Re: цензії

14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. Дніпро
За якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро
«Був на рідній землі…»
02.09.2025|Віктор Вербич
Книга долі Федора Литвинюка: ціна вибору
01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Одухотворений мегавулкан мезозойської ери
25.08.2025|Ярослав Поліщук
Шалений вертеп
25.08.2025|Ігор Зіньчук
Правди мало не буває
18.08.2025|Володимир Гладишев
«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Полтавська хоку-центричність
07.08.2025|Ігор Чорний
Роки минають за роками…
06.08.2025|Ярослав Поліщук
Снити про щастя

Літературний дайджест

17.06.2014|09:35|Gazeta.ua.

"Ромашка і деревій — королі лікування"

"Із сонцем заплечима. Поліська мудрість Пелагеї"— так назвав нову книжку волинський письменник 63-річний Володимир Лис.

Презентував її 11 червня у столичній книгарні "Є".

— Бабуся Палажка знала дуже багато легенд, молитов і приказок, — каже Володимир Лис. — Вона була знаною на селі повитухою і вміла готувати ліки з трав і квітів. Брала для цього тополю, осику і пирій. А королями лікування вважала ромашку та деревій. Вона була напівграмотною, але люди часто приходили до неї на душевні бесіди. Навіть священик із райцентру приїжджав поговорити з бабусею. Дивувався, що неграмотна жінка так добре знає Святе Письмо.

Пелагея Кусько жила на хуторі поблизу села Згорани Любомльського району на Волині. Померла 1973-го у 74 роки.

— У дитинстві спілкувався з бабусею щодня. Розказувала мені казки про русалок та вовкулаків. Запам´ятав усі і розповідав дітям. Але у книжці вмістив лише чотири, бо більше не дозволяв об´єм. Бабуся дуже цікаво вміла трактувати сни. Її віщування завжди збувалися. Бачити вві сні лайно озна­чало гроші. Місячна ніч віщувала незнайому компанію. Кіт снився до чогось приємного. Небо озна­чало, що хтось про тебе думає чи турбується.

Після її смерті приїхав на ­хутір Згорани до діда. Він тоді сказав: "Знаєш, Володька, оце, як стара моя померла, ніби душа з цього хутора вилетіла". Мені зразу защеміло у грудях. Повернувся додому і зробив перший запис. Тоді дуже шкодував, що не почав робити їх за бабусиного життя. Коли почав працювати над книжкою, поїхав у Згорани на День села. Зі сцени сказав: "Хто пам´ятає мою бабусю, давайте поговоримо". Від її смерті минуло 40 років, але люди у селі досі не забули. Розказували мені, як приймала пологи, готувала ліки з калини, малини й ожини. Цієї весни поїхав у село на проводи. Мені передали ще дві молитви і кілька замовлянь, що від бабусі залишилися. Не вмістив їх у книжку, бо вже пішла у друк.

Світлана КОРЖЕНКО



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери