. Інший повинен витирати сечу за улюбленим песиком імператора. Тим, хто тільки прийшов чи йде до влади, ознайомитися з "Імператором" і "Шахіншахом" не завадило б. Зокрема — щоб затямити: ніхто не народжується тираном. Перетворення на кривавого деспота відбувається непомітно. І треба пильно за собою стежити, щоб не ввійти в історію ще однією проклятою потворою. Й іранський шах, і ефіопський імператор починали з гасел модернізації, реформ в економіці, медицині, освіті. Покращення життя вже сьогодні, у крайньому разі завтра. А закінчували свавіллям спецслужб і трупами демонстрантів.

Обидва репортажі поєднує тема повалення тиранів.

— Дикою є кожна країна, де владу не контролює суспільство. Там політична верхівка рано чи пізно втрачає зв´язок з реальністю. Люди не можуть повставати щодня. Вони довго терплять, але накопичують у собі ненависть. Тим часом уся владна сволота нахабніє дедалі більше. Але настає момент, коли люди масово виходять на вулиці. Якби Янукович мав чим думати, він подумав би: чим моє сьогоднішнє паскудство гірше за вчорашнє? Та нічим. Просто для кожної чаші терпіння котрась із крапель стає останньою. Зазвичай влада спочатку випускає проти активістів своїх відморозків — різні "Беркути" й ОМОНи. І громадяни розбігаються, бо страшно. Але коли чаша переповнюється, наша ненависть стає сильнішою за страх. Від цієї миті режим приречений. Іранський шах кидав на мирних вуличних демонстрантів армію з кулеметами і бронетехнікою. Люди гинули тисячами за день, але він усе одно мусив тікати з країни і невдовзі помер на чужині. В Ефіопії після революції стало ще гірше. Від країни відкололася Еритрейська автономія. А на сході за підтримки сомалійських сусідів за зброю взялися сепаратисти. Їх досі не вдалося цілком утихомирити. Паралелі очевидні і дуже не хотілося б повторити ефіопський шлях.

Книжка коштує 65 грн, має 294 сторінки.

Іван СТОЛЯРЧУК