Re: цензії
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан. Кому потрібна цензура?
Почнеш забороняти – не зупинишся.
Ось Держкіно почало забороняти російські фільми (ну, добре, якщо говорити більш коректно – фільми антиукраїнські). Заговорили також про маркування та ліцензування російських книжок (себто, звісно ж, не лише російських, йдеться про іноземні, хоча всім зрозуміло, що насамперед саме російських). Інформаційна війна набирає обертів. Можна не сумніватися, що торкнеться вона і телеканалів та друкованих видань, і окремих персоналій, котрі так чи інакше виявилися до цієї війни причетними.
І якщо бойкот окремих культурних героїв – справа добровільна (хочеш – бойкотуй, хочеш – займись чимось корисним), то з заборонами все це виглядає дещо інакше. Я б поставився цілком нормально до факту, що той чи інший фільм відмовилися брати в прокат мережі кінотеатрів, або ту чи іншу книгу не взяли книгарні – приватний бізнес дає нам право на максимальну суб´єктивність у виборі того, на чому саме ми будемо заробляти. Все було б нічого, якби в слові "держкіно" не було оцього "держ". І ось тут у мене особисто починають з´являтися сумніви.
Не те щоби я виступав адвокатом диявола. Всі чудово розуміють, про що йдеться. Всі бачили ці видавничі серії (які з´явилися не вчора і не позавчора!) про майбутню переможну війну на нашій території, всі ці безкінечні серіали та кіноепопеї, де наш співвітчизник обов´язково був як не недоумком, то в кращому випадку колаборантом, всім траплялись на очі ці типу історичні телепроекти й журналістські розслідування, після яких ти зі своїм громадянством почувався ледь не військовим злочинцем. У кого не виникали питання – яким чином уся ця продукція потрапляє нам на очі, з´являється в нашому ефірі, опиняється на нашому ринку? У всіх вони виникали, певен. Принаймні в усіх, хто себе військовим злочинцем не вважав. Так само у всіх, вочевидь, виникало питання, що з цим усім робити, як на це реагувати. Хтось говорив про необхідність бойкоту, хтось – про потребу заборон. Ну, ось нібито почали забороняти. Що тепер?
Мені завжди здавалось, що забороняти – останнє діло. Почнеш забороняти – не зупинишся. Тим більше, коли за це береться держава. Тим більше – зрозуміло ж, що рішення ці мають скоріше політичний характер, вони є, так би мовити, "реакцією на політичний момент". Зрозуміло – в країні війна. Більше того – країна має справу з агресором, який уперто своєї агресії не визнає. Здавалося б, усе вірно – які можна мати з агресором справи, які культурні контакти, які бізнесові стосунки? Можливо це й вірно, не знаю – я ніколи не працював у таких поважних структурах, як Держкіно, мені важко усвідомити міру відповідальності, яка на них лежить.
Але ось майже не сумніваюсь, що після закінчення війни, після того, як на території нашої країни не залишиться окупантів, вся ця запущена кимось машина маркування та ліцензування буде лише набирати обертів. І саме поняття "антиукраїнськість" буде трактуватися широко й творчо, як це зазвичай і прийнято в роботі держструктур. Є в мене велика підозра, що справа зовсім не обмежиться відвертим та очевидним пропагандистським фуфлом, яке суне в нашу країну через кордон, і що сувора рука державного цензора обов´язково почне рубати все, що не підпадатиме під новітню ідеологічну кон´юнктуру. Тож дістатися може не лише "білогвардійцю" Булгакову, а й, скажімо, якому-небудь комуністу на зразок Гемінгвея. Ось комуніста Симоненка ніхто цензурувати не буде, майже певен, а за багатьох лівих поетів та художників відверто тривожно. Та й не лише лівих, ясна річ, справа зовсім не в лівих.
Справа в небезпеці державної цензури, дії якої сьогодні, в світлі політичних подій, багато ким палко підтримуються, проте вже завтра будуть непідконтрольні й непередбачувані. Просто тим, хто забув, що таке цензура, раджу згадати діяльність НЕК. Воно нам треба? Я розумію, багато хто заперечить мені, що, мовляв, в усіх країнах, які себе поважають, існують інституції, що захищають інформаційний та культурний простір від різних ідеологічних диверсій. Все вірно, саме це завжди й говорили представники НЕК. Але не думаю, що навіть у світлі останніх подій у моїй свідомості щось змінилося настільки, аби я з ними, представниками НЕК, погодився.
Мені здається, що навіть сьогодні, коли ми всі переживаємо чи не найтяжчі дні нашої історії, коли фактично стоїть питання, чи буде далі існувати наша країна, потрібно завжди ставити ще одне питання – якою саме вона буде. Інакше все це просто втрачає сенс. Ось така виходить складна ситуація: очевидно, що країна без інформаційного та культурного захисту немає жодного шансу. З цензурою вона його немає тим більше.
Коментарі
Останні події
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
