Ініціаторки проекту – небайдужі мами  Зоя Звиняцьківська, Іванна Коберник та Оксана Макаренко  –  відстежують зміст українських шкільних підручників, критикують їхніх авторів і отримують все нову підтримку від активістів. Читомо вирішило детальніше дізнатися про ініціативу й поспілкувалося із Зоєю Звиняцьківською про зміни в Міністерстві освіти, електронні підручники й найпоширеніші помилки.

– Як давно ви стежите за контентом шкільних підручників?

– Особисто я займаюся цим протягом двох років, відтоді як дитина пішла до школи. А організація як така існує близько року – це така собі компанія небайдужих мам.

– З якими саме підручниками маєте справу?

– Поки ми почали розбиратися з початковою школою, і виявилося, що там дуже багато питань. Світогляд, який формують підручники, соціально-культурна складова, сучасність текстів та завдань, нарешті, міждисциплінарні зв’язки, адже в підручнику з української мови або з математики може бути інформація абсолютно фактологічно неправильна. Ми зачепили лише верхівку айсберга, насправді питань до змісту шкільних навчальних видань дуже й дуже багато.

– За якими критеріями переважно аналізуєте підручники? На що передовсім звертаєте увагу?

– Головний критерій, за яким ми “перевіряємо” підручники – відповідність їхнього змісту вимогам сучасності. Я упевнена, що всі тексти, приклади та вправи, які є в підручниках, повинні мати відношення до життя дитини в сучасному світі, допомагати їй адаптуватися в ньому, навчати дитину необхідних правил та навичок. Історії про село або прогулянку в лісі? Чудово, але потрібні також тексті про те, як поводитися в громадському транскпорті, аеропорту, як їздити в метро, відвідувати театр, спілкуватися з людьми – близькими друзями та невідомими на вулиці, як поводитися за кордоном, з іноземцями тощо. Саме сучасність змісту підручників – один з головних критеріїв їхньої якості, на наш погляд.

– Що серед побаченого приголомшило Вас найбільше?

– Найбільше вражають архаїзми, якими переповнені підручники. Значна кількість текстів відображає свідомість людей минулого або позаминулого століття – це стосується і змісту історій, і особливостей поведінки, психології. Всі жіночки в усіх підручниках невпинно миють посуд, вишивають або перуть. Мати вкладає дитину в ліжко і наказує їй спати – саме наказує. В підручниках повідомляється, що не можна розмовляти через поріг і тому подібні забобони. Трапляються і просто бездури – наприклад, в вищезгаданому підручнику математики є приклад, в якому бджілка Майя збірає за літо 15 кілограмів меду, а трутень Віллі 27. І нікого не обходить, що одна бджола збирає кульку грамів меду за сезон, а трутні взагалі мед не збирають. В розповіді про Кия, Щека і Хорива повідомляється, що пов’язані з ними події відбувалися на вулиці Боричів Тік – але незрозуміло, в якому місті. І жодного натяку на те, що взагалі-то це легенда, а не історичний факт. Таких прикладів можна наводити ще багато, на жаль.

– Чого наразі вам вдалося досягти?

– Майже рік тому восени ми досягли того, щоб підручник із математики для першого класу відправили на експертизу, яка визнала його непридатним для використання у навчальному процесі. При цьому важливим є те, що експерти у математичний зміст не вдавалися, а зважали лише на мовний аспект: як написані речення задач, прикладів і так далі. Фахівці знайшли у виданні купу помилок і надали відповідний письмовий висновок. На жаль, передруковувати цей підручник повністю не збиралися, але обіцяли принаймні вкласти туди сторінку із виправленнями. Зазначу, що мала нагоду ознайомитися з новим тиражем цього видання, але сторінок із виправленнями там не знайшла.

– До кого найчастіше звертаєтеся зі своїми пропозиціями/вимогами?

– Раніше ми дуже сперечалися власне з авторами підручників, дорікаючи, що вони готують неякісні видання. Але згодом зрозуміли, що насправді те, яким буде зміст підручника, великою мірою залежіть не тільки від автора, а й від упорядника програми, за якою пишеться підручник. Навчальна програма – офіційний документ, який розроблений Міністерством освіти. До того ж, часто буває так, що і автор програми, і автор підручника – це одна й та ж людина. Зараз ми спробуємо долучитися і до розгляду навчальних програм також. Повторюся, що впливати на авторів немає сенсу, адже, при всій моїй повазі, це ще й люди дуже поважного віку – переважно за 50 років, а автору одного з підручників з трудового навчання – за 90. Ми мали з ними не один діалог, але наших аргументів вони зовсім не сприймають. За їх уявленням, підручники написані гарно, а ми упереджені і невідомо чим невдоволені батьки. Якщо будуть якісь серйозні зрушення, то, швидше за все, постане питання пошуку нових авторів, але де їх шукати – це теж проблема.

– Що можете сказати про співпрацю з новим керівництвом МОНу?

– Це небо і земля. Наприклад, Павло Полянський (заступник Міністра освіти і науки України – Ред.) вийшов на нас із пропозицією взяти участь у круглому столі з авторами підручників. Така подія є справді безпрецедентною і для авторів, і для самого міністерства. Нас, представниць «Батьківського контролю» було троє, авторів – близько десяти. Готуючись до обговорень, ми проаналізували підручники для 3 класу і зробили невеликі доповіді. Розповідь кожної з нас про зауваження щодо книжок викликала в авторів справжній шок, бо до цього їм ніхто ніколи не висловлював зауважень, тим паче не доводилося їм це чути від осіб, які не мають прямого стосунку до організації освітнього процесу.

– Чим була зумовлена відсутність критики?

– За правилами, підручники мають проходити апробацію упродовж двох років. Формально у нас вона здійснювалася, але жодних висновків не оприлюднювали. Під час згаданої апробації автори разом із представниками відділів освіти відвідували школи, де проходили пробне навчання за випущеним підручником, і оцінювали те, як вчителі викладають за цими виданнями. Але ж зрозуміло, коли приїжджає автор із самого Києва та ще й з кимось із райвно, то вчителі не зовсім на критику налаштовані. Отже, так і виходить, що особи, які працюють над підручниками, не зустрічали тих, хто сміливо висловлює своє невдоволення стосовно того чи іншого навчального видання.

– А нині вчителі прагнуть долучитися до діяльності вашої організації?

– Звичайно, вони, як і батьки, звертаються до нас, ми контактуємо, зокрема, у Facebook. Насправді дуже багато людей прагнуть долучитися до нашої організації. Більше того, з того часу як ми почали провадити свою контрольну діяльність у публічній площині, не було жодного критичного відгуку в наш бік, на кшталт: «Неправда, це гарні підручники» або «Зараз війна, а ви займаєтеся дурницями». Натомість ми з подругами отримали сотні повідомлень, у яких батьки діляться побаченим і прочитаним у шкільних підручниках. До речі, опублікувавши на УП свою першу статтю, присвячену цій проблемі «Слова на букву “Х”, або новий український Буквар», я ще півроку отримувала в листах різноманітні ляпи, цитати з підручників. Це свідчить про те, що люди нарешті знайшли, кому можна розповісти про весь той жах, який їм трапляється у книжках, за якими вчаться їхні діти.

– На чому поки вдалося з МОНом зійтися?

– Зараз Міністерство надає нам, як представникам громадськості, максимально широкі можливості. Також одна з наших мам, Іванна Коберник, увійшла до колегії МОНу, відтепер вона відвідує засідання Міносвіти, має право голосу. У цьому питанні значну роль відіграє громадськість, при чому ті люди, які, можливо, не є освітянами за фахом, але розуміються на системі знань. Тому, на мій погляд, зараз ми маємо допомогти Міністерству. До того ж варто усвідомлювати, що це дуже непростий процес, бо крім організаційних питань, усе «впирається» в значні фінансові затрати. Зауважу, що підручники за реформою Табачника (зміни в навчальних програмах і стандартах середньої освіти, проведені два роки тому – Ред.) щойно надрукували, а випущений підручник, за правилами, школярі мають використовувати не менше ніж п’ять років. При цьому зрозуміло, що з огляду на нинішній економічну ситуацію про наклади нових видань не йдеться.

– В ефірі Громадського радіо ви говорили, що ваша подруга Оксана Косарєва намагається просувати ідею з електронними підручниками. А що ви думаєте з приводу таких видань?

– Використання таких підручників змогло б вирішити чимало проблем. Але просувати цю ідею дуже складно: автори шалено опираються, аргументуючи це тим, що дитина не може сидіти більше 20 хвилин біля комп’ютера, адже екран мигає. Схоже, вони не знають, що монітори давно вже не мигають, а рідери, що мають пасивні екрани, взагалі не шкодять зору. Непросто реалізувати ідею з е-підручниками й тому, що, по-перше, потрібно отримати відповідний дозвіл Міносвіти по-друге, не можна просто взяти і відсканувати сторінки паперових підручників. Це мають бути зовсім інші видання, інтерактивні. І найголовніше, що для втілення цього задуму необхідна значна кількість коштів, аби забезпечити учнів тими ж таки рідерами. Можливо, це має бути розроблена загальнонаціональна програма із залученням спонсорів тощо.

– Розкажіть детальніше про сайт, який ви плануєте запустити для публічного обговорення ситуації з підручниками?

– Головне завдання цього ресурсу – дати змогу людям згуртуватися і спільно обмірковувати те, що відбувається довкола навчальних видань для школярів. Принаймні вся інформація, пов’язана з цією проблемою, буде сконцентрована в одному місці. Ми плануємо зробити такий собі портал, під парасолькою якого сконцентруємо різні галузі обговорення: про навчальні програми, про дизайн підручників, про налагодження міжгалузевих зв’язків, про електронні підручники тощо.

– А як ваша донька ставиться до вашої участі в «Батьківському контролі»?

– Вона звикла до цього, бо я взагалі небайдужа мама. Почала я з аналізу саме її підручників, у яких помітила неприйнятні речі, але ж існує певна батьківська етика і я не можу відверто сказати, що у навчальному виданні написана неправда. Хоча як чинити, коли в підручнику з математики для другокласників зазначається, що дванадцять поділити на два дорівнює дванадцять? Я не можу пройти повз такі речі. Коли бачиш такі приклади й при цьому усвідомлюєш, що ми живемо в епоху глибокого наукового сприйняття, виникає бажання жбурнути цією книгою об стіну і сказати дитині: «Не роби домашнього завдання, і взагалі не ходымо до школи». Але, звичайно, я цього не роблю. Попри все, нам дуже пощастило з першою вчителькою. Я певна, що саме вчителі, які працюють у школах, є такими собі буферами між підручниками і реальною системою навчання. Вони докладають значних зусиль, щоб ці кострубаті видання не надто калічили дітей.

Анастасія Івашина