Майдан, який пережила Україна взимку цього року, звичайно, не міг не спричинити і своєрідного літературного відгуку. За останні кілька місяців уже видано кілька антологій віршів, присвячених Майдану-2013/2014. Проте нова повість Василя Базіва «Армагеддон на Майдані» – цікава спроба письменника (і водночас дипломата, політика) передати свою версію подій.

Повість, звичайно, – твір літературний, тому все, про що в ній ідеться, – у принципі результат художньої уяви, навіть якщо автор і претендує на історіописання. Проте якщо припустити, що відтворене в цій повісті, мало місце в реальності, стає моторошно від усвідомлення того, як розвивалася Україна від 1991 року. І в такому разі розумієш, що Майдан став подією світового масштабу, бо він мусив змінити цивілізаційний хід історії. Майдан візуалізував не лише повстання українців проти корупційної влади, не лише бунт за утвердження європейських цінностей і приєднання України до Європи. Це частина вселенської боротьби Добра супроти Зла. Наша революція стала подією, яка може змінити сучасну мапу світу. «Майдан – це камертон, який заставляє здригатися усіх в унісон по всій Землі, хто носить у собі Божественну іскру співчуття до ближнього… Майдан – то найвиразніше у новітній історії протистояння Добра і Зла, і у ньому кожен із мільярдів дітей Адамових хоче стати на бік Добра» (С. 5).

Саме в такому ракурсі Василь Базів і пропонує своєму читачеві сприймати ще дуже добре закарбовані в пам’яті криваві події. Можливо, щось у повісті показано занадто експресивно або ж надривно (а з цього і відчуття певної карикатурності)… Але ті, проти кого постав Майдан, справді – маріонеткові персонажі, керовані Кремлем. Реальні персонажі – справдешні політичні карикатури, дрібні пігмеї, які дорвалися до влади в момент, коли на планеті відбувся «вивих свідомості». Політичний істеблішмент В. Януковича – це шакали в людській личині, а тому вони значно гірші за справжніх вовків. Бо часом у тварин прокидається любов. А в цих політичних почвар немає нічого ані природного, ані людського.

Усе, що робилося в Україні, звичайно, було на руку вершителям доль, які засідають у Кремлі, маючи намір збудувати нову неоімперію. Путінська влада тримається на силі газу, який перетворюється і на важливий ресурс у світовій геополітичній грі. Проте в головах теперішніх царьків засідають ідеологічні структури. Ідеологія може зводити людей лобами, може наштовхувати брата супроти брата або проти батьків. Але цар мислить глобально. Проте ті, хто вдягнули на себе цю маску, не розуміють, що все штучне колись мусить загинути. Небуття є тільки результатом буття. Так сказав Геґель у «Феноменології духу» і мав цілковиту рацію. Я би трохи уточнив цю думку: небуття існує одночасно з буттям, яке у своїй суті є симулякром.

Цар Путін, зображений у повісті В. Базіва, – страшний анахронізм, здатний викликати смерч на планеті. Смерч забирає людські життя. Проте йому і його васалам подобається ця гра. Наш «царьок», який засідає на печерських пагорбах, також приймає цю гру. Тому, хто не раз бував на зоні і хто був «опущений», тепер легко вдається опускати інших, обкрадаючи всю країну, яка працює на одну Сім’ю.

Принижений тримає в собі образу на весь світ. Він не готовий стати на шлях правди й закону. Українські аль-капоне не здатні до переродження, бо наш криміналітет породжений комуністичною ідеологію. А в комунізмі вдалося створити фантасмагорично-жахливий у своїй суті проект людини: своєрідного монстра, готового терпіти і принижувати водночас, бути гвинтиком системи і відчувати свою космічну велич, скручуючи шиї іншим. Український царьок Янукович принижується і воднораз плазує перед кремлівським демоном, але для своїх він – «Сам», як його названо в повісті. Він – утілення сили, здатної покарати «по понятіям».

Слушно пише В. Базів: «Із колби комуністичного експерименту цих вроджених пра­ведників новоявлені троглодити завели у печеру. А людина, яка бачить на youtube інший світ, у печерному віці жити не хоче. Коли поруч цивілізаційна європейська материзна облаштувалась на глобальній матриці 21 століття, ну як змиритися, коли тебе тягнуть – уже затягли – на феодальну плантацію, на якій від­новили кріпосне право, прокляте кількома поколіннями». 

Дмитро Дроздовський