
Re: цензії
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан. Говорити й слухати
Мабуть, для добровольця це дуже важливо – поменше кричати, побільше слухати. А головне – знатися на географії своєї країни.
Розповідає знайома зі Слов´янська. Її подружка виїхала з дитиною до Сум, там їх прийняла якась церква. Телефонує мамі в Слов´янськ, говорить, що все гаразд, що в Сумах спокійно, вони в безпеці. Мама натомість нервує, напучує доньку: "Ты, - попереджає, - там осторожно. Они там, на Западной Украине, нас не любят". Коли почув цю зворушливу історію, навіть не знав, як до неї ставитись. Мабуть, це мало б викликати якийсь сміх. Нервовий, скажімо. Або поблажливий. Або не сміх, роздратування. Мовляв, ну не можна ж так, ну є ж межі у всього, навіть у неадекватності. Або, скажімо, можна було б підвести під усе це скептичні й далекоглядні висновки – так би мовити, з ким говорити, до кого апелювати, як вести повноцінний діалог. Втім, останні місяці навчили сприймати все як даність, як печальну об´єктивність, на яку важко впливати, яку неможливо правити, яку можна хіба що фіксувати в свідомості, так – на майбутнє, про всяк випадок.
Ну дійсно – справа ж не в тому, аби переконати слов´янську маму, що Суми – це не Західна Україна. Переконати можна, я певен. Показати карти, звірити компаси, узгодити державні кордони. Але що це змінить? Певен, вона й надалі буде переконана, що на Західній її не люблять. А Західна для неї починається за межами її населеного пункту, себто для неї в принципі вся Україна – Західна, її в принципі ніде не люблять. А як переконати тебе у відсутності нелюбові? Та ніяк. В неї нині своя правда – вибухи, артобстріли, мобілізації, блок-пости. Яка вже тут любов. І навіщо розбиратися, хто насправді в тебе стріляє. Достатньо просто зупинитися на тому, що тебе не люблять, цього цілком достатньо, аби мати свою картину світу й не виходити за її межі, оскільки там, за межами твого світу, тебе ніхто не любить. Думаю, ймовірна розмова з цією мамою скоріше за все звелася б до її тривалого й емоційного монологу, в якому б просто не знайшлося місця для двох голосів. Її картина світу може вмістити лише один, її голос. Всі інші будуть звучати просто недоречно.
В ситуації, що склалася, кожен бачить те, що хоче бачити, вибудовуючи картинку таким чином, щоби підтверджувалися всі його підозри, щоби справджувалися всі його прогнози, щоби опоненти змушені були виправдовуватися та визнавати свою провину. Невизнання ж власної провини є в цьому випадку її, провини, додатковим підтвердженням. Визнання, ясна річ, так само. Що б у цьому випадку не говорилося, все сказане тобоюобов´язково буде використане проти тебе. Власне, для того тобі й ставляться питання – щоби твою відповідь використати в якості беззаперечного звинувачення. Ви ще щось дозволяєте собі говорити? Ви маєте свою думку? Ви користуєтесь якимись аргументами? Це дуже дивно, враховуючи, що вас ніхто не слухає, ваша думка нікого не цікавить, а ваші аргументи помилкові й навіть шкідливі. Все частіше розмови про Україну з діалогу та обміну точками зору перетворюються на безапеляційні монологи, на потоки припущень, узагальнень, погроз та передбачень.
Всі мають свою картину подій, всі розуміються на причинах і не сумніваються в наслідках, всі виступають експертами й спеціалістами в царині геополітики та ведення військових дій. Інакше кажучи – всі істерять і нервують, намагаючись самих себе переконати, що дають собі раду з усім тим викривленим інформаційним простором, який довкола нас створюється. Всі говорять, мало хто слухає. Чим більше голосів, тим менше можливості їх розрізнити. Хоча, складається враження, що в більшості випадків той, хто говорить, не потребує жодної відповіді. Йому добре говорити, йому йдеться про те, аби виговоритись. Йому залежить на тому, аби не тримати при собі всі свої неврози, страхи та роздратування. Себто, слухати його зовсім необов´язково – головне не заважати говорити.
Зустрів нещодавно знайомого. Він нещодавно записався до одного з харківських батальйонів. Розповідав про військові будні, про підготовку. Згадали заодно й усі ці істерики в ефірі. Знайомий говорив на диво спокійно – жодних емоцій, жодних нервів, жодного бажання в чомусь переконати. Зрозуміло, що він із усім для себе визначився, прийняв рішення, тож просто не вважає за потрібне переконувати тих, хто з ним не згоден. До того ж, визначився давно, ще задовго до подій минулої зими. Він не збирається нікого звинувачувати й не вважає за потрібне перед кимось виправдовуватись. Мабуть, для добровольця це дуже важливо – поменше кричати, побільше слухати. А головне – знатися на географії своєї країни.
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем