Re: цензії
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Що читали письменники-діти
Дивовижа! Щойно читай-песик запитував про це нашихписьменників, як вони буквально на очах починали дитиніти. Хтось зачаровано усміхався, вочевидь згадуючи себе малого, хтось ностальгійно-мрійливо зізнавався книжці в любові, а хтось змовницьки гигикав, ніби шкодливе дівчисько. І майже всі широко розводили руки, щоб показати, якою величеееезною була їхня домашня бібліотека.Зірка Мензатюк
Моє знайомство з книжкою почалося раніше, ніж я вивчила букви, бо мені читав дід. Читав Гоголя – і це був такий чар! Дід не знав російської мови, тому читав російські літери по-українськи. Але я ж того не знала! Для мене то була розкішна оповідь: мальовнича природа, неймовірні дива, страшна помста! Книжки були моїми найбільшими друзями. Я програвала в уяві їх історії. Наприклад, у моєму саду «жила» Русалонька, а в місці, де була найбільша тінь, було морське дно. Читала, коли тільки могла, і мене за це не раз сварили, бо треба було не лише уроки вивчити, а й їсти зварити, й у хаті прибрати, і на городі допомогти, а я тут зі своєю книжкою…
Дуже любила Андерсена, Оксану Іваненко, читала Шевченка. Але найдорожча для мене книжка – перший том Лесі Українки, який подарував мені дід. Доросла книжка, і досить ваговита, але я з нею скрізь носилася. І корову з нею ходила пасти: мотузок – у руці, книжка – під пахвою. У полі й читала. І для мене Леся Українка перш за все була дівчинкою, яка писала вірші. Бо я прочитала, що свій перший вірш вона написала у дев’ять років. І я теж уже щось писала, тому накладала на неї свою долю, порівнювала, мені хотілося бути схожою на неї, хотілося бути письменницею. Мені це здавалося найвищим благом.
Мої батьки жили в комунальній квартирі, тому я часто гостювала в бабусі з дідусем. Дідусь рано навчив мене читати, причому за газетою. Здається, то була «Правда». І мені страшенно подобалося, що дід довіряє мені такі серйозні речі. А потім приїхала мама, і коли вона побачила цей «жах», як трирічна дитина читає газету, то накупила мені стос книжечок із простенькими дитячими віршиками. А я страшенно образилася: певно, мама вважає мене дурною, якщо купує всілякі нісенітниці!
А вже пізніше в мене була дуже велика дитяча бібліотека, яку купувала мама. І серед улюблених – «Мумі-тролі», щоправда, тоді був лише російський переклад. І ще я дуже любила Астрід Ліндґрен.
Мої батьки були книгоманами. Ми жили в комунальній квартирі, й нашу кімнату перегороджувала шафа, до стелі наповнена книжками. Один із перших спогадів: я прокидаюся зранку, над моїм ліжком – книжки. Я дивлюся на корінці й усміхаюся, бо знаю, що мені сьогодні знову будуть щось читати. Мільйон разів «Снігову Королеву»! Це було видання з розкішними ілюстраціями, на жаль, досі не знаю, чиї вони були. Мені хотілося увійти в казку, хоч я страшенно боялася, що тролі можуть розбити наше дзеркало, скалка потрапить мені в око, і світ стане біло-чорним. Був «Золотий ключик», були українські народні казки. І була чудова традиція читати вголос. Батько читав мені навіть Марка Твена й Конан Дойля. І коли я потім перечитувала їх у школі, то пізнавала улюблених змалечку героїв. Дуже любила Віктора Близнеця,Володимира Нестайка – це були живі книжки без ідеології чи дидактики.
Книжки – це величезна частина мого дитинства й життя загалом. Це світ, у який можна втекти від усіх непорозумінь та проблем, і це величезний скарб. І ще – це абсолютно універсальний інструмент, який олюднює людину. І, попри всі розчарування, я вірю, що дитина, яка читала в дитинстві, не може вирости поганою.
Малим я любив читати серйозні книжки. І моїм найулюбленішим письменником був Франко. Одного разу я заліз на горище дідусевої старої хати й за платвою знайшов якусь книжку без палітурки. Я не знав, ані що це за книжка, ані тим паче хто її написав, а просто потягнув її звідти. А ввечері почалася гроза. Мама з бабцею почепили каганець і взялися готувати вечерю. А я заліз на піч і під каганцем розгорнув цю книжку без палітурки. І натрапив на «Притчу про життя»… Грім… Блискає… Каганець мерехтить… І я бачу, як герой цього вірша біжить степом і зависає над прірвою, і чую лютий рик лева, який за ним женеться… Враження було колосальне! А дитячу літературу я почав відкривати для себе лиш тоді, коли став аж надто дорослий, ось і довідкривався.
У мене вдома була ду-у-у-же велика бібліотека. Причому не лише доросла, але й моя особиста – дитяча. Батько постійно купував мені книжки, щось переходило від старшого на сім років брата. Я обожнювала твори Астрід Ліндґрен. А така зовсім «моя-моя-моя» книжка – це була «Пеппі Довгапанчоха». Я не лише зачитала її до дірок, а й ледь не напам’ять вивчила пофразово.
Ще любила збірки народних казок. Окрім українських, у мене були польські, литовські, був «Дідо-Всевідо» – чудова карпатська добірка. Але я любила, щоб книжка мала щасливе закінчення. Пригадую, коли прочитала «Короля Матіуша», була вкрай незгідна з фіналом. І після того кожну книжку починала читати з кінця, щоб знати, чи братися мені за неї, чи ні.
Коментарі
Останні події
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
