Re: цензії
- 13.03.2026|Марія Федорів, письменниця«Цей Великий день»: свято, закодоване у слові
- 11.03.2026|Буквоїд«Коли межа між світами така тремка і непевна...»
- 09.03.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ100 тонн світла
- 07.03.2026|Надія Гаврилюк“А я з грядущих, вочевидь, епох”
- 06.03.2026|Микола Миколайович ГриценкоДефіцит людського спілкування. Проблематика «Відступників» Христини Козловської
- 04.03.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХтось виловлює вірші...
- 27.02.2026|Василь КузанМіж "витівкою" і війною
- 26.02.2026|Роман Офіцинський«Моя Галичина» Василя Офіцинського
- 24.02.2026|Тетяна Іванчук, письменницяПартитура життя
- 22.02.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськТалановиті Броди
Видавничі новинки
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Що читали письменники-діти
Дивовижа! Щойно читай-песик запитував про це нашихписьменників, як вони буквально на очах починали дитиніти. Хтось зачаровано усміхався, вочевидь згадуючи себе малого, хтось ностальгійно-мрійливо зізнавався книжці в любові, а хтось змовницьки гигикав, ніби шкодливе дівчисько. І майже всі широко розводили руки, щоб показати, якою величеееезною була їхня домашня бібліотека.Зірка Мензатюк
Моє знайомство з книжкою почалося раніше, ніж я вивчила букви, бо мені читав дід. Читав Гоголя – і це був такий чар! Дід не знав російської мови, тому читав російські літери по-українськи. Але я ж того не знала! Для мене то була розкішна оповідь: мальовнича природа, неймовірні дива, страшна помста! Книжки були моїми найбільшими друзями. Я програвала в уяві їх історії. Наприклад, у моєму саду «жила» Русалонька, а в місці, де була найбільша тінь, було морське дно. Читала, коли тільки могла, і мене за це не раз сварили, бо треба було не лише уроки вивчити, а й їсти зварити, й у хаті прибрати, і на городі допомогти, а я тут зі своєю книжкою…
Дуже любила Андерсена, Оксану Іваненко, читала Шевченка. Але найдорожча для мене книжка – перший том Лесі Українки, який подарував мені дід. Доросла книжка, і досить ваговита, але я з нею скрізь носилася. І корову з нею ходила пасти: мотузок – у руці, книжка – під пахвою. У полі й читала. І для мене Леся Українка перш за все була дівчинкою, яка писала вірші. Бо я прочитала, що свій перший вірш вона написала у дев’ять років. І я теж уже щось писала, тому накладала на неї свою долю, порівнювала, мені хотілося бути схожою на неї, хотілося бути письменницею. Мені це здавалося найвищим благом.
Мої батьки жили в комунальній квартирі, тому я часто гостювала в бабусі з дідусем. Дідусь рано навчив мене читати, причому за газетою. Здається, то була «Правда». І мені страшенно подобалося, що дід довіряє мені такі серйозні речі. А потім приїхала мама, і коли вона побачила цей «жах», як трирічна дитина читає газету, то накупила мені стос книжечок із простенькими дитячими віршиками. А я страшенно образилася: певно, мама вважає мене дурною, якщо купує всілякі нісенітниці!
А вже пізніше в мене була дуже велика дитяча бібліотека, яку купувала мама. І серед улюблених – «Мумі-тролі», щоправда, тоді був лише російський переклад. І ще я дуже любила Астрід Ліндґрен.
Мої батьки були книгоманами. Ми жили в комунальній квартирі, й нашу кімнату перегороджувала шафа, до стелі наповнена книжками. Один із перших спогадів: я прокидаюся зранку, над моїм ліжком – книжки. Я дивлюся на корінці й усміхаюся, бо знаю, що мені сьогодні знову будуть щось читати. Мільйон разів «Снігову Королеву»! Це було видання з розкішними ілюстраціями, на жаль, досі не знаю, чиї вони були. Мені хотілося увійти в казку, хоч я страшенно боялася, що тролі можуть розбити наше дзеркало, скалка потрапить мені в око, і світ стане біло-чорним. Був «Золотий ключик», були українські народні казки. І була чудова традиція читати вголос. Батько читав мені навіть Марка Твена й Конан Дойля. І коли я потім перечитувала їх у школі, то пізнавала улюблених змалечку героїв. Дуже любила Віктора Близнеця,Володимира Нестайка – це були живі книжки без ідеології чи дидактики.
Книжки – це величезна частина мого дитинства й життя загалом. Це світ, у який можна втекти від усіх непорозумінь та проблем, і це величезний скарб. І ще – це абсолютно універсальний інструмент, який олюднює людину. І, попри всі розчарування, я вірю, що дитина, яка читала в дитинстві, не може вирости поганою.
Малим я любив читати серйозні книжки. І моїм найулюбленішим письменником був Франко. Одного разу я заліз на горище дідусевої старої хати й за платвою знайшов якусь книжку без палітурки. Я не знав, ані що це за книжка, ані тим паче хто її написав, а просто потягнув її звідти. А ввечері почалася гроза. Мама з бабцею почепили каганець і взялися готувати вечерю. А я заліз на піч і під каганцем розгорнув цю книжку без палітурки. І натрапив на «Притчу про життя»… Грім… Блискає… Каганець мерехтить… І я бачу, як герой цього вірша біжить степом і зависає над прірвою, і чую лютий рик лева, який за ним женеться… Враження було колосальне! А дитячу літературу я почав відкривати для себе лиш тоді, коли став аж надто дорослий, ось і довідкривався.
У мене вдома була ду-у-у-же велика бібліотека. Причому не лише доросла, але й моя особиста – дитяча. Батько постійно купував мені книжки, щось переходило від старшого на сім років брата. Я обожнювала твори Астрід Ліндґрен. А така зовсім «моя-моя-моя» книжка – це була «Пеппі Довгапанчоха». Я не лише зачитала її до дірок, а й ледь не напам’ять вивчила пофразово.
Ще любила збірки народних казок. Окрім українських, у мене були польські, литовські, був «Дідо-Всевідо» – чудова карпатська добірка. Але я любила, щоб книжка мала щасливе закінчення. Пригадую, коли прочитала «Короля Матіуша», була вкрай незгідна з фіналом. І після того кожну книжку починала читати з кінця, щоб знати, чи братися мені за неї, чи ні.
Коментарі
Останні події
- 11.03.2026|18:35«Filling in»: Україна заповнює культурні прогалини на Лейпцизькому книжковому ярмарку 2026
- 09.03.2026|08:57Письменник-азовець Павло Дерев’янко презентує в Луцьку культове козацьке фентезі
- 06.03.2026|08:40Оголошено конкурс літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди
- 24.02.2026|15:53XХVІІ Всеукраїнський рейтинг «Книжка року ’2025». Остаточні результати
- 22.02.2026|12:341 березня у Києві відбудеться друга письменницька конференція проекту «Своя полиця»
- 18.02.2026|17:24«Крилатий Лев» оголошує прийом матеріалів на визначення лавреатів 2026 року
- 18.02.2026|17:14Оголошується прийом творів на конкурс імені Івана Чендея 2026 року
- 18.02.2026|16:5428 лютого Мар’яна Савка вперше покаже у Львові концерт-виставу «Таємний чат»
- 16.02.2026|17:46Романтика, таємниці та київські спогади: Як пройшла презентація «Діамантової змійки» у Відні
- 07.02.2026|13:14Українців закликають долучитися до Всесвітнього дня дарування книг
