Бодай тому, що в Україні книжок про сучасні проблеми тих, кому «+/- 16» – як кіт наплакав.У минулому вчителька, нині редакторка видавництва підручників і, до того ж, мама двох доньок, молодша з яких іще вчиться, а старша вже закінчила ліцей, Йоанна Яґелло просто, відкрито, без моралізаторства чи загравання, розповідає про те, що турбує молодь: стосунки в родині, дружбу, закоханість, пошук власної дороги, а ще – право на вибір та відповідальність за нього. І замість із головою тікати в улюблений світ фентезі, пропонує підліткам відчути смак реального життя, а дорослим – згадати свої 15 років.БараБуці письменниця розповіла про нетиповість своєї героїні, підліткові проблеми, а також про те, чому школа знеохочує до читання.

– Пані Йоанно, ваша героїня – пересічна дівчина, але вона така самостійна, свідома, відповідальна, працює, доглядає братика, любить читати, – невже це образ типового польського підлітка?
– Лінка справді є типовою лише в певних моментах. Наприклад, коли йдеться про те, що вона не дуже добре вчиться, не любить математики, або ж, як і всі гімназистки в Польщі, боїться іспитів. Але вже Лінчин характер справді рідкість серед сучасних школярів. Наприклад, у ситуації з фотозйомкою, коли дівчина відмовляється від залицянь дорослого чоловіка, який насправді хоче просто її використати. Вона перелякана й тікає від нього. Але потім повертається й приносить йому гроші, бо хоче забрати свої фотографії. Такий вчинок для підлітка геть не типовий. Але я зумисно так розв’язала ситуацію, бо хотіла показати, що така поведінка теж можлива, що є альтернатива!

– Ще одна нетиповість Лінки – це дивовижний баланс між фейсбуком та реальним життям. Вам вдалося знайти якийсь рецепт?
– Не знаю. Геть обходитися без фейсбука мені справді важко. Але хіба ж не цікавіше зустрічатися з реальними людьми, пити з ними каву з кардамоном чи їсти шоколад, ніж клікати у фейсбуці?! Тому моя героїня має чимало реальних приятелів, працює, намагається розгадати таємницю своєї родини. Звісно, вона користується Інтернетом бодай для пошуку інформації, та вона «малофейсбучна». Натомість захоплюється фотографією, що теж рідкість. Маю на увазі власне факт, що Лінка має хобі. Бо ж куди частіше підлітки проводять час у фейсбуці, та й годі.

– А як щодо Лінчиних проблем? Чи не забагато їх для однієї дівчини?
– Я так не думаю. У багатьох родинах чимало проблем, причому дуже різних. Коли я працювала у школі, то мала нагоду спостерігати за дітьми. Щонайменше в половини класу були серйозні проблеми вдома. По дітях це дуже помітно. По-перше, це розлучення батьків, по-друге, насильство в родині, а третя проблема, про яку мало говорять, – це відсутність батьків. Тобто коли насправді батьки є, але вони виїхали в Британію чи Ірландію, що в Польщі трапляється досить часто. Або ж вони відсутні, бо працюють із ранку до ночі, й діти їх просто не бачать. І серед усього треба дати собі раду з тим, щоб мати гарний вигляд, знаходити друзів, із закоханістю, врешті. Загалом, для мене підліток – це людина з проблемами.

– Чи в Польщі є великий вибір «проблемної» літератури для підлітків, і чи вона популярна?
– Є ціла серія «+/-16», в якій виходять саме такі книжки. І там трапляються дуже цікаві речі. Наприклад, історія про хлопця, мати якого злодійка. Тобто «проблемні» книжки є, але чи вони популярні… Думаю, «Гаррі Поттер» був популярнішим (сміється). Але мірило популярності підліткових книжок визначити доволі важко. Продаються вони гірше, ніж література для дорослих. Але маю на те власне пояснення. Батьки купують багато книжок лише маленьким дітям, бо вважають, що старші можуть подбати про це самостійно. Та насправді рідко яка дитина витрачатиме на книжки власні гроші. З іншого боку, я часто спілкуюся з бібліотекарями, і в них «проблемні» романи беруть дуже охоче. Але там «новинки» зазвичай в одному екземплярі, тож на книжку завжди черга. Потреба в молодіжній літературі є. Між літературою дитячою і дорослою існує не те щоби прогалина, але цих «перехідних» позицій куди менше. А ще менше літератури «про життя», де діти можуть асоціювати себе з героєм.

Йоанна Яґелло з доньками

– Чи є польська школа популяризатором сучасної літератури серед молоді?
– О, ні! Думка вчителя не змінюється роками! Хоча шкільна програма залишає йому чимало свободи у виборі книжок. Та орієнтиром є те, що має бібліотека, причому в багатьох екземплярах. І це переважно старі книжки. На нові немає грошей… Тож у результаті дитина змушена читати те, чого нізащо в світі не взяла б у руки самостійно. Бо ті книжки допотопні! Якось я мусила читати один твір знаного польського письменника разом із донькою. Він написаний архаїчною мовою, чимало з того дочка просто не розуміла! Це вартісна література, але дуже важка для сприйняття. Тим паче для дитини, яку треба заохотити до читання. Виходить замкнене коло: діти не мають можливості читати сучасну літературу в школі, а те, що вони читають у школі, знеохочує їх до читання загалом, бо ж їм здається, що всі книжки такі.

– У книжках ви теж доволі гостро критикуєте й гімназію, і вчителів…
– Критикую тому, що знаю ту систему, тому, що маю двох доньок, одна з яких школярка, а друга вже закінчила ліцей, і тому, що сама викладала, причому і в державних, і в приватних закладах. За моїми спостереженнями, часто школи – токсичне місце, передусім це простір, де здібній дитині важко розвиватись. Якось старша донька була хвора, але запізно принесла довідку, й через це їй не зарахували підсумкову атестацію. Я зустрілася з викладачкою, і з’ясувалося, що проблема в тому, що дитина має надто довге волосся! Це мені сказала пані педагог! Я забрала доньку з тієї школи й перевела до приватної, де сама викладала. Хоча для мене це було дорого. Приватна школа не те щоб інша, просто в ній ліпші вчителі й насиченіша програма.

– То в чому основна проблема польської шкільної системи?
– У нас безперервно триває освітня реформа, яку чимало критикують. Та найбільша проблема – мізерні зарплати вчителів. Той, хто мусить підробляти ще в п’ятьох інших місцях, просто змучений. І не йдеться ані про розвиток, ані про бажання працювати з дітьми. А це талант, йому не можна навчитися. В університеті можна опанувати якийсь предмет, але ніхто тобі не скаже, як повестися з молодою людиною, якій наділи на голову відро зі сміттям. Це реальний випадок, який нині є лейтмотивом суспільної дискусії про школу.

– Наостанок поділіться, яким буде третій рецепт для Лінки?
– Маю певні міркування з цього приводу, але не говоритиму, бо все ще може змінитися. Та продовження пригод Лінки неодмінно буде.

Розпитувала Ірина Гищук.

Фото зі сторінок видавництва «Урбіно», «Форум видавців».